Постанова № 75443975, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 липня 2018 року

м. Харків

справа № 629/5244/16-ц

провадження № 22ц/790/833/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

імена (найменування сторін):

позивач - ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року в складі судді Попова О.Г.,

у с т а н о в и в:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що він з 11 серпня 1990 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано 28 травня 2014 року на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Під час шлюбу вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була оформлена на ім'я його дружини згідно з Договором купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованим 02 жовтня 2001 року на Українській товарній біржі. Для проведення ремонту в цій квартирі він позичав гроші. Заочним рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року з нього на користь ОСОБА_3 стягнуто борг в розмірі 200 000 грн. 00 коп. за договором позики, укладеним 05 вересня 2005 року. Посилаючись на те, що вона з відповідачем не дійшли згоди про порядок поділу цього майна, просив визнати вказане майно спільним сумісним; поділити спільне сумісне майно, визнавши за кожним із них право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 100 000 грн. 00 коп. в рахунок погашення боргових зобов'язань.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року позов задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ? частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 100 000 грн. 00 коп. в рахунок погашення боргових зобов'язань та 4 031 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута подружжям за спільні кошти у період шлюбу, тому належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Оскільки зобов'язання у вигляді повернення боргу ОСОБА_3 в розмірі 200 000 грн. 00 коп. є таким, що виникло в інтересах сім'ї, сума в розмірі 100 000 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

21 листопада 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив джерела коштів, за які було придбано спірну квартиру, та визнав право власності на квартиру загальною площею 71,1 кв. м., однак в технічному паспорті зазначено розмір загальної площі 70,9 кв. м., отже квартира є самочинним будівництвом, що не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Рішення суду першої інстанції про стягнення боргу з позивача на даний час не виконано. При цьому останній не довів, що вона знала про розписку та була згодна на таку позику і що гроші витрачено в інтересах сім'ї.

15 січня 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення на підставі доказів, належним чином оцінених судом.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що сторони що з 11 серпня 1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 28 травня 2014 року на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Під час шлюбу вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомості від 02 жовтня 2001 року за час подружнього життя ОСОБА_2 придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 41,2, загальною площею 71,1 кв. м. Договір зареєстровано на Українській товарній біржі.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втрати чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені норми, у цій справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - КпШС України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (частина перша статі 29 КпШС України). Аналогічне положення закріплене в статтях 60, 70 СК Украхни, статті 368 ЦК України. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна . При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

На момент придбання квартири діяли норми КШС України, відповідно до частини першої статті 22 якого майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. З огляду на зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

05 вересня 2005 року в простій письмовій формі укладеного договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надав у борг ОСОБА_1 суму в розмірі 200 000 грн. 00 коп. для проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, які останній зобов'язався повернути на першу вимогу.

Заочним рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року позов задоволено. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто борг в розмірі 200 000 грн. 00 коп. та 202 000 грн. 00 коп. судових витрат.

Частинами другою, четвертою статті 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім'ї.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час при дбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що борг ОСОБА_3 він не сплатив. При цьому позивачем не надано доказів того, що гроші, отримані за розпискою, були використані подружжям під час спільного проживання та в інтересах сім'ї.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення суми в рахунок погашення боргових зобов'язань відсутні.

Згідно з положеннями пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення суми в рахунок погашення боргових зобов'язань та ухваленням в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 100 000 грн. 00 коп. в рахунок погашення боргових зобов'язань.

За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір в розмірі 4 357 грн. 11 коп. за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 документально підтверджується квитанцією на а. с. 189 т. 1.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині стягнення суми в рахунок погашення боргових зобов'язань з ухваленням нової постанови в цій частині, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1 500 грн. 00 коп.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, параграф 58, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року скасувати в частині стягнення суми в рахунок погашення боргових зобов'язань та ухвалити в цій частину постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 100 000 грн. 0 0коп. (сто тисяч грн. 00 коп.) в рахунок погашення боргових зобов'язань відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500 грн. 00 коп. (одна тисяча п'ятьсот грн. 00 коп.) судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова