Ухвала суду № 75442878, 18.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/2452/15-кГоловуючий у 1-й інстанції Запорожець Л. М. Провадження № 11-кп/789/131/18 Доповідач - Коструба Г.І.Категорія - ч.2 ст.286 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Коструби Г.І.

Суддів - Лекан І. Є., Сарновський В. Я.,

з участю - прокурора - Хрипливого Є.В.

обвинуваченого - ОСОБА_2

захисника - Зварича О.Б.

при секретарі -Сович Н.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі 18 липня 2018 р. кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2018 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя с. Вербівці Теребовлянського району Тернопільської обл, раніше не судимого

засуджено за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Відповідно до вимог ст.75 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного судом основного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.

Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст.76 Кримінального кодексу України покладено на обвинуваченого ОСОБА_2 обов'язки: періодично з"являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речовий доказ - автомобіль марки «ВАЗ 21099» д.н.з. НОМЕР_1, який переданий під розписку на зберігання обвинуваченому ОСОБА_2, залишений у його власності.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Департаменту фінансів Тернопільської обласної державної адміністрації м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8 (розрахунковий рахунок 31414544700001 ГУДКВ у Тернопільській області, МФО 838012, код платежу 37977599) - 2609 (дві тисячі шістсот дев"ять) гривень 55 копійок витрат, пов"язаних з лікуванням потерпілого від злочину - ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Фінансового управління Чортківської районної державної адміністрації м. Чортків, вул. Шевченка, 23 р/р 31411544700554 ГУДКС України в Тернопільській області МФО 838012, код 37938481, одержувач Чортківський районний бюджет, код платежу: 24060300 - 415 (чотириста п"ятнадцять) гривень 89 копійок витрат, пов"язаних з лікуванням потерпілого від злочину ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати за проведення автотехнічної експертизи з визначення технічного стану автомобіля в сумі 1414, 50 гривень; судової транспортно - трасологічної експертизи в сумі 1996,80 гривень, судової автотехнічної експертизи з визначення швидкості автомобіля по гальмівному шляху в сумі 1305, 60 гривень, судової автотехнічної експертизи обставин ДТП в сумі 1920 гривень та додатково: судової автотехнічної експертизи в сумі 3590, 20 гривень, а всього на суму 10227 (десять тисяч двісті двадцять сім) гривень 10 копійок.

В апеляційній скарзі:

-обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, закрити кримінальне провадження у зв"язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки вирок суду є незаконним та необгрунтованим, а його висновки суперечать фактичним обставинам справи, відповідно. вина його у вчиненні даного кримінального правопорушення не доведена.

Стверджує, що причиною ДТП стала протиправна поведінка потерпілого, який, побачивши його автомобіль, що нібито їхав прямо на нього, рухаючись в попутному з ним напрямку, вирішив перебігти дорогу з метою уникнення наїзду.

Оскільки він також мав намір обминути потерпілого ОСОБА_5, викрутив кермо на праву сторону обочини, де і відбувся наїзд.

Його показання в цій частині підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_7, його дружини, яка знаходилась в автомобілі; показаннями свідка ОСОБА_8, яка разом зі своїм чоловіком їхали йому назустріч. Так, в судовому засіданні вона пояснила, що побачила потерпілого разом з іншим хлопцем за 60-80 м на правому (відносно напрямку руху її чоловіка) узбіччі, коли один з них раптово почав перебігати дорогу і на праві смузі руху потрапив під автомобіль обвинуваченого.

При цьому показання даного свідка у вироку викладені неточно, оскільки свідок не говорила, що потерпілий почав перебігати дорогу саме за 80 м від його машини.

Про те, що його автівка не загрожувала пішоходам, ствердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_9 Тим не менш, суд неточно виклав у вироку показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Не згідний він і з даними протоколу огляду місця події. Так, у протоколі зазначено, що дорога покрита асфальтобетоном з наявними пошкодженнями у вигляді нашарування асфальту при ямковому ремонті, хоча з відеозапису, складеному під час огляду місця події, видно, що проїжджа частина покрита щебенем, а слід гальмування №1 пролягає через декілька ям. Ці процесуальні документи містять безліч суперечностей, а тому не могли бути покладені в основу обвинувального вироку.

Непослідовними, на думку обвинуваченого, є і показання самого потерпілого ОСОБА_5, який під час слідчого експерименту стверджував, що відстань до автомобіля обвинуваченого була 71 м., а в суді - 60 м., а дорогу він перебігав із швидкістю, яка в 6 разів менша за норму.

В апеляційній скарзі обвинувачений також зазначає, що і дані протоколу слідчого експерименту, проведеного з ним, є сумнівними, оскільки, хоч він і підписав його, але, не будучи обізнаним у юриспруденції, не вникав у його зміст. Так, у вказаному протоколі чітко не вказано, на якій відстані від його автомобіля потерпілий почав перебігати дорогу,хоч це і ключове питання.

Не згідний він і з висновками судової транспортно-трасологічної та автотехнічних експертиз, оскільки експерти користувалися неправильними вихідними даними, зокрема, щодо швидкості його автомобіля, яка була 70-75 км/год. Саме через певні недоліки судом першої інстанції і була призначена додаткова судова автотехнічна експертиза, хоча і з її висновком він також не погоджується, оскільки дана експертиза проводилась тим самим експертом ОСОБА_10, який не мав морального права її проводити. Фактично, повинна була проводитись повторна експертиза іншим експертом, чого зроблено не було.

Вихідні дані для зазначеної експертизи також не відповідають дійсності, інакше експерт не зробив би висновку про те, що він мав можливість уникнути зіткнення.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, чим порушив закон, безпідставно визнавши його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Згідно вироку суду 12 липня 2015 року близько 14 год. 00 хв. водій ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21099» д.р.н. НОМЕР_1, рухався дорогою з двостороннім рухом «Звиняч - Косів» в напрямку с. Косів Чортківського району Тернопільської області. Під час руху водій не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створити своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги п.п. 1.10 ПДР "Небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкту, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися", 11.3. ПДР "На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу" Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Так, в умовах світлої пори доби, ОСОБА_2, рухаючись в напрямку с.Косів Чортківського району, неподалік с. Звиняч Чортківського району виїхав на смугу зустрічного руху, по якій попереду нього у попутному з ним напрямку рухався потерпілий ОСОБА_5 Однак ОСОБА_2 в порушення вимог п.12.3 ПДР "У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди" ПДР України, рухаючись на автомобілі зі швидкістю близько 71-78 км/год, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити пішохода, який рухався проїзною частиною та вжити заходів до повної зупинки автомобіля, побачивши пішохода, змінив напрямок руху, а саме: скерував автомобіль на праву сторону проїзної частини та несвоєчасно застосував гальмування, унаслідок чого вчинив наїзд на потерпілого ОСОБА_5 передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу. Внаслідок наїзду потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку та переломом склепіння та основи черепа, закритий перелом правої малогомілкової кістки, садна на шиї, правій руці та обох ногах. Спричинений ОСОБА_5 комплекс ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Порушення ОСОБА_2 пунктів 1.10, 11.3 та 12.3 ПДР України знаходиться в прямому причинному зв'язку із скоєною ним дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, які настали, а саме із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Зварича О.Б., які просять задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого, скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження у зв"язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення з наведених в скарзі підстав, прокурора, який просить вирок суду залишити без змін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 до задоволення не підлягає.

Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вину у вчиненні інкримінованого йому злочину ОСОБА_2 не визнав, зазначивши, що причиною ДТП послужило зіткнення автомобіля автомобіля марки «ВАЗ 21099» д.р.н. НОМЕР_1 з потерпілим ОСОБА_5 з вини останнього, а не порушення ним Правил дорожнього руху, як це зазначено у вироку.

Перевіривши висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, колегія суддів вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими у судовому засіданні.

На підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги:

-показання потерпілого ОСОБА_5 про те, що 12 липня 2015 року близько 14 год вони з братом йшли на автобусну зупинку по лівому узбіччю автодороги Звиняч -Косів назустріч транспорту, щоб сісти на автобус до Тернополя. День був теплий і вітряний. Час від часу оглядались, чи немає машин. Раптом почув шум автомобіля, та, обернувшись, побачив позаду, метрів за 60, на своїй лівій смузі дороги автомобіль, який рухався на нього, і він вирішив, щоб не постраждати та уникнути наїзду, перебігти дорогу. Він вклався би в три кроки, оскільки займався легкою атлетикою. Тим не менш, таки потрапив під машину, отримавши перелом, закриту черепно-мозкову травму і був доставлений в Чортківську ЦКРЛ, а пізніше Тернопільську дитячу обласну лікарню. Матеріальну шкоду обвинувачений відшкодував йому повністю;

-показання свідка ОСОБА_6, брата потерпілого ОСОБА_5, які є аналогічними показанням потерпілого і який в судовому засіданні пояснив, що коли вони з братом, ОСОБА_5, почули звук автомобіля, що їхав прямо на них, він з метою уникнути наїзду відійшов ще більше вліво на узбіччя, а брат почав перебігати дорогу, однак все одно був збитий машиною. Автівка збила брата тоді, коли він вже майже добіг до правого узбіччя. Стверджує, що автомобіль їхав саме по їхній лівій смузі, а потім різко звернув вправо. З якою швидкістю рухався автомобіль, не пригадує, але швидкість була висока;

-показання свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що в той день вони з чоловіком їхали по дорозі з с. Звиняч Чортківського району в напрямку с. Косів. Десь за 60 метрів побачили двох хлопців, які рухались по лівій стороні дороги ближче до узбіччя. Саме тоді чоловік подав сигнал. Потерпілий обернувся, але не відразу, можливо, сигналу не почув, однією ногою ступив назад, а потім різко почав перебігати дорогу. Чоловік почав гальмувати, але наїзду уникнути не зміг. Це все відбулось за секунди. З якою швидкістю рухався автомобіль, не знає. Збили потерпілого правою частиною автомобіля. Спричинену шкоду відшкодували потерпілому повністю;

-показання свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що, 12 липня 2015 року вони з чоловіком їхали в село Озеряни Борщівського району, коли по дорозі за с. Звиняч побачила хлопців, які йшли по лівій стороні дороги їм назустріч. Десь за 80 метрів від зустрічного автомобіля один з хлопців раптово почав перебігати дорогу. Чому один з них почав перебігати дорогу, їй не відомо. Сигналу іншого автомобіля вона не чула, не бачила, чи водій зустрічного автомобіля зменшував швидкість, чи ні, перед наїздом. За дорогою постійно не спостерігала, а тому нічого напевне стверджувати не може. Водій збив хлопця на тій частині дороги, по якій він їхав, правій, після чого викликав швидку. Дорога була поганою лише в деяких місцях.

Зазначені свідки свідки були безпосередніми очевидцями події, рухалися на власному транспортному засобі назустріч транспортному засобу учасника дорожньо-транспортної пригоди, і підтвердили, що водій ОСОБА_2 різко змінив напрямок руху, коли потерпілий почав перебігати дорогу, що і стало причиною зіткнення.

Тому місцевий суд правильно поклав в основу обвинувального вироку в цій частині показання зазначених свідків, які повністю узгоджуються між собою, з іншими доказами по справі.

Спроможність показань свідків підтверджуються висновками судово- автотехнічних та транспортно-трасологічної експертиз, додаткової судової автотехнічної експертизи.

Так, з висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 366/15-22 від 20 липня 2015 року вбачається, що рульове керування автомобіля ВАЗ - 21099 д.р.н. НОМЕР_1 на момент експертного дослідження знаходилось в працездатному стані та вимогам ПДР України відповідало. На момент дослідження гальмова система автомобіля ВАЗ - 21099 д.р.н. НОМЕР_1 знаходилась в працездатному стані та вимогам ПДР України відповідала. На момент експертного дослідження стан шин автомобіля ВАЗ - 21099 д.р.н. НОМЕР_1 вимогам ПДР України відповідав. Кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів автомобіля ВАЗ - 21099 д.р.н. НОМЕР_1 відповідають конструкції даного транспортного засобу в режимах, передбачених зводом виробника, за винятком: зруйновано розсіювач правої передньої блок-фари. Кінематичний та трасологічний аналіз виявлених пошкоджень дає підстави експерту вважати, що вказане пошкодження утворилось одночасно, під час (внаслідок) динамічного удару (зіткнення з перешкодою). Під час проведення експертного дослідження виявлено наступні пошкодження, які сконцентровані в передній правій частині автомобіля (див. п. 5 дослідницької частини висновку). Кінематичний та трасологічний аналіз виявлених пошкоджень дає підстави експерту вважати, що зазначені ушкодження утворились одночасно, під час (внаслідок) динамічного удару (зіткнення з перешкодою). Всі виявлені пошкодження досліджуваного автомобіля ВАЗ - 21099 спричинені зіткненням з перешкодою (пішоходом) під час наїзду, а тому звичайно, водій не міг їх виявити до настання пригоди;

-з висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-трасологічноі експертизи № 368/15-22 від 03 серпня 2015 року, та схемою до нього вбачається, що: 1) первинний контакт виступаючих елементів передньої частини автомобіля ВАЗ - 21099 з пішоходом відбувся: у поперечному напрямку в межах смуги руху автомобіля ВАЗ - 21099 ближче до правого узбіччя (орієнтовано на відстані 0, 5...0, 8 м від правого краю проїзної частини), між зафіксованими слідами гальмування; у поздовжньому - на відстані приблизно 9... 10 м від базової лінії (схема до висновку); 2) наїзд на пішохода автомобілем ВАЗ - 21099 відбувся в процесі екстреного гальмування. В первинний момент наїзду на пішохода контактували передня частина автомобіля ВАЗ 21099- д.н.з НОМЕР_1 в районі правої передньої блок - фари (ймовірно і ділянка переднього бампера, що конструктивно розташована нижче цієї фари) з тілом пішохода, в місцях, що знаходились на висоті зазначених ділянок в передній частині автомобіля. В подальшому відбулось закидання пішохода на автомобіль та контактування з утворенням руйнувань лобового скла та незначних деформацій елементів рамки прорізу переднього вітрового скла легковика;

-з висновком експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 468/15-22 від 15 вересня 2015 року вбачається, що швидкість руху автомобіля ВАЗ - 21099 д.н.з. НОМЕР_1 перед застосуванням екстреного гальмування в умовах даної пригоди, яка визначена виходячи з довжини зафіксованих слідів гальмування складала 71...78 км/год (про вказане підтвердив обвинувачений під час допиту в судовому засіданні 24.02.2016 року, коли визнавав вину частково);

-з висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 631/15-22 від 07 грудня 2015 року вбачається, що у даній дорожній обстановці, при заданих слідством вихідних даних з метою забезпечення безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху); 11.3, 12.3 ПДР України, зміст яких наведений у дослідницькій частині даного висновку; показання пішохода ОСОБА_5 про механізм розвитку та обставини пригоди є технічно спроможними; показання водія ОСОБА_2 про механізм та обставини пригоди не є спроможними з технічної точки зору; у даній дорожній обстановці при заданих технічно спроможних вихідних даних водій автомобіля ВАЗ-21099 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування; у даній дорожній обстановці при заданих слідством технічно спроможних вихідних даних в діях водія автомобіля ВАЗ-21099 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху); 11.3, 12.3 ПДР України, зміст яких наведений у п. 1 дослідницької частини цього висновку.

Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі про те, що для проведення дослідження експертам не було надано об"єкти дослідження, а надані дані не відповідали фактичним параметрам, у звязку з чим висновки експертиз є необґрунтованими, необ"єктивними, містять суперечності та не можуть бути прийняти до уваги як доказ його вини, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, а саме:

-протоколом огляду місця події від 12 липня 2015 року та фототаблицею до нього, з яких вбачається, що місцем події є ділянка автодороги «Звиняч-Чортків", що неподалік с. Звиняч Чортківського району Тернопільської області. На фототаблицях зображено вигляд місця ДТП, вигляд початку сліду гальмування, позначеного № 1; вигляд початку сліду гальмування, значеного № 2; вигляд місця розташування початку сліду юзу, позначеного № 3, та місця знаходження уламка скла фари № 4; вигляд початку юзу, позначеного № 3; вигляд місця розташування уламку скла фари; вигляд уламка скла фари автомобіля та вигляд початку сліду юзу, позначеного № 5; вигляд місця розташування автомобіля марки ВАЗ 21099 д.р.н. НОМЕР_1 та вигляд автомобіля марки ВАЗ 21099 д.н.з НОМЕР_1, вигляд пошкоджень автомобіля марки З АЗ 21099 д.р.н. НОМЕР_1 та вигляд пошкодження скла фари вказаного автомобіля; вигляд пошкодженого лобового скла автомобіля та вигляд місця ДТП; при цьому в судовому засіданні, в присутності обвинуваченого та його захисника, представника потерпілого та прокурора, в порядку ст. 359 Кримінального процесуального кодексу України, було переглянуто відеозапис проведення цієї слідчої дії;

-схемою дорожньо-транспортної пригоди до протоколу огляду місця події, яка містить відповідні заміри усіх відстаней, з фіксуванням всіх умовних позначень. Схема підписана усіма учасниками дорожньо - транспортної пригоди, в тому числі обвинуваченим ОСОБА_2, понятими і будь - яких зауважень чи застережень не містить;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 04 листопада 2015 року зі схемою та фототаблицею до протоколу слідчого експерименту, з якого вбачається, що під час слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_5 в присутності понятих добровільно розповів про обставини ДТП;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 13 листопада 2015 року зі схемою та фототаблицею до протоколу слідчого експерименту, з якого вбачається, що під час слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_2 в присутності понятих добровільно розповів про обставини ДТП.

В ході проведення судового розгляду судом першої інстанції було досліджено висновки судових автотехнічних експертиз № 468/15-22 від 15.09.2015 року та № 631/15-22 від 07.12.2015 року та допитано старшого судового експерта сектору криміналістичних та економічних експертиз Тернопільського відділення КНДІСЕ ОСОБА_10, який повідомив, що він допустив технічні помилки в розрахунках, а також не дав чіткої відповіді на запитання, які сліди гальмування він брав до уваги при визначенні швидкості автомобіля ВАЗ 21099 д.н.р. НОМЕР_1, а також що під час експертного дослідження ним не встановлено момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_2 та чи міг він уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_5, коли виникла небезпека, в зв"язку з чим за клопотанням прокурора судом було винесено ухвалу про призначення додаткової технічної автотехнічної експертизи з вихідними даними та рядом запитань, що запропоновані прокурором.

Згідно висновку експерта за результатами проведення додаткової судової автотехнічної експертизи № 804/17-22 від 25 жовтня 2017 року вбачається, що в умовах даної пригоди мінімальна швидкість руху автомобіля ВАЗ-21099 д.р.н. НОМЕР_1 перед застосуванням екстреного гальмування, виходячи з довжини зафіксованих слідів гальмування, становила 68...74 км/год.

Момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 у відповідності до зазначених науково-методичних рекомендацій настає, коли пішохід вибігає на проїзну частину дороги (ліву її смугу відносно напрямку руху автомобіля ВАЗ), але не пізніше входу пішохода в небезпечну зону.

У даній дорожній обстановці при заданих вихідних даних та обставинах, встановлених в процесі проведення досліджень, водій ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху); 11.3, 12.3, 12.4 ПДР України, зміст яких наведений у п.2.4 цього висновку. Показання водія ОСОБА_2 про обставини ДТП не є спроможними з технічної точки зору. Показання пішохода ОСОБА_5 про механізм розвитку ДТП згідно висновку слід вважати спроможними з технічної точки зору.

Причиною настання досліджуваної ДТП, з технічної точки зору, слід вважати невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п.п. 1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху); 11.3, 12.3, 12.4 ПДР України, зміст яких наведений у п. 1 дослідницької частини цього висновку.

Вказані висновки експерт повністю підтвердив, будучи допитаним в судовому засіданні після дослідження висновку додаткової судової автотехнічної експертизи № 804/17-22 від 25 жовтня 2017 р.

Більше того, висновки додаткової судової автотехнічної експертизи абсолютно не суперечать попереднім висновкам автотехнічних експертиз, проведених органом досудового слідства, а лише зайвий раз підтверджують їхню правоту.

З висновку експерта № 933 від 14 липня 2015 року - 20 липня 2015 року судово-медичної експертизи вбачається, що при газохроматографічному дослідженні взірця крові ОСОБА_2, відібраної 12 липня 2015 року о 18.00 годині, метилового, етилового, пропілового, бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;

-з висновку експерта № 932 від 14 липня 2015 року - 20 липня 2015 року судово-медичної експертизи вбачається, що при газохроматографічному дослідженні взірця крові ОСОБА_5, відібраної 12 липня 2015 року о 16 годині 40 хвилин, метилового, етилового, пропілового. бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;

-з висновку експерта № 295 від 16 вересня 2015 року судово - медичної експертизи за медичними документами на ім"я ОСОБА_5, 1999 року народження вбачається, що враховуючи повідомлені обставини справи та у відповідності до запропонованих запитань у ОСОБА_5 за час перебування в лікарнях, виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма із забоєм головного мозку та переломом склепіння та основи черепа; закритий перелом правої малогомілкової кістки, садна на шиї, лівій руці та обох ногах. Спричинений ОСОБА_5 комплекс ушкоджень (закрита черепно-мозкова травма із забоєм головного мозку та переломом склепіння та основи черепа; закритий перелом правої малогомілкової кістки, садна на шиї, лівій руці та обох ногах), за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, відноситься до категорії тяжких. Дані тілесні ушкодження, враховуючі їх вид та властивості, утворились від дії тупих предметів, можливо в час та при обставинах, викладених в постанові.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що доводи захисника та обвинуваченого не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги останнього про необхідність скасування вироку як винесеного з суттєвими порушеннями процесуальних норм задоволенню не підлягають.

Так, що стосується наведених в апеляційній скарзі доводів про те, що судом не були взяті до уваги показання обвинуваченого в частині його непричетності до інкримінованого злочину, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції, який критично віднісся до відповідних свідчень обвинуваченого та цілком правильно визнав їх такими, що не тільки не підтверджуються, а й повністю спростовуються іншими доказами у кримінальному провадженні.

Більш того, як зазначає колегія суддів, обвинувачений ОСОБА_2, будучи допитаним в судовому засіданні 24 лютого 2016 р., вину свою у вчиненні ДТП визнавав частково і пояснював суду, що 12 липня 2015 р. близько 14 год керував автомобілем ВАЗ 21099 та рухався автодорогою з с. Звиняч. Метрів за 100 чи 150 побачив двох хлопців, які рухались по лівій стороні ближче до обочини і скинув швидкість з 85 км/год до 75-70 км/год., посигналив. Можливо, хлопці не чули його сигналу, але десь за 20 метрів один з них повернувся, і, побачивши його, ступив ногою назад, а потім стрімко побіг вперед, внаслідок чого він звернув більше вправо, вдарив по тормозах, однак не встиг уникнути зіткнення і збив його. Наїзд стався на правій стороні дороги, але до обочини потерпілий ще не добіг. Однією ногою потерпілий попав на праву фару його автомобіля, а лівою ногою - на бампер. Після події викликав швидку.

Зміну своїх показань обвинуваченим суд апеляційної інстанції вважає певною лінією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення, а тому вони не можуть бути підґрунтям для скасування в апеляційному порядку оскаржуваного вироку суду.

Зокрема, не заслуговують на увагу і доводи в апеляційній скарзі захисника в інтересах обвинуваченого про те, що судом було залишено поза увагою недостовірність показань інших свідків у зв'язку з їхньою суперечністю, а також те, що судове рішення було ухвалено з обвинувальним нахилом.

Разом з тим колегія суддів вважає, що деякі розбіжності в показаннях свідків, які вони особисто давали під час судового розгляду, свідчать про індивідуальне сприйняття кожним подій, учасниками яких вони були, і не впливають на остаточний висновок суду. А та обставина, що слідство і суд по іншому оцінюють докази, зокрема, показання свідків, висновки експертиз та інших письмових доказів, порівняно з оцінкою їх обвинуваченим та його захистом, не свідчить про необ'єктивність слідчих органів і суду, на що є посилання в принесених апеляціях.

Так, апелянт у своїй скарзі зазначає, що місцевим судом неточно викладені показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7

В процесі прослуховування звукозапису судового засідання судом апеляційної інстанції будь-яких суттєвих суперечностей між показаннями, даними зазначеними свідками в судовому засіданні місцевого суду та відображеними у вироку цього ж суду, встановлено не було, і в апеляційній скарзі не наведено.

Непереконливим є твердження захисту і в тій частині, що потерпілий надавав суду і слідству суперечливі показання щодо відстані від нього до автомобіля в момент наїзду. Так, в судовому засіданні місцевого суду він заявив, що відстань від нього до автомобіля обвинуваченого була 60 м., а під час слідчого експерименту - 71 м. Дорогу ж він перебігав із швидкістю, яка в 6 разів менша за норму.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 240 КПК щодо слідчого експерименту останній проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в протоколі слідчого експерименту від 04 листопада 2015 р., проведеного з дотриманням вимог КПК України, в тому числі ст.240 КПК, з участю потерпілого ОСОБА_5, зазначено, що з урахуванням даних протоколу огляду місця події від 12 липня 2015 р. та пояснень потерпілого, де він перебував в момент, коли побачив автомобіль обвинуваченого, експериментальним шляхом і було встановлено, що відстань від ОСОБА_5 до транспортного засобу становила 71 м і проводився він саме з метою перевірити показання потерпілого для встановлення істини у справі так само, як і обвинуваченого. Тобто зміст даного протоколу проведення слідчого експерименту принципово відрізняється від тверджень апеляційної скарги про те, що відстань у 71 м зазначена лише зі слів потерпілого.

Саме ці фактичні дані поряд з іншими обгрунтовано були покладені в основу висновку додаткової автотехнічної експертизи від 25 жовтня 2017 р. №804/17-22, згідно якої і було встановлено, що саме показання потерпілого, на відміну від показань обвинуваченого, були спроможними з технічної точки зору.

При цьому захисник обвинуваченого ОСОБА_2 Зварич О.Б. не заперечував у судовому засіданні місцевого суду щодо призначення даної експертизи з урахуванням, як він зазначив у своєму поясненні (а.к.п.217), його доводів, маючи при цьому можливість організувати на момент розгляду кримінального провадження проведення автотехнічної експертизи за власною ініціативою, чого ним зроблено не було.

Разом з тим в апеляційній скарзі обвинуваченого, яку підтримав захист, зазначено, що він не згідний ні з висновком експертизи, оскільки мала бути проведена повторна експертиза, а не додаткова, ні з тим, що дану експертизу проводив той самий експерт, що і попередні.

Тим не менш, колегія суддів зазначає, що відповідно до роз"яснень, які містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», висновок експерта не є обов"язковим для суду, не має переваги над іншими джерелами доказів і наперед встановленої сили, а підлягає перевірці й оцінці відповідно до вимог закону, за внутрішнім переконанням суду, у сукупності і взаємозв"язку з іншими зібраними у справі доказами.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд, відповідно до вимог пункту 17 цієї постанови, з"ясував, зокрема, достатність поданих експертові об"єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання, обґрунтованість висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

При цьому відповідно до наведених вимог суд дав висновкам автотехнічних експертиз належну оцінку з точки зору достатності наданих експерту об"єктів дослідження, повноти, всебічності, наукової обґрунтованості та відповідності матеріалам кримінального провадження. У тому числі суд з"ясував, на підставі яких саме фактичних даних, методик і розрахунків експерт дійшов висновку, що в умовах даної події фактичні дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п.1.10, 1.13, 12.3 ПДР і знаходилися в причинному зв'язку з настанням події, у той час як у фактичних діях потерпілого були відсутні невідповідності вимогам ПДР, які б перебували в причинному зв'язку з настанням події.

Колегія суддів звертає увагу на те, що експертні дослідження проводились як за варіантами механізму ДТП за показаннями обвинуваченого, так і потерпілого.

При цьому експерт також врахував думку захисту з приводу того, що дорога була місцями нерівною, покритою щебенем та асфальтом, вказавши у висновку додаткової судової автотехнічної експертизи від 25 жовтня 2017 р. № 804/17-22, "оскільки на другій від початку ділянці екстреного гальмування сліди утворені на поверхні дорожнього покриття з різним коефіцієнтом зчеплення, виникає потреба визначити загальне сповільнення на цій ділянці".

Не витримує критики та суперечить здоровому глузду твердження захисту про те, що потерпілий ОСОБА_5 рухався зі швидкістю, яка в 6 разів менша за норму, як це стверджується в апеляційній скарзі, а тому потрапив під автомобіль, оскільки це є лише припущенням самого обвинуваченого.

Зокрема, ОСОБА_5 пояснив в судовому засіданні, що він займався легкою атлетикою і йому достатньо було трьох кроків, щоб перебігти дорогу.

При цьому сам обвинувачений під час проведення слідчого експерименту 13 листопада 2015 р. ствердив, що до моменту наїзду потерпілий зробив біля трьох кроків, що ще раз свідчить про правдивість показань потерпілого про те, що він дорогу перед автомобілем перебігав, а не повільно переходив.

Аналізуючи позицію обвинуваченого, зіставляючи її з обвинуваченням, що йому інкримінується, а також з показаннями свідків та з іншими доказами, дослідженими судом, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину, колегія суддів робить висновок про те, що вищезазначені показання та інші наведені судом докази мають характер логічних, послідовних та об'єктивних.

Докази винуватості ОСОБА_2 є такими, що доповнюють одне одного, є належними, достовірними, допустимими, достатніми та такими, що не суперечать Конституції та нормам КПК України.

Виходячи з наведеного, доводи захисту, про те що обвинувачений не вчиняв зазначеного у вироку кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, є безпідставними, як і доводи про відсутність у провадженні об'єктивних доказів вини у вчиненні даного злочину і що обвинувальний вирок нібито побудований на припущеннях суду.

Проаналізувавши наведені докази в їх сукупності і давши оцінку, суд обґрунтовано не погодився з даними доводами апелянта, та правильно оцінив докази, які поклав в основу свого рішення, як об'єктивні.

Колегія суддів вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення злочину, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_2 в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за наведених у вироку обставин і правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України.

За таких обставин вважати, що ОСОБА_2 невмотивовано засуджено за вказані злочинні дії, немає підстав. Тому доводи захисника обвинуваченого є необґрунтованими, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину.

Так як, вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку в частині засудження останнього за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України з подальшим закриттям провадження у справі, на чому наполягає в своїй апеляції обвинувачений.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.

Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

З огляду на матеріали кримінального провадження, суд при призначенні покарання обвинуваченому в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які згідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, який провину протягом усього слідства практично не визнавав, хоча вжив заходів до повного відшкодування збитку, що суд розцінив, як бажання отримати несуворе покарання, проте прийняв цю обставину як пом'якшувальну його провину; наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням із застосуванням вимог ст. 76 КК України.

Отже, у цьому кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_2 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад.

Таким чином, виходячи з системного аналізу матеріалів кримінального провадження, можливо зробити висновок, що суд першої інстанції під час ухвалення даного обвинувального вироку виходив першочергово з загальних засад кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим було постановлено законне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга в даному кримінальному провадженні - такою, що не підлягає задоволенню.

Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Чортківського районного суду Тернопільської обл. від 26 березня 2018 р. про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до касаційного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.І. Коструба