Рішення № 75442696, 19.07.2018, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/573/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді – Каліберди В.А.,

з участю секретаря – В’юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю ОСОБА_2Т з ОСОБА_3та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії ХР №0128888.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначила, що 11 вересня 2000 року помер ОСОБА_2, який останні п’ять років до дня смерті проживав разом з громадянкою ОСОБА_3.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, а саме право на земельну частку (пай) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР №0128888.

Враховуючи той факт, що спадкодавець ОСОБА_2 останні п’ять років до дня смерті проживав разом з громадянкою ОСОБА_3 однією сім’єю, вели спільний побут, позивач прохає встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сім’єю з 1995 року до дня смерті ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 не може самостійно звернутися до суду з даними вимогами, оскільки 21 лютого 2012 року померла, хоча за життя вона фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 та була спадкоємицею четвертої черги.

Окрім цього позивач зазначила, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла позивачу та позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке було видане на земельну ділянку, що належала ОСОБА_3

Позивач має намір успадкувати майно ОСОБА_3, а саме право на земельну частку (пай), яке остання фактично успадкувала після смерті ОСОБА_2, оскільки являється спадкоємцем за заповітом, в зв’язку з чим звернулася до суду з даним позовом та прохає: поновити строк звернення до суду, встановити факт проживання ОСОБА_2Т, однією сім’єю з ОСОБА_3 в період з 1995 року по 11 вересня 2000 року та визнати за нею право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, яке фактично успадкувала ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2

В судове засідання представник позивача не з’явився, однак надав суду заяву про підтримання позовних вимог ОСОБА_1 та про слухання справи у його відсутність, однак в попередньому судовому засіданні надав пояснення, що починаючи з 1995 року ОСОБА_3 взяла на себе всю турботу по догляду за ОСОБА_2 та стали вони постійно проживати однією сім’єю до дня смерті ОСОБА_2, тобто до 11 вересня 2000 року. Тобто на протязі 5 років до дня смерті ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживала, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Окрім цього вказав, що ОСОБА_3 за життя склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла позивачу та остання успадкувала земельну ділянку, що належала ОСОБА_3

Представник відповідача – Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з’явилася, однак надала суду заяву, в якій прохала розгляд справи проводити у її відсутність та при прийнятті рішення покладалася на розсуд суду.

Суд, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення свідків, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.

Статтями 1 та 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб інтересів держави.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Починаючи з 1995 року по 11 вересня 2000 року за вказаною адресою з ОСОБА_2 стала проживати однією сім'єю ОСОБА_3 та з цього часу вони стали вести спільне господарство, про що свідчить довідка виконавчого комітету Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 15.12.2017 року №2242.

З Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, який долучений до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_2 помер 11 вересня 2000 року.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт проживання ОСОБА_2 однією сім’єю з ОСОБА_3 з січня 1995 року по день смерті ОСОБА_2, тобто до 11 вересня 2000 року.

Також вказані свідки суду пояснили, що вони являються сусідами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їм достовірно відомо, що з січня 1995 року по день смерті ОСОБА_2, тобто по 11.09.2000 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом та вони вели спільне господарство та були пов’язані єдиним побутом, мали спільний бюджет, тобто приймали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім’ї.

Із аналізу наведених доказів слідує, що ОСОБА_3, починаючи з січня 1995 року і до 11.09.2000 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_2, тобто більше 5 років до дня його смерті.

А тому, враховуючи викладене суд вважає, що даний юридичний факти слід визнати в судовому порядку.

Факт, про встановлення якого просить позивач, має для нього юридичне значення, оскільки надає право оформити спадкове майно.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 сім'єю обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на спадкове майно слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що після смерті 11 вересня 2000 року ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай) розміром 4,3 умовних кадастрових гектар згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії ХР №0128888, копія якого мається в матеріалах справи.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК (2768-14). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК ( 435-15), у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (пай).

Згідно прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV правила книги шостої Цивільного кодексу України (спадкове право) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004 року.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст. 1217 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Так, у четверту чергу, як передбачено ст. 1264 ЦК України, право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Право на спадкування за законом осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю, вперше були закріплені новим ЦК України. Разом з тим воно може поширюватися на відносини, які виникли у зв`язку з відкриттям спадщини до вступу в силу ЦК України в 2004 році. Якщо спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року, але не була ніким з спадкоємцям прийнята до настання цього терміну, то за умови прийняття судом рішення про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, такі особи мають право на спадкування, не зважаючи на те, що факт відкриття спадщини і проживання однією сім`єю мали місце під час дії ЦК УРСР.

Такий висновок випливає із змісту абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень, згідно якого правила книги шостої ЦК України та застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, та підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року (абзац перший пункту 21 постанови).

Відповідно до змісту вказаного пункту, до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Ця вимога закону поширюється щодо осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім’єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Наведене вище на думку суду відноситься до позовних вимог ОСОБА_1, бо ОСОБА_3, проживаючи разом із ОСОБА_2 в період з 1995 року по 11.09.2000 року, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки та він вважав її членом сім’ї.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України N 5 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Згідно ч.3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, а тому враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 немає, про що свідчить відповідь Харківського обласного державного нотаріального архіву від 09.07.2018 року №1927/01-21 та Інформаційні довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори; справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), з яких вбачається, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Із матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3, яка померла 06 травня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І - ВЛ № 397196, відкрилась спадщина, до якої в тому числі й увійшло право на земельну частку (пай) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР №0128888, яке вона фактично успадкувала після смерті ОСОБА_2

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до вимог ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.

Згідно заповіту, посвідченого 21.02.2012 року Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області, зареєстрованого у реєстрі за № 5, ОСОБА_3 все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1, тобто позивачу по справі.

На день смерті заповідача заповіт не відмінявся та не скасовувався, про що свідчить відмітка в заповіті.

Позивач з метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася до Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке було видане на земельну ділянку, що належала ОСОБА_3

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після померлої ОСОБА_3, до складу спадкового майна входить право на земельну частку (пай).

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Відповідно до п. 6 Постанови №5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006року N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, ОСОБА_1 пропустила строк для звернення з позовною заявою до суду і просить його поновити. Перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що відповідно до ст.127 ЦПК України пропущений строк необхідно поновити, оскільки він пропущений з поважних причин.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що позивач надала суду достатньо доказів, які підтверджують позов, суд вважає, що ОСОБА_1, як спадкоємець після смерті заповідача ОСОБА_3, має законне право на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1216, 1217,1218,1258, 1264, 1268, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, ст.ст. 259, 265,268 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Позов ОСОБА_1 до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування – задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3, яка померла 06 травня 2013 року та ОСОБА_2, який помер 11 вересня 2000 року, проживали однією сім'єю з 1995 року по 11 вересня 2000 року.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР №0128888,

яке фактично успадкувала ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 06 травня 2013 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1).

Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області (місцезнаходження: вул. Охтирська №1, смт. Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 23912844).

СУДДЯ В.А. КАЛІБЕРДА