Постанова № 75442272, 05.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1286/18

Номер справи місцевого суду: 497/502/17

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представників відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_7 до Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_4, КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» про визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом, який у подальшому був ним уточнений, до Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_4, КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» про визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що на момент 14 квітня 1991 року він був членом колгоспного двору разом зі своєю матір'ю ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, та вітчимом ОСОБА_10, що помер ІНФОРМАЦІЯ_5, тому, як членам колгоспного двору, їм усім належало по 1/3 частині житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами., що розташований по АДРЕСА_1.

Влітку 2016 року позивач випадково дізнався, що єдиним власником спірного домоволодіння, з 2007 року є його брат ОСОБА_4. Також, йому стало відомо, що будинок був переданий в іпотеку до КП "Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі", таким чином його, незаконно, без його відома було фактично позбавлено права власності на його частину зазначеного будинку, внаслідок чого він звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

04 травня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_7 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.

Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_7 давно не проживав у батьківському будинку, не брав участі у догляді за батьками. Батьки подарували йому спірний будинок законно, з власної волі, позивач за первісним позовом ОСОБА_7 знав про це і погоджувався, самоусунувся від догляду за батьками, і тому не має право на майно батьків, і у зв'язку з цим не має права бути там зареєстрованим, оскільки фактично давно проживає за іншою адресою. А тому він звернувся до суду із зустрічним позовом та просив його задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року первісний позов задоволено у повному обсязі, вимоги зустрічного позову залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви, посилаючись на порушення норм права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач за первісним позовом ОСОБА_7, представник відповідача Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області та представник КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Тому у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі їх до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені у апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно статей 41 Конституції України та 321 ЦК України (2003р.), кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст.120 та ч. 2 ст.123 ЦК Української РСР (1963р.), виключених з Кодексу Законом України від 16 грудня 1993 року №3718-12 та чинного на 15 квітня 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (ст. 112 ЦК УРСР). Розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_9 (а.с.11), ІНФОРМАЦІЯ_5 помер його вітчим - ОСОБА_10 (а.с.12).

Згідно довідки Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області №149 від 14.04.2017р., станом на 14 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будівлями і дворовими спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 відносився до колгоспного двору, до складу двору входили зареєстровані там позивач ОСОБА_7, його мати ОСОБА_9, та вітчим ОСОБА_10, й кожному належало по 1/3 частині цього домоволодіння (а.с. 53).

Однак право власності на житловий будинок у 2000 році було оформлено на ОСОБА_9 та її чоловіка ОСОБА_10, які у 2002 році подарували будинок відповідачу ОСОБА_4, 1957 року народження (а.с.53).

20 серпня 2007 року між КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку Фонду житловий будинок загальною площею 145,6 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №874 від 30 липня 2007 року, укладеним між КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» та позивачем ОСОБА_7 (а.с.127-134).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу ОСОБА_7 належить право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, як члену колишнього колгоспного двора. У зв'язку з тим, що іпотечний договір від 20.08.2007р. був укладений без його згоди визнанню недійсним підлягає й іпотечний договір.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилалися як на заперечення проти позову.

У пункті 6 постанови Пленуму від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» Верховний Суд України роз'яснив судам, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності з записом в погосподарської книзі Криничненської сільської ради №8, особовий рахунок НОМЕР_3, спірний житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, належав на праві приватної власності ОСОБА_9 (а.с. 13).

06 грудня 2000 року спірний житловий будинок з надвірними спорудами був оформлений у спільну власність ОСОБА_9 та її чоловіку ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про право власності на жилий будинок, виданим виконкомом Криничненською сільською радою Болградського району Одеської області від 06 грудня 2000 року (а.с. 45).

27 листопада 2002 року ОСОБА_9 та її чоловік ОСОБА_10 подарували спірний будинок з надвірними спорудами відповідачу ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування від 27 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Цоєвою М.І., зареєстрованого в реєстрі за №897 (а.с. 43) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових справ на нерухоме майно від 02 лютого 2017 року (а.с. 16), право власності зареєстровано в КП «Болградське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 19882101 від 10 серпня 2007 року, номер запису: 82, в книзі: 1 (а.с. 70).

19 жовтня 1999 року позивач ОСОБА_7 придбав житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, що підтверджується договором купівлі продажу від 19 жовтня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4776 (а.с. 148).

13 червня 2013 року позивач ОСОБА_7 отримав свідоцтво право на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,025 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 154).

Аналізуючи зазначені норми права щодо колгоспного двора, роз'яснення Верховного Суду України з цього приводу, вказані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, наявні у справі докази, яким суд першої інстанції не дав ніякої оцінки, колегія суддів вважає, що на момент виникнення спору - 10 квітня 2017 року, колгоспний двір, розташований за адресою: АДРЕСА_1, припинив своє існування та його майно не збереглося. Сам по собі факт того, що це домоволодіння станом на 14 квітня 1991 року відносилось до колгоспного типу, не може служити підставою для визнання за позивачем ОСОБА_7 права власності на 1/3 частину цього будинку як колишнього члену колгоспного двора.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

За таких підстав, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_7 не доведено те, що відповідачі ОСОБА_4 та Криничненська сільська рада, порушують його права як колишнього члена колгоспного двора, який припинив своє існування й майно якого не збереглося, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає захисту судом.

Отже, вимоги позивача ОСОБА_7 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції про безпідставність зустрічного позову ОСОБА_4, виходячи з наступного.

У статті 396 ЦК України зазначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім&aуж;apos;ї, інших осіб.

У статті 391 ЦК України зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як визначено у пункті 33 постанови №5 Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Частинами 1 та 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім&aти;apos;ї про безоплатне користування житловим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 64 ЖК УРСР визначено, що до членів сім&aкщ;apos;ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням можуть особи, членами сім'ї якого вони є; за відсутності родинних відносин з позивачем ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_7 міг стати членом його сім'ї лише у результаті постійного проживання та ведення з ним спільного господарства.

Таким чином, право користування житлом не є абсолютним, та може бути припинено у випадках встановлених законом.

Право на користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку і наймачів регулюється різними нормами. Зокрема, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку регулюються ст. ст. 156, 157 ЖК УРСР , а права і обов'язки наймачів - ст. ст. 158 - 170 ЖК УРСР, а також главою 59 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-158цс14 від 05 листопада 2014 року.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз'яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім&aче;apos;ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Дійсно, відповідач ОСОБА_7 зареєстрований за адресою спірного житлового будинку з надвірними спорудами (а.с. 13), але не є членом сім'ї власника спірного будинку, з 1997 року не проживає у ньому без поважних причин, з 19 жовтня 1999 року відповідачу ОСОБА_7 на праві власності належить житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами у справі, що у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення вказаних обставин від доказування.

За таких підстав, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 належним чином доведено в судовому засідання те, що відповідач ОСОБА_7 порушує права позивача й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право власності підлягає захисту судом шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим будинком з надвірними спорудами.

Отже, вимоги ОСОБА_4 є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 391, 396 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 640,00 грн. (а.с. 58), при подачі апеляційної скарги в сумі 2 141,70 грн. (а.с. 162), тому у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги позивача стягненню з відповідача на його користь підлягає й судовий збір в сумі 2 781,70 грн. (640,00 грн.+2141,70 грн.).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_7 до Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_4, КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» про визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації задовольнити.

Визнати ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) таким, що втратив право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1.

Зняти з з реєстрації за місцем проживання ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2) судовий збір за подачу зустрічної позовної заяви у розмірі 640,00 гривень та за розгляд апеляційної скарги у ромірі 2 141,70 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік