Постанова № 75441990, 17.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4693/18

Номер справи місцевого суду: 522/23641/16-ц

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Калараша A.A.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Одеська міська рада про усунення перешкод шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду до ОСОБА_2 з позовом про усунення перешкод шляхом виселення, мотивуючи це тим, що на підставі ордеру від 10 жовтня 2012 року, виданого ПАТ «Альбатрос» він займає кімнату № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, будучи зареєстрованим за вказаною адресою. Відповідач незаконно займає кімнату № 6, зламав замки на вхідній двері та чинить перешкоди позивачу у користуванні спірною кімнатою.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року позов задоволено. Усунено перешкоди, які створює ОСОБА_2 у користуванні ОСОБА_3, кімнатою № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом виселення ОСОБА_2 з кімнати № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції та просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідачі будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини не явки в судове засідання не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не надіслали.

Задовольняючи позов про усунення перешкод шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на законних підставах займає кімнату № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, в той час як відповідач зайняв спірну кімнату без законних підстав, та перешкоджає позивачу у користуванні кімнатою.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- ОСОБА_3, на підставі ордеру від 10 жовтня 2012 року, виданого ПАТ «Альбатрос» займає кімнату № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2. Підставою надання ордеру був протокол спільного засідання адміністрації та профкому ПАТ «Альбатрос» від 01 липня 2011 року (а. с. 6);

- згідно з протоколом сумісного засідання адміністрації і профкому ПАТ «Альбатрос» від 01.07.2011 року повісткою дня було надання кімнати у відомчому гуртожитку ОСОБА_3 працівнику ПАТ «Альбатрос» у зв'язку з можливістю розширення житлової площі сім'ї ОСОБА_3 у гуртожитку. Заслухали: Начальника ЖКО ОСОБА_4 з інформацією про те, що працівник ПАТ «Альбатрос» ОСОБА_3 з сім'єю (дружина, син) в даний час мешкає у кімнаті № 7 на другому поверсі (29 кв.м.), а кімната № 6 - пустує. У зв'язку з цим для повноцінного відпочинку і поліпшення житлових умов виникла необхідність надати житлову площу і зареєструвати ОСОБА_3 в кімнаті № 6 на другому поверсі відомчого гуртожитку по АДРЕСА_2. Постановлено: в цілях поліпшення житлових умов, що сприяють найкращій працездатності працівника підприємства надати кімнату № 6 у відомчому гуртожитку ОСОБА_3, працівнику ПАТ «Альбатрос». Зняти з реєстрації ОСОБА_3 з кімнати № 7 на другому поверсі, зареєструвати ОСОБА_3 в кімнаті № 6 на другому поверсі (а. с. 52);

- згідно з тимчасовою посвідкою Серії ОД номер 970/06 на постійне проживання від 21.12.2006 року позивач зареєстрований за вищевказаною адресою. Факт реєстрації позивача за вказаною адресою також підтверджується довідкою вих. № 254 від 09.03.2017 року (а. с. 5);

- згідно з нотаріально посвідченою довіреністю на представництво інтересів від 21.03.2017 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, посвідка на постійне проживання на території України НОМЕР_2, видана ВСГІРФО ОМУ ГУ МВС України в Одеській області 19.03.2012 року за № 334615 безстроково, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований: АДРЕСА_1 (а. с. 28);

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 129 ЖК Української PCP на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно з Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Радою міністрів Української ССР від 03 червня 1986 року № 208, яке діяло на час вселення до гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

Відповідно до пункту 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статтей 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Встановивши, що кімнату № 6 у гуртожитку по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 виділено на підставі протоколу спільного засідання адміністрації та профкому ПАТ «Альбатрос» від 01 липня 2011 року, що передувало видачі позивачу ордеру від 10.10.2012 року на вселення у дану кімнату, яка на час прийняття рішення про виділення її позивачу була вільною (пустувала), а відповідач заселився в дану кімнату, суд встав на захист порушених прав позивача та усунув перешкоди, які створює йому ОСОБА_2 у користуванні кімнатою № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом виселення ОСОБА_2 з кімнати № 6, на другому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2.

В якості доводу апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що він будучи у складі родини, яка була примусово виселена з власного будинку по АДРЕСА_3 у зв'язку з виділенням земельної ділянки під будівництво багатоповерхового будинку Одеському виробничому об'єднання імені Жовтневої революції, перетвореної в подальшому в ПАТ «Альбатрос», був вселений в гуртожиток вказаного підриємства по АДРЕСА_2, звідки його намагалися неодноразово виселити через те, що він не є працівником підприємства, однак суди відмовляли у виселенні його з гуртожитку.

Проте, судова колегія не може взяти наведений довід апеляційної скарги до уваги, оскільки ОСОБА_2 не довів, що він на законних підставах заселився саме у кімнату № 6 у гуртожитку. Судові рішення від 19.04.1960 року, від 27.12.1989 року, від 04.11.1993 року, на які посилається в апеляційній скарзі відповідач, як на підставу доведення, що він проживав весь час у спірній кімнаті № 6 гуртожитку, яка не була вільною, таких відомостей не містять. Будь-які інші належні документальні докази про проживання та з якого часу у спірній кімнаті гуртожитку відповідачем не представлені.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не заселявся у спірну кімнату і тому виданий йому ордер є недійсним не можуть бути взятими до уваги, оскільки спростовуються документальними доказами про проживання позивача у спірній кімнаті. Натомість відповідач не довів належними і достатніми доказами, що позивач не заселявся у спірну кімнату. В матеріалах справи є відповідь Шевченківського відділення Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області від 25.11.2016 року на звернення позивача від 14.11.2016 року про прийняття мір до відповідача, який незаконним шляхом замінив вхідні двері кімнати № 6 в будинку АДРЕСА_2 (а. с. 8).

Доводи апеляційної скарги про наявність у дружини та сина позивача, які не були працівниками ПАТ «Альбатрос» іншої кімнати у гуртожитку, де вони лише зареєстровані та мають інше житло, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не спростовують висновок суду першої інстанції про те, що відповідач самочинно, без законних підстав вселився у спірну кімнату, яка виділена іншій особі і перешкоджає цій особі у користуванні кімнатою у гуртожитку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сам відповідач має реєстрацію за адресою АДРЕСА_1.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.07.2018 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

А.А. Калараш