Постанова № 75441789, 17.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4246/18

Номер справи місцевого суду: 496/1721/17

Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Калараша A.A.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальістю „Споживчий Центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року представник ТОВ „Споживчий Центр" Мусійчук О.В. звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23027,70 грн., мотивуючи це тим, що

17.05.2016року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 17.05.2016-000000490, відповідно до п.1.3. підтвердження заявки від 03.11.2016 року до кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику транш у розмірі 6000 грн. на 14 календарних днів, з кінцевим терміном повернення кредиту до 16.11.2016 року та оплатою за користування кредитом у розмірі 1680 грн. 03.11.2016 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 6000 грн., чим виконав свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі. В подальшому позивач дозволив перенесення строків повернення кредиту до 12.12.2016 року, за що відповідач сплатив додаткову плату за користування кредитом у розмірі 1680 грн., чим підтвердив свою згоду на перенесення таких строків. Однак, у порушення зазначених умов договору відповідач до теперішнього часу не сплатив позивачу заборгованість, чим порушив свої зобов'язання, встановленні договором, через що позивач змушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за основним боргом та пеню за кредитним договором № 17.05.2016-000000490 у загальному розмірі 23027,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року та передати справу на розгляд суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. З цієї статті.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь судця, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за основним боргом та пеню за кредитним договором № 17.05.2016-000000490 у загальному розмірі 23027,70 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредита, розрахунок заборгованості за яким в тому числі щодо нарахування пені відповідає законодавству.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 17.05.2016 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 17.05.2016-000000490 (а.с.4-5);

- відповідно до підтвердження заявки до кредитного договору № 17.05.2016-000000490 від 03.11.2016 року кредитор зобов'язався надати позичальнику транш у розмірі 6000 грн. на 14 календарних днів, та оплатою за користування кредитом у розмірі 1680 грн. (а.с.6);

- 03.11.2016 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 6000 грн., чим виконав свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується видатковим касовим ордером №3008 від 03.11.2016 року (а.с.8);

- позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі;

- однак відповідач не виконав умов договору № 17.05.2016-000000490 від 17.05.2016 року, у зв'язку із чим виникла заборгованість за користування кредитом у розмірі 23027,70 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за користування кредитом (а.с.84).

З розрахунку заборгованості вбачається, що позичальнику виданий кредит в сумі 6000 грн. Розмір плати за користування кредитом, яка не сплачена відповідачем становить 1679,10 грн. Відповідачем сплачено 1680 грн. в якості розміру додаткової плати за користування кредитом, сплаченої за перенесення (пролонгацію) строків повернення кредиту. Крім того відповідачем сплачено 1996 грн. 80 коп., яків у відповідності до п. 7.2. кредитного договору зараховані в рахунок погашення пені та сплачено 3 грн. 20 коп., які зараховані в рахунок погашення кредиту. Таким чином, сума основного боргу складається з суми кредиту - 6000 грн.+ розміру плати за користування кредитом, яка не сплачена відповідачем - 1679,10 грн. за відрахуванням 3,20 грн. сплачених відповідачем, що становить 6000+1679,10-3,2=7675 грн. 90 коп.

З суми 7675 грн. 90 коп. нараховано пеню за ставкою 2% в день за прострочення тривалістью 154 дні, що становить 7675,90*2%* 154 дні=23642,08 - 1680 грн, сплачених відповідачем, які зараховані у рахунок погашення пені, внаслідок чого остаточна сума пені становить 21030 грн. 90 коп. Проте до стягнення позивачем заявлено 15351.80 коп.. тобто не вся сума розрахованої пені. Тому загальна сума заборгованості становить 23027.70 грн.. яка складається з 7675,90 грн. основного боргу та 15351,80 грн. пені.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції-), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець ТОВ „Споживчий Центр" відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ІК № 78 реєстраційний номер 16102612 є фінансовою установою і має право надавати кошти у позику в тому числі на умовах фінансового кредиту, що підтверджується розпорядженням Нацкомфінпослуг від 28.04.2011 року № 230 (а. с. 57).

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги» Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.

Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі № 1341 цсі 5 від 02.12.2015 року, яка підтримана Верховним Судом у справі № 569/423/15-ц від 05.03.2018 року, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Як вбачається з умов кредитного договору № 17.05.2016-000000490 від 17.05.2016 року:

-вказаний кредитний договір не є договором споживчого кредиту, а виданий кредит не є споживчим (п. 1.3.);

-позичальник підтверджує, що він уклав цей Договір повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, повністю розуміє та вважає справедливим щодо себе усі умови договору, свої права та обов'язки за Договором і погоджується з ними; володіє всіма необхідними документами, що необхідні для укладення договору та має здатність виконувати його умови.

Отже, кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, вважав його умови прийнятними для себе зрозумілими та справедливими та в подальшому здійснив часткове погашення заборгованості.

Оскільки відповідачем не надано доказів про повернення кредиту у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у вигляді основного боргу у вигляді тіла кредиту та плати за користування кредитними коштами, а також пені за прострочення повернення основного боргу.

Доводи апеляційної скарги про порушення позивачем передумови укладення кредитного договору щодо не проведення переддоговірної роботи та не надання інформаційного листа, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не узгоджуються з обставинами, які встановлені судом і суперечать змісту кредитного договору, дійсність якого сторонами не оскаржувалася.

Разом з тим, судова колегія вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом ст. 551 ч. З ЦК України.

За положеннями ч. З ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1-3 ст. 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її не співмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співмірними з порушеним інтересом.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Проте наведеного суд першої інстанції не врахував.

Положення ч. З ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у реалізації їхніх прав, дає право апеляційному суду виходячи з принципу розумності та справедливості, зменшити розмір неустойки за умови, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Як вбачається з розрахунку заборгованості пеня нарахована на суму основного боргу - 7675,90, до якого увійшла сума кредиту та плата за користування кредитними коштами за відрахуванням часткового погашення боргу. Сума пені, що заявлена до стягнення складає 15351,80 грн., що становить 199,99% від суми основного боргу, що є істотним перевищенням розміру збитків, з якого нарахована пеня.

При таких обставинах, сума пені підлягає зменшенню з 15351,80 грн. до 8000 грн., оскільки такий розмір пені дотримує реальний баланс інтересів обох сторін, так як незначно (несуттєво) перевищує основний борг - 7675,90 грн. При цьому судова колегія враховує, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, яка була спрямована на зменшення розміру пені та приймає до уваги відносну незначність прострочення у виконанні зобов'язання.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру пені за прострочення зобов'язання щодо повернення тіла кредиту та плати за користування кредитними коштами - зміні шляхом зменшення пені з 15351,80 грн. до 8000 грн. та зменшенню загальної суми стягнення заборгованості з 23 027,70 грн. до 15675,90 грн. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року в частині розрахунку та розміру стягнення заборгованості - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Споживчий Центр" заборгованість за кредитним договором в сумі 15675 грн. 90 коп., з яких: 7675 грн. 90 коп. - прострочена заборгованість за тілом кредиту та плати за користування кредитними коштами; 8000 грн. - пеня за прострочення зобов'язання щодо повернення тіла кредиту та плати за користування кредитними коштами.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.07.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

A.A. Калараш