Постанова № 75441216, 17.07.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/16260/16-ц

Провадження № 22-ц/787/820/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання - Шептицька С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Рівненська кондитерська фабрика»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Бердія М.А., ухвалене в м. Рівне о 15 год. 02 хв., відомості про виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Рівненська кондитерська фабрика» про встановлення факту ушкодження здоров'я та стягнення моральної шкоди, посилаючись на ч.1 с .1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових(службових) обов"язків. В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, вказував, що шкода його здоров'ю завдана джерелом підвищеної небезпеки, яким є розкладочний стіл, який впав на руку позивача. Власником цього обладнання є відповідач ПАТ "Рівненська кондитерська фабрика", а шкода завдана безпосередньо її працівником - головним інженером ОСОБА_2. Внаслідок отриманої травми йому була завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю і стражданнях, які він зазнав безпосередньо під час травмування і тих, які переносить по теперішній час, та розмір якої оцінює в сумі 50000 грн.. Вказує, що його життя після отриманої травми суттєво змінилося, його було звільнено з роботи, по суті, у зв'язку з неможливістю за станом здоров'я її виконувати; дана робота була єдиним джерелом доходу, іншої постійної роботи по спеціальності слюсаря-ремонтника через травму правої руки він не може знайти, а тому змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, його систематично турбує біль у руці і він проходить періодично лікування. Стверджує, що ушкодження його здоров'ю заподіяно винними діями відповідача - ПАТ «Рівненська кондитерська фабрика». просив встановити факт ушкодження його здоров'я - отримання травми кисті правої руки з вини ПАТ "Рівненська кондитерська фабрика" та стягнути з відповідача на його користь 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Рівненська кондитерська фабрика» про встановлення факту ушкодження здоров'я та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини між сторонами були цивільно-правовими, а не трудовими, позивач виконував роботи на власний ризик, а тому, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже встановлення факту ушкодження здоров'я може мати місце лише при наявності трудових відносин між сторонами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що такі вимоги є похідними від встановлення факту ушкодження здоров'я, у задоволенні якого відмовлено, а тому вони також не підлягають до задоволення.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що він не має права на відшкодування шкоди, оскільки отримав травму, працюючи на кондитерській фабриці не за трудовим договором, а за цивільно-правовою угодою є безпідставним, оскільки правовою підставою його позовних вимог є норми матеріального права, передбачені ст.ст. 1167, 1168, 1172, 1187, 1196 ЦК України, а не норми КЗпП України. Вказує, що з нього, як і з інших працівників фабрики, протягом майже трьох років роботи по цивільно-правовій угоді утримували всі відрахування до бюджету і соціальних фондів. Додає, що працюючи на роботі, він не порушував правил техніки безпеки і отримав травму не по своїй вині, а з вини головного інженера фабрики ОСОБА_2 під час дії джерела підвищеної небезпеки. ОСОБА_2 був одночасно і відповідальним керівником робіт, і їх співвиконавцем, що ним не заперечується. Стверджує, що отримав ушкодження здоров'я, виконуючи договірні зобов'язання і працюючи на обладнанні відповідача, яке є джерелом підвищеної небезпеки. Вважає, що в суді першої інстанції було встановлено безпосередній причинний зв'язок між отриманням ним при виконанні на фабриці договірних зобов'язань ушкодження здоров'я та виною головного інженера фабрики ОСОБА_2 і наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди обґрунтовує дією джерела підвищеної небезпеки. Зазначає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини суб'єкта, який її завдав, а юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, Із цих підстав просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким встановити факт ушкодження здоров'я ОСОБА_1 на ПАТ «Рівненська кондитерська фабрика» та стягнути з відповідача на його користь 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з 20 червня 2011 року по 10 грудня 2013 року ОСОБА_1 надавав послуги ПАТ «Рівненська кондитерська фабрика» відповідно до цивільно-правової угоди.

Умовами даної цивільно-правової угоди було визначено, що замовник (ПАТ «Рівненська кондитерська фабрика») доручає, а виконавець (ОСОБА_1.) бере на себе зобов'язання здійснювати наступну роботу (надалі - послуги), а замовник зобов'язується своєчасно прийняти і оплатити виконану виконавцем роботу, а саме послуги з ремонту.

Норми цивільного законодавства передбачають, що цивільно-правовий договір є загальним видом договору, який регулюється цивільним правом і укладається згідно з нормами ЦК України. Ті цивільно-правові договори, які укладаються між замовником і підрядником /виконавцями на виконання робіт або надання послуг, регулюються нормами ЦК України, а саме главами 61 «Договір підряду» і 63 «Послуги. Загальні положення». У цих договорах замовник і підрядник /виконавець/фізична особа/ виступають рівноправними учасниками цивільних правовідносин, мають рівні права й обов'язки згідно із законом, а також права й обов'язки, встановлені ними у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно зі ст. 901 ЦК України виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, а замовник зобов'язується оплатити цю послугу, якщо інше не встановлене договором.

Виконавець цивільно-правового договору не має права на жодні соціальні гарантії і пільги, якими користуються наймані працівники згідно з КЗпП України, як-то: право на відпустку, право на соціальне страхування з тимчасової непрацездатності, інші гарантії, передбачені главою 8 КЗпП. У зв'язку з наведеним, не заслуговують на увагу суду покликання апеляційної скарги на те, що у зв'язку зі сплатою внесків до фонду соціального страхування позивач має право на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Відповідно до ст. 1196 ЦК України, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених 1166 та 1187 цього Кодексу.

Статтею 1187 ЦК України визначені правила відшкодування шкоди джерелом підвищеної небезпеки, а стаття 1166 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Під час провадження справи в суді перешої інстанції ОСОБА_1змінив підставу позову, зазначивши, що потримав травму рики від дії джерела підвищеної небезпеки, яке належить відповідачу, а саме: на підприємство поступило нове обладнання, в тому числі і розкладочкий стіл, при установці якого він пошкодив руку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно роз?яснень викладених в п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Судом встановлено: ОСОБА_1 вказував, що шкода його здоров'ю завдана джерелом підвищеної небезпеки, яким є розкладочний стіл, який він разом з інженером фабрики мав поставиити перед згортальною машиною і який впав йому на руку. Розкладочний стіл не є механізмом і не підключений до електропостачання, або іншого джерела енергії.

Позивач не навів жодних особливостей, за якими би розкладочний стіл можна віднести до джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст.1187 ЦК України, а тому на думку апеляційного суду його вимоги є безпідставні.

Викладені в апеляційній скарзі вимоги про відшкодування моральної школи апеляційним судом відхиляються, оскільки вони є похідними від вимог про встановлення факту ушкодження здоров'я, у задоволенні якої судом відмовлено.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2018 року - залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 липня 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Гордійчук С. О.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.