Окрема думка судді № 75440820, 16.07.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/9077/17 Номер провадження 11-сс/786/145/18Головуючий у 1-й інстанції Шевська О.І. Доповідач ап. інст. Герасименко В. М.

ОКРЕМА ДУМКА

16 липня 2018 року м. Полтава

Я, суддя апеляційного суду Полтавської області Рябішин А.О. за результатами апеляційного розгляду апеляційної скарги ТОВ»УПСК Діамент» на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 17 січня 2018 року про арешт майна , висловлюю окрему думку.

Так 16 липня 2016 року колегією суддів апеляційного суду Полтавської області залишено задоволено частково апеляцію ТОВ»УПСК Діамент» на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава , якою було накладено арешт на використання майна , а також заборону на розпорядження майном , а саме коштами належними ТОВ»УПСК Діамент» , які знаходяться на рахунках у ПАТ»КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК». Ухвалу скасовано та постановлено нову ухвалу , якою клопотання органу досудового розслідування задоволено частково в межах накладення арешту на рахунки за виключенням захищених статей.

Вважаю , що рішення колегії суддів апеляційного суду є помилковим і суперечить положенням кримінального процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове , до скасування у встановленому цим Кодексом порядку , позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження , розпорядження та/або користування майном , щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати , що воно є доказом злочину , підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного , обвинуваченого , засудженого , третіх осіб , конфіскації у юридичної особи , для забезпечення цивільного позову , стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди , можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування , пошкодження , псування , зникнення , втрати , знищення , використання , перетворення , пересування , передачі , відчуження.

Згідно положень частини другої цієї статті арешт майна допускається з метою забезпечення :1. збереження речових доказів ; 2.спеціальної конфіскації ; 3. конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи ; 4. відшкодування шкоди , завданої внаслідок кримінального правопорушення ( цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Водночас відповідно до частини шостої статті 170 КПК України у випадку передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті , арешт накладається на майно підозрюваного , обвинуваченого , засудженого , фізичної чи юридичної особи , яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду , завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного , обвинуваченого , засудженого або неосудної особи , яка вчинила суспільно небезпечне діяння , а також юридичної особи , щодо якої здійснюється провадження , за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні , а також само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди , яка отримана юридичної особою , щодо якої здійснюється провадження.

Згідно пункту 3 частини 2 статті 173 КПК України при вирішення питання про арешт майна слідчий суддя , повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння , що підпадає під ознаки діяння , передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках , передбачених пунктами 3,4 частину другої статті 170 цього Кодексу);

Таким чином виходячи із системного аналізу зазначених положень закону вважаю , що у випадку накладення арешту на майна на підставі пункту 4 частини другої статті 170 КПК України , оголошення підозри у кримінальному провадженні є обов'язковою умовою. Формальне обґрунтування нібито наявності обґрунтованої підозри у вчиненні певною особою кримінального правопорушення не створює правових підстав для накладення арешту на майно.

Апеляційним судом встановлено , що кримінальне провадження на момент розгляду клопотання слідчим суддею здійснювалось за ст.191 ч.4 КК України за фактом розтрати службовими особами ТОВ»УПСК Діамент» ввіреного їм майна і завдання збитків ТОВ»Трубний завод» у великому розмірі і повідомлення про підозру у вчиненні злочину у вказаному кримінальному провадженні жодній посадовій особі ТОВ»УПСК Діамент» оголошено не була.

Та обставина , що в ході апеляційного розгляду 20 червня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні було повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ст.ст.191 ч.5 , 209 ч.2 КК України гр. ОСОБА_3 - директору ТОВ»УПСК Діамент» , на моє переконання не утворює правових підстав для накладення арешту на майно , на момент постановлення ухвали слідчим суддею , оскільки знову ж таки вказане повідомлення не було оголошено жодній посадовій особі ТОВ»УПСК Діамент». Не утворює таких підстав вказаний факт і для колегії суддів апеляційного суду в межах апеляційного перегляду.

На моє переконання в даному випадку поза увагою і слідчого судді і колегії суддів апеляційного суду залишилась ще й інша обставина , яка виключає можливість накладення арешту на рахунки підприємства.

Так за змістом ч.6 ст.170 КПК України арешт може бути накладений на майно юридичної особи в разі повідомлення посадовій особі цього підприємства про підозру у вчиненні злочину , лише за умови коли встановлено , що вказана юридична особа несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діями підозрюваного. Проте вказані обставини ні під час розгляду слідчим суддею ні апеляційним судом не перевірялись.

Викликає також сумнів , хоча це і виходить на мою думку в даному випадку за межі апеляційного розгляду , також і обґрунтованість підозри з огляду на надані представником ТОВ»УПСК Діамент» докази вирішення в порядку господарського судочинства позову ТОВ «Трубний завод» до ТОВ»УПСК Діамент» про стягнення саме суми цивільного позову який завлений в межах вказаного кримінального провадження , а саме 19 990 990,00 грн. та зустрічним позовом ТОВ»УПСК Діамент» про визнання договорів зберігання удаваними.

Підсумовуючи вище наведене вважаю , що орган досудового розслідування доволі вільно користується нормами КПК , які регулюють питання накладення арешту на майно , підміняючи законність накладення арешту на доцільність , що в кінцевому результаті призводить до необґрунтованого втручання у питання господарської діяльності суб'єктів господарювання.

З урахуванням наведеного вважаю , що арешт майна у вказаному кримінальному провадженні не відповідає приписам ст.ст.170,173 КПК України.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області А.О.Рябішин