Рішення № 75438908, 19.07.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/21224/13-ц

Провадження № 2/521/1607/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» липня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

Головуючого судді - Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із зазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що в період часу з 21 листопада 2003 року до 22 січня 2013 року перебувала в офіційному зареєстрованому шлюбі з відповідачем, проживала з ним у вказаний період, а тому, відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте нею з відповідачем під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу в рівних частках.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля КАМАЗ 5511, д.н.з. «НОМЕР_1», придбаного відповідачем 06 липня 2006 року; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля MAN TGA 18.410, д.н.з. «НОМЕР_2», придбаного відповідачем 22 серпня 2012 року; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля IVECO EUROCARGO 150E18, д.н.з. «НОМЕР_3», придбаного відповідачем 31 березня 2012 року; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини причепу ОДАЗ 9370, д.н.з. «НОМЕР_4»; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля KIA SORENTO, д.н.з. «НОМЕР_4», придбаного відповідачем 24.03.2010 року; зобов'язати відповідача не чинити перешкод позивачці у користуванні домоволодінням за адресою по АДРЕСА_2 шляхом вселення останньої до житлового АДРЕСА_2.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Раніше у судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, раніше позов не визнав, проти його задоволення заперечував, про що надав письмовий відзив.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 грудня 1996 року ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4.

В 2002 році відповідач здійснив відчуження на користь ОСОБА_4 автомобіля КАМАЗ 5511, д.н.з. «НОМЕР_5», за що отримав від останнього грошові кошти у розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США.

В кінці 2002 року ОСОБА_3 здійснив відчуження на користь ОСОБА_5 автомобіля КАМАЗ 5410, д.н.з. «НОМЕР_6», за що отримав від останнього грошові кошти у розмірі 11000 доларів США.

Зазначені автомобілі були зареєстровані за відповідачем, згідно відповіді начальника центру №2 надання послуг пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Одеси підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Одеській області №7/2-1090 від 19 червня 2014 року, в період до 21 листопада 2003 року.

Факт отримання відповідачем грошових коштів за вказані автомобілі підтвердили допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Встановлено, що 21 листопада 2003 року між відповідачем ОСОБА_3 та позивачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7, повторно виданим 27 листопада 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції.

З пояснень відповідача встановлено, що з метою поліпшення житлових умов, у квітні 2005 року відповідач вирішив придбати домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 55000 (п'ятдесят п'ять тисяч) доларів США. На обмін на належний йому на праві особистої приватної власності будинок, розташований по АДРЕСА_4, власники домоволодіння по вул. АДРЕСА_2 - подружжя ОСОБА_7 не погодились, пояснивши, що мають намір здійснити виключно продаж свого об'єкту нерухомості, на що ОСОБА_3 надав свою згоду, однак вищевказаної суми грошових коштів в такому розмірі на той момент у нього не було.

07 квітня 2005 року між покупцем ОСОБА_3 з однієї сторони, продавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. 03 червня 2005 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси вказаний договір купівлі-продажу було визнано дійсним та визнано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння за вказаною адресою.

В момент вчинення зазначеного правочину ОСОБА_3, на виконання своїх зобов'язань, сплатив подружжю ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 20000 доларів США - кошти, отримані в 2002 році внаслідок відчуження ним ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своїх автомобілів. Сума заборгованості за договором купівлі-продажу на той час становила 35000 доларів США.

Відповідно до вимог статті 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Відповідно до вимог ч. 2 статті 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На виконання вказаних правових норм, борг, що виник із договору купівлі-продажу домоволодіння, розташованого по вул. АДРЕСА_2, сторонами вказаного договору було замінено на договір позики. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_3 було складено розписку, за якою він зобов'язався сплатити подружжю ОСОБА_7 35000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США відразу після продажу свого будинку, розташованого по АДРЕСА_4.

19 серпня 2005 року ОСОБА_3 продав належний йому та придбаний до укладення шлюбу з ОСОБА_2 будинок, розташований по АДРЕСА_4, громадянці ОСОБА_8 за 42000 (сорок дві тисячі) доларів США (копія договору в матеріалах справи), з яких у серпні того ж року 35000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США сплатив подружжю ОСОБА_7 на виконання позикового зобов'язання, після чого розписка про позикове зобов'язання була знищена, оскільки всі зобов'язання між ОСОБА_3 та подружжям ОСОБА_7 були виконані в повному обсязі.

Вказані вище обставини повністю підтверджені як документально, так і показаннями допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_3

Крім того, вказані обставини, в частині вартості придбаного та проданого відповідачем об'єктів нерухомості, частково підтверджуються висновками будівельно-технічних досліджень, зокрема:

згідно висновку будівельно-технічного дослідження №23-10/12, вартість домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на момент купівлі (07 квітня 2005 року) становила 48840 доларів США;

згідно висновку будівельно-технічного дослідження №22-10/12, вартість домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Житкова 83 на момент продажу (19 серпня 2005 року) становила 42202 доларів США.

Твердження позивачки ОСОБА_2, про те, що частину коштів на придбання домоволодіння по вул. АДРЕСА_2 вони з відповідачем зібрали за час сумісного проживання, а іншу частину їм надали батьки з її та його сторони, жодним чином не підтверджені доказами у справі.

З огляду на викладене вбачається, що домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 в м. Одесі відповідач придбав хоч і під час перебування в шлюбі з позивачкою, однак за кошти, які він отримав внаслідок продажу належних виключно особисто йому будинку та автомобілів.

Крім того, позивачка просить стягнути на її користь грошову компенсацію вартості ? транспортних засобів, які були придбані відповідачем в період часу з липня 2006 року до моменту розірвання шлюбу, тобто 22 січня 2013 року, зокрема: автомобілів КАМАЗ 5511, д.н.з. «НОМЕР_1», MAN TGA 18.410, д.н.з. «НОМЕР_2», IVECO EUROCARGO 150E18, д.н.з. «НОМЕР_3», KIA SORENTO, д.н.з. «НОМЕР_4» та причепу ОДАЗ 9370, д.н.з. «НОМЕР_4».

Суд зауважує, що причеп ОДАЗ 9370, д.н.з. «НОМЕР_4» ніколи у власності ОСОБА_3 не перебував, а тому не може бути предметом спірних правовідносин.

Інші ж транспортні засоби були придбані відповідачем в період, коли він не проживав з позивачкою, та виключно за свої особисті кошти.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивачка ОСОБА_2 пояснила, що з моменту придбання домоволодіння по вул. АДРЕСА_2 до моменту розірвання шлюбу, тобто 22 січня 2013 року, вона постійно проживала з відповідачем за вказаною адресою.

На підтвердження вказаних свідчень представник позивачки надав суду копію постанови про відмову в порушені кримінальної справи від 09 травня 2011 року, складеної дільничним інспектором міліції ВМ «Застава» Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Волонтирь Д.Ю., за текстом якої вбачається, що: 08 травня .2011 року надійшло повідомлення оператора «102», що за адресою: АДРЕСА_2 ніби то побив чоловік. В ході перевірки за вказаним повідомленням надійшов рапорт від «Зеніт 20», в якому вказано, що було здійснено виїзд за вказаною адресою, на місці звернулась ОСОБА_2, яка пояснила, що в неї з чоловіком ОСОБА_3 виникла сварка, однак в неї до нього претензій нема, від написання заяви вона відмовилась, послуг міліції не потребує.

Разом з тим, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що він народився 06.05.1977 року. Однак, оскільки дата його дня народження в 2011 році випадала на п'ятницю (06.05.2011 року), коли були зайняті роботою багато його знайомих, кого він хотів запросити, він вирішив перенести святкування свого дня народження на вихідний день - неділю (08.05.2011 року) і на вказану дату запросив своїх друзів до себе додому. Незрозуміло звідки про це дізналась позивачка, яка, під приводом поздоровлень з днем народження відповідача намагалась зайти на територію спірного домоволодіння, однак, отримавши відмову останнього, який мотивував свої дії тим, що довгий час проживає з іншою жінкою, крім того, в нього в гостях знаходились люди, які не хотіли б бачити позивачку, не впустив її на подвір'я свого домоволодіння, вчинила сварку. Сам відповідач про виклик позивачкою міліції в той день взагалі нічого не знав, оскільки після спілкування з нею пішов до будинку, міліцію не бачив, про існування вказаної обставини дізнався тільки в судовому засіданні.

Крім того, свідчення ОСОБА_2 щодо періоду її сумісного проживання з відповідачем повністю спростовуються показаннями інших свідків.

Так, допитана в якості свідка ОСОБА_11 (прож.: АДРЕСА_1), яка проживає напроти домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, пояснила суду, що після придбання ОСОБА_3 вказаного будинку спочатку вона бачила тільки його, через 2-3 місяці з'явилась ОСОБА_3, яка прожила там приблизно півроку, після чого більше у даному домоволодінні не з'являлась.

Аналогічні свідчення надала суду свідок ОСОБА_1 (прож.: АДРЕСА_3), яка проживає в межу зі спірним домоволодінням, яка, уточнила, що ОСОБА_2 за вказаною адресою вона не бачила з весни 2006 року.

Також свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_1 показали суду, що з огляду на криміногенну ситуацію на той час, вони постійно спостерігали за будинками сусідів з метою запобігання скоєнню крадіжок, тому впевнені в своїх свідченнях.

Допитана в якості свідка ОСОБА_12 показала, що проживає з відповідачем однією сім'єю з 2008 року. В період з 2008 року по 2010 рік вони проживали у брата відповідача, оскільки в будинку на АДРЕСА_2 проводились ремонтні роботи, а з 2010 року проживають разом саме за вказаною адресою.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_3 пояснив суду, що він сумісно не проживає та не має будь-яких інших шлюбних відносин з позивачкою з кінця 2005 року.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 07.09.2016року у справі №6-801цс16 (витяг додається), належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 (витяг додається) та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 (витяг додається).

Відповідно до вимог ч. 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ході судового розгляду відповідачем надано суду всі докази, які підтверджують як факт придбання ним домоволодіння, розташованого по вул. АДРЕСА_2, за кошти, отримані внаслідок продажу власного будинку та транспортних засобів, придбаних до укладення шлюбу з позивачкою, так і факти придбання ним транспортних засобів в період з липня 2006 року до 22.01.2013 року (день розірвання шлюбу), на поділ яких розраховує позивачка. Натомість позивачкою не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_2 не надала суду докази порушення її прав відповідачем.

І лише у разі порушення таких прав позивач може звернутися до суду за їх захистом, обравши відповідний ефективний спосіб захисту права.

В даному випадку, позивач не надала суду належних, допустимих, переконливих доказів у обґрунтування своїх вимог в розумінні ст.ст.76,81 ЦПК України.

Крім того, позивач при розгляді справи не надала суду докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Відтак, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження своїх вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2-14, 76-81, 83, 89, 136, 258-259, 263-265, 268, 273,352,354-356 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя- відмовити у повному обсязі.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ

Повний текст рішення складений 19 липня 2018року.