Рішення № 75437437, 17.07.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1752/18

Номер провадження 2/489/1469/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання – Супрун Т.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2018 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4, яким просила стягнути з відповідача кошти в розмірі 431 384 грн. 17 коп.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що

- 20.04.2016 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого зазначено про сплату позивачем відповідачу 88 990 грн. 00 коп.;

- крім того, під час укладання договору купівлі-продажу, було складено розписку, за якою ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 - 16 402,44 доларів США ( дійсна вартість квартири), як різницю між завдатком та сумою, вказаною у договорі купівлі-продажу;

- за рішенням суду вказаний договір визнано недійсним, однак кошти у зазначеному розмірі їй не повернуті.

Позивач, вважав, що кошти підлягають поверненню на підставі ст.ст. 526,530,570,625,626 ЦК України, оскільки відповідачем договірні зобов’язання не виконані.

Відповідач, згідно відзиву на позов, вказував на його безпідставність та посилався на те , що

- рішення суду, на яке посилається відповідач, скасовано;

- вимоги про стягнення коштів є безпідставними, оскільки посилання позивача на ст.570 ЦК України (завдаток) не стосується правової природи коштів, які вона просить стягнути за розпискою від 20.04.2016 року, а посилання на ст.ст.526,530,625 ЦК України є загальним, отже відсутнє правове обгрунтування позовних вимог;

В судовому засіданні представник позивач заявлені вимоги підтримав з підстав,зазначених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважаючи його безпідставним.

На підставі наданих сторонами доказів, судом встановлені такі фактичні обставини.

На підставі Договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5,за реєстр. № 3627, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на праві власності.

02.04.2016 р. ОСОБА_4 від ОСОБА_3, в присутності свідків, було отримано завдаток в розмірі 100 доларів США за домовленістю про придбання квартири АДРЕСА_2, на підтвердження чого відповідачкою була складена розписка. Вартість зазначеної квартири становила 19 900,00 доларів США, за домовленістю сторін.

20.04.2016 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2.

Продаж майна за домовленістю сторін, зазначеною у Договорі, відбувся за ціною 88 990,00 грн.

Водночас, 20.04.2016 р., ОСОБА_4 від ОСОБА_3, в присутності ОСОБА_7, отримано грошову суму в розмірі 16 302,44 доларів США, згідно курсу НБУ - 25,443478 , станом на 20.04.2016 р., яка склала різницю між завдатком від 02.04.2016 р. та ціною визначеною Договором купівлі-продажу від 20.04.2016 р., що підтверджується складеною відповідачем розпискою.

Спір стосовно відчуження вказаної квартири попередніми власниками був предметом розгляду судових інстанцій неодноразово.

Рішенням Заводського райсуду м. Миколаєва від 14.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 про витребування майна, позов було задоволено. Витребувано від ОСОБА_3 (добросовісного набувача) квартиру АДРЕСА_3 та передано її ОСОБА_8 Рішення суду набрало законної сили та виконано сторонами.

13.07.2017 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення у справі №489/3570/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та стягнення коштів, моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 10.05.2018 року вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове, відповідно до якого стягнуто з відповідача на користь позивача завдані збитки в розмірі 90 168,90 грн., в задоволенні вимог про визнання договору недійсним та стягнення моральної шкоди – відмовлено.

Позивач зазначає, що намагаючись повернути даремно витрачені кошти, будучи позбавлена набутого нерухомого майна з вини продавця - відповідача по справі, особисто неодноразово зверталась до відповідача із вимогами про повернення коштів, отриманих останньою за розпискою від 20.04.2016 року в розмірі 16 302,44 доларів США, як різницю між завдатком та ціною, визначеною договором, проте відповідач вимог позивача не виконує та ухиляється від повернення коштів.

Суд вважає, що посилання позивача на зміст рішення Ленінського райсуду м. Миколаєва від 13.07.2017 року є неприйнятним через його скасування.

В той же час, необхідно зазначити те, що при розгляді вказаної вище справи Ленінським райсудом м. Миколаєва, та в подальшому Апеляційним судом Миколаївської області, предметом позовних вимог ОСОБА_3 були кошти, правову природу яких позивач визначила, як збитки на підставі ст.22 ЦК України та загальний розмір яких включав у себе, в тому числі й 16 302,44 доларів США за розпискою від 20.04.2016 року. При цьому рішенням Апеляційного суду Миколаївської області у зазначеній справі у задоволенні позовних вимог в частині стягнення цієї суми, як збитків, було відмовлено.

У справі, яка розглядається, позивач просить стягнути зазначену суму, посилаючись, як на підставу своїх вимог, на положення ст. 570 ЦК України, визначаючи отриману відповідачем суму, як завдаток.

Згідно із ч.ч.1,3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За положеннями ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов1язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Отже правила ст.570 ЦК України поширюється на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального права, суд не може погодитись з тим, що дана розписка є таким видом (завдатком) забезпечення зобов'язання, оскільки її підписано сторонами водночас (20.04.2016 року) із нотаріальним посвідченням самого договору купівлі-продажу нерухомого майна, отже вказана розписка не є попереднім, забезпечувальним договором за своєю правовою природою.

Крім того, зі змісту самої розписки вбачається, що отримані ОСОБА_4 за розпискою від 20.04.2016 року кошти в розмірі 16 302,44 доларів США, сторонами зазначено як різницю між завдатком та ціною, визначеною договором.

Також, в обгрунтування позову, позивач посилається на положення ст.ст.626,526,530,625 ЦК України, вважаючи відповідача боржником та таким, що порушує зобов'язання за договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 625 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань і одностороння зміна умов договору не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З урахуванням наведеного вище, з огляду на зміст спірних правовідносин та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про неможливість застосування норм матеріального права, на які посилається позивач, а саме ст.ст.570,626,526,530,625 ЦК України, як таких, що не відповідають предмету спору, оскільки зі змісту спірної розписки не вбачається зобов’язання відповідача повернути кошти або будь-яке інше зобов’язання, тобто правовідносини, що виникли між сторонами не носять договірний або зобов’язальний характер, а отримана сума не носить ознак завдатку. Таким чином доводи відповідача, на спростування позиції позивача, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Між тим, з огляду на встановлені судом обставини, можливо дійти висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які регламентуються іншими нормами ЦК України.

Необхідно також зазначити, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положення ч.2 ст.5 ЦПК України вказують на те, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд, відповідно до викладеної в позовній заяві вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд позбавлений можливості застосування положень ч.2 ст.5 ЦПК України, оскільки вважає, що ЦК України визначає ефективний спосіб захисту порушеного права у даному випадку.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через невірно обраний позивачем спосіб захисту.

На підставі клопотання позивача, ухвалою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 25.04.2018 року було відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору на строк - до ухвалення рішення у справі.

Відповідно до положень ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, через що необхідно стягнути з позивача на користь держави судовий збір в сумі 4 313 грн. 84 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, судовий збір в розмірі 4 313 грн. 84 коп.

Позивач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2;

Відповідач - ОСОБА_4, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до апеляційного суду Миколаївської області безпосередньо або через Ленінський районний суд м. Миколаєва.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.07.2018.

Суддя Н.С. Тихонова