Постанова № 75436141, 19.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/1169/16Головуючий у 1-й інстанції Добрєв М.В.Пр. № 22-ц/778/2043/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив:

- визнати недійсним кредитний договір № ZPONGA0000000002 від 29.09.2008 р., укладений між ним та Банком;

- визнати недійсним іпотечний договір № ZPONGA0000000002 від 30.09.2008 р. укладений між ним та Банком.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що в червні місяці 2008 року він звернувся до ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з наміром отримати кредитні кошти. Однією із істотних умов кредитного договору була сплата відсотків у розмірі 15 % річних, що загалом для позивача було доречним та давало можливість сплачувати банку заборгованості, а також відсотки за користування кредитом. Для забезпечення зобов'язань за договором позивач погодився укласти договір іпотеки щодо свого нерухомого майна.

Між тим, 10.07.2008 р. ОСОБА_4 отримав черепно-мозкову травму, перелом основи черепа, забій головного мозку, та пов'язані з цим негативні наслідки для здоров'я.

29.09.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір №ZPONGA0000000002.

Згідно із п. 8.1 Кредитного договору та Додатку № 1 до кредитного договору ОСОБА_2, окрім сплати відсотків за користування кредитом, повинен сплатити Банку:

- 1500,00 доларів США разову винагороду за надання фінансового інструменту;

- винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту;

- винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,64 % річних від суми зарезервованих ресурсів;

- винагороди за проведення додаткового моніторингу.

Таким чином, працівники Банку надали на підписання договір, за яким позивач фактично повинен сплатити відсотки значно більші, аніж 15 % річних, крім того, договором передбачені інші додаткові комісії, про які позивача не попереджали.

Зазначені вище події в цілому призвели до помилки ОСОБА_2 щодо усвідомлення обставин укладання правочину.

Позивачу не було повідомлено повну та достовірну інформацію щодо умов Кредитного договору, вартості та ризиків, а також на те, що умови договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а сам договір містить несправедливі умови, в ньому відсутні істотні умови укладення договору, тощо.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року (т.с. 1.1. а.с. 175-178) в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 просив (т.с. 1.1 а.с. 184-185) рішення суду першої скасувати та залишити позовну заяву без розгляду в порядку ст. 257 ЦПК України; визнати недійсним кредитний договір № ZPONGA0000000002 від 29.09.2008 р. укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2

В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гончар М.С. судді Кочеткова І.В. та Маловічко С.В. (т. с. 1.1 а.с. 188).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі за вищезазначеною скаргою позивача відкрито (т.с. 1.1. а.с. 189), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 1.1. 191) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, (в Апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом працює фактично 20 суддів, з яких 13 суддів - у складі судової палати з розгляду цивільних справ), а також відпустки колегії суддів і судді - доповідача у період з 04.06.2018 року по 13.07.2018 року включно (довідка т.с. 1.1. а.с. 206).

Банк подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 1.1. а.с. 194-199).

17 липня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшла заява Банку (т.с. 1.1, а.с. 214), в якій останній зазначав, що з 21.05.2018 року змінено його назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

У судове засідання 19 липня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи позивач ОСОБА_2 та представник останнього - ОСОБА_5 (т.с. 1.1 а.с. 208- 209) не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами правильно керувався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення у цій справі, його нормами має керуватись й апеляційний суд при апеляційному перегляді законності та обґрунтованості останнього.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_2 та представника останнього - ОСОБА_5 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача за ордером - адвоката (т.с. 1.1. а.с. 213) ОСОБА_6 та представника відповідача - Банку за довіреністю (т.с. 1.1. а.с. 200) Якушева С.О.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задовленні його позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 263-265, 280-283 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ст. ст. 203, 204, 215, 627, 628, 1054 ЦК України та виходив із необґрунтованості позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 29.09.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № ZPONGA0000000002, згідно умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 52025,15 доларів США на строк до 01.10.2023 року а відповідач зобов'язався у строк на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити 15 % на рік місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з разовою винагородою за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту, у розмірі 1500 доларів США, та на оплату страхових платежів у розмірі 525,15 доларів США. Погашення заборгованості за цим договором здійснювалося щомісяця в період сплати шляхом внесення щомісячного платежу в сумі 949,53 доларів США (т.с. 1.1. а.с.12-14).

Відповідно до пункту 8.1 договору погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 949,53 доларів США згідно Графіку погашення кредиту (Додаток № 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

У Додатку № 1 до кредитного договору розрахована загальна вартість кредиту (т.с. 1.1 а.с.15).

Пунктом 5.2 договору передбачена відповідальність Банку за невиконання обов'язку щодо видачі кредитних коштів позичальникові у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % від несвоєчасно виданої суми кредиту за кожний день прострочення виконання даного обов'язку.

30.09.2008 року між сторонами був укладений іпотечний договір №ZPONGA0000000002, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коваленко В.В., реєстровий № 916, відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 надав в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартість предмета іпотеки становить 349992,00 грн. (т.с. 1.1. а.с. 8-11).

Ст. 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказує ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку позивач, серед іншого, посилався як на підставу звернення з позовом, вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 1054 ч. 1 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 47 ч. 8 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121 від 07.12.2000 року (в редакції, яка діяла на момент укладення договору), надано право комерційним банкам самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Ст. 11 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023 від 12.05.1991 року в редакції Закону України № 3161 від 01.12.2005 року, яка діяла на момент укладення кредитного договору, вказує, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Ч. 2 ст. 11 Закону України № 1023 визначає, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та повернен627, 628ням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Наслідки надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) передбачені ч. 7 ст. 15 Закону України № 1023. Зазначена норма не вказує про те, що договір, укладений внаслідок неотримання повної та достовірної інформації про продукцію, є недійсним або може бути визнаний таким за рішенням суду.

Крім того, аналіз тексту кредитного договору свідчить про те, що ОСОБА_2 були відомі усі істотні умови такого договору, як то порядок надання кредитних коштів, призначення кредиту, порядок повернення кредитних коштів, розмір та порядок сплати відсотків та інших платежів за договором, розмір неустойки, тощо.

Після укладення договору та отримання коштів, а також протягом більш ніж восьми років після цього, ОСОБА_2 умови договору повністю влаштовували, про що свідчить відсутність його звернень з цього приводу в установленому порядку до Банку для зміни умов договору, або до суду для оспорювання таких умов (додаток № 1 до кредитного договору «Загальна вартість кредиту» із зазначенням всіх складових у відсотках, підписаний позичальником ОСОБА_2, копія т.с. 1.1 а.с. 15).

Факт виконання умов кредитного договору позивачем підтверджується виписками по рахунку ОСОБА_2, які свідчать про часткове погашення заборгованості за цим кредитом (т.с. 1. 1 а.с. 29-37; 40-42).

Суд першої інстанції правильно вважав, що посилання представника позивача на травму голови, забій головного мозку та пов'язані з цим негативні для здоров'я позивача наслідки, що вплинули на підписання договору на невигідних умовах, спростовуються висновками судово-психаітричної експертизи № 522, проведену 06.10.2016р. відносно ОСОБА_2, відповідно до якої ОСОБА_2 на період укладання кредитного договору приймав лікувальні препарати, які не мали негативного впливу на здатність усвідомлювати ризики та негативні наслідки укладання та виконання цього договору. Розмір шрифту та обсяг інформації, що малася у укладених договорах не мають причинно-наслідкового зв'язку зі здатністю усвідомлювати суть договірних зобов'язань (т.с. 1.1 а.с.109-121).

За заявою представника позивача ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2017р. було призначено у цій справі судово-економічну експертизу (т.с. 1.1. а.с. 156), проведення якої було доручено Дніпропетровському НДІСЕ. Справа була повернена експертною установою до суду першої інстанції без виконання у зв'язку з несплатою вартості експертизи позивачем ОСОБА_2 (т.с. 1.1 а.с. 160).

У суді апеляційної інстанції в апеляційній скарзі чи окремо позивач ОСОБА_2 та його представники клопотання про призначення судово-економічної експертизи не заявляли, та, відповідно, останнє не було предметом розгляду апеляційним судом, хоча суд апеляційної інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляді законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2

Твердження позивача про те, що при укладенні договору Банком не було попереджено про наявність ризику різкого коливання курсу гривні до валюти договору, про вірогідність та наслідки подорожчання валюти та у такий спосіб Банком реалізовано споживачеві продукцію, яке не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати, суд першої інстанції правильно не вважав такими, що можуть бути підставою для визнання недійним договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» № 679 від 20.05.1999 року офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України. Валютні курси, як зазначено в частині 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15 від 19.02.1993 року, встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положенню про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно, для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Так, починаючи з моменту отримання Україною незалежності, курс національної валюти до іноземної піддавався неодноразовим та різким коливанням, при чому в більшості випадків в сторону знецінення саме національної валюти (ризькі зміни відбувалось у 1998 та 1999 роках), про напевне було відомо позивачу ОСОБА_2

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена та курс національної валюти може змінюватись досить динамічно, про що не мав не знати ОСОБА_2 У будь-якому випадку відомості про можливість зміни курсу валют до гривні України в майбутньому були у банку в тій же мірі, як і у позивача.

Таким чином, укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого на цей час курсу не настане.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Вказане узгоджується із положеннями ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено порушення його прав, як споживача, при укладенні кредитного та іпотечного договору та невідповідність умов договорів Закону України «Про захист прав споживачів» в тій мірі, яка б давала підстави для визнання договорів недійсними, а також наявність інших підстав для визнання договорів недійсними, а усі заперечення зводяться по суті до незгоди ОСОБА_2 з окремими пунктами кредитного договору, тож суд першої інстанції правильно вважав, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню на зазначених в позовній заяві підставах у цій справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як позивача, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію останнього, висловлену в його позові у цій справі, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Розгляд цієї справи за відсутністю позивача та його представника, належних чином повідомлених судом першої інстанції про час та місце розгляду цієї справи, при повторній неявці останніх у судове засідання 19 лютого 2018 року до суду першої інстанції у цій справі, за відсутності їх заяв про розгляд цієї справи за їх відсутністю, є порушенням норм процесуального права судом першої інстанції, однак, останнє не призвело до неправильного вирішення цієї справи судом першої інстанції, а тому не може бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті вищезазначеного оскаржуємого рішення суду першої інстанції у цій справі.

Позовні вимоги позивача про визнання недійсним вищезазначеного іпотечного договору сторін є похідними за своїм змістом від первісних позовних вимог позивача у цій справі про визнання недійсним вищезазначеного кредитного договору сторін у цій справі.

Додаток № 1 «Загальна вартість кредиту» до вищезазначеного кредитного договору сторін (копія т.с. 1 а.с. 15), який у тому числі містить розрахунок винагород (комісій), є невід'ємною складовою вищезазначеного кредитного договору сторін.

В разі відмови у задоволенні судом першої інстанції первісних позовних вимог позивача у цій справі, похідні від них позовні вимоги позивача у цій справі також не підлягали задоволенню.

В силу вимог ЦПК України ОСОБА_2 мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду до Банку, якщо вважав, що останнім порушені його права.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб …у спосіб, визначений законами України.

В силу вимог ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 та його представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі у цій справі взагалі та у тому числі в частині визнання недійсними пунктів кредитного договору (п. 8.1 (т.с. 1.1. а.с. 14 звор.),

- якими було передбачено нарахування Банком позичальнику певних винагород (комісій), які банк самостійно встановлювлює по своїх операціях, та які було погоджено сторонами,

- які ОСОБА_2 прийнявши пропозицію Банку, сплачував,

- та правомірність нарахування яких Банком за вищезазначеним кредитним договором сторін вже перевірялась судом при вирішенні іншої цивільної справи ЄУН №335/114441/14 ц за позовом Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2014 року, яким було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку у тому числі 1399,69 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом, яке залишено без змін в частині стягнення комісій рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року (копія т.с. 1.1 а.с. 69-77), та набрало законної сили (належні та допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), ОСОБА_2 будь-яких зустрічних позовних вимог, у тому числі про визнання вищезазначеного кредитного договору сторін чи будь-яких пунктів цього договору щодо винагород (комісій), у справі ЄУН №335/114441/14 ц не заявляв,

- в силу вимог ст. 82 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, обставини, встановлені рішенням суду у …цивільній …справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом,

- при вищевикладених обставинах, безпідставними є посилання позивача у цій справі на правовий висновок ВСУ, викладений в постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, ОСОБА_2 та представником останнього апеляційному суду не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє апеляційним судом також не переглядається, але може бути вирішено у подальшому за заявою учасників справи чи за власною ініціативою судом першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Крім того, встановлено, що позивач ОСОБА_2 був звільнений від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 23 липня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.