Рішення № 75433941, 23.07.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/6485/17

Провадження № 2/263/102/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2018 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Кияна Д.В., при секретарі Коростовцевій Я.В., за відсутністю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позовній заяві зазначив, що відповідно до укладеної 09 червня 2015 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості № б/н із ОСОБА_1, останній отримав кредит у розмірі 14127,32 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Підписавши заяву, позичальник висловив свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Банк взяті на себе зобов’язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв’язку із чим у нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 17 травня 2017 року становить 32043,18 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13975,19 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 4809,95 грн., заборгованість за пенею та комісією – 11739,00 грн., штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 1519,04 грн., у зв’язку із чим, керуючись положеннями ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 610, ч. 2 ст. 615, ст. ст. 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 19, 28, 184 ЦПК України, ст. ст. 5, 14 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», банк просить стягнути указану заборгованість та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв’язку з цим, указана цивільна справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15 червня 2017 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 липня 2018 року вирішено провести заочний розгляд справи.

24 листопада 2017 року до канцелярії суду від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є незаконними та такими, що грубо порушують його права, оскільки ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної забороняється нарахування пні та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитним договором та договором позики з 14 квітня 2014 року, які постійно проживають або переселились з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначних у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, а тому нарахована пеня у сумі у сумі 11739,00 грн. та штраф у сумі 1519,04 грн. не підлягає стягненню. Зазначив, що ним не було отримано будь-яких документів банку про розірвання договору, що суперечить актам цивільного законодавства, тому він може бути визнаний судом не дійсним, у зв’язку з чим просив суду відмовити у позові.

12 грудня 2017 року представником позивача надані пояснення на заперечення ОСОБА_1 від 24 листопада 2017 року, відповідно до яких 09 червня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг по кредитному договору №SAMDN52000083062524 від 19 квітня 2013 року (договір 1). ОСОБА_1 договором 1 банком було списано: процентів у розмірі 647,53, комісії у розмірі 71,67 грн., штрафу у розмірі 834,93 грн. Загальна сума заборгованості після підписання договору реструктуризації складала 14127,32 грн. Генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, а саме: з 09 червня 2015 року по 30 червня 2017 року, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості, шляхом відкриття картрахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі загальної заборгованості. Вважає, що заперечення відповідача містять хибні твердження, які нічим не підтверджені та спрямовані на уникнення відповідальності. Зазначила, що стягнення з відповідача одночасно штрафу та пені не правомірним із посиланням на ст.ст.6, 526, 550, 551, 624, 626, 627, 549 ЦК України. Просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

11 квітня 2018 року від представника відповідача надійшла відповідь на клопотання ОСОБА_1 в якій зазначено, що відповідач був ознайомлений з Умовами кредитування, а саме з Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 09 червня 2015 року. Угода разом з Умовами та Тарифами є кредитним договором. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належним та допустимим доказом по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контр розрахунок не наданий, судова-економічна експертиза не призначалась. Посилаючись на ст.ст. 551, 661 ЦК України, п.2.2 Генеральної угоди від 09 червня 2015 року підстав для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Зазначає, що у колонці під назвою «сума комісії та пені» фактично зазначено лише пеню у розмірі 4%, оскільки нарахування комісії умовами та правилами кредитного договору не передбачено. У даному випадку грошові кошти надавались у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Тобто, відповідач не правомірно у даному випадку на ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідач висловив свою згоду у Генеральній угоді та підтвердив підписом. Щодо зазначення ОСОБА_1 несправедливих умов кредитування, то керуючись ст.ст.526, 627, 628 ЦК України позивача вважає, що такі твердження безпідставними, адже сторони досягли згоди щодо всіх умов, що засвідчили власними підписами. Доказів того, що ОСОБА_1 не мав можливості прочитати договір перед його укладанням до суду не надано. Окрім того, відповідач тривалий час неналежним чином виконував зобов’язання за кредитним договором, що свідчить зі згодою з вказаними умовами. Враховуючи викладене, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

23 липня 2018 року від відповідача ОСОБА_1 до канцелярії суду надійшли пояснення на відповідь від 11 квітня 2018 року №20180305/4750 відповідно до яких, вважає, що позовні вимоги незаконними та такими, що грудо порушують його права. Зазначив, що стягнення з нього одночасно штрафу та пені є не правомірним із посиланням на ст.ст.203, 207, 626, 628, 638, 1054 ЦК України, також він не був ознайомлений з Умовами та правилами Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Представник позивача у судове засідання не з’явилась, надала заяву в якій просила суд розглянути справу за її відсутності, заявлені вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі, у разі відсутності у судовому засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 червня 2015 року банк уклав із ОСОБА_1 Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості б/н, на підставі якого останній, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг та підписавши договір, останній отримав кредит у розмірі 14127,32 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач умови повернення кредиту належним чином не виконував, у зв’язку з чим, станом на 17 травня 2017 року, утворилася заборгованість в розмірі 32043,18 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13975,19 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 4809,95 грн., заборгованість за пенею та комісією – 11739,00 грн., штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 1519,04 грн.

Відповідно до ч.1. ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч 1. ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, відповідно до ст. 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1. ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з положенням статті 549 ЦК України пеня і штраф є різновидами неустойки, як юридичної відповідальності.

Як передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг, а саме п. 2.1.1.5.5, позичальник зобов’язаний погасити заборгованість по кредиту, відсотки за його використання, по перевитрати платіжного ліміту, а також сплатити комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно п.1.1.3 до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 09 червня 2015 року дата кінцевого погашення заборгованості за договором 30 червня 2017 року, п.1.1.2 заборгованість за договору 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 15227,33 грн.

З урахуванням викладених обставин та з оглядом на порушення відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов’язань, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13975,19 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 4809,95 грн.

Разом з цим, нарахована пеня та комісія у розмірі 11739,00 грн., штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 1519,04 грн., стягненню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1053-р, яким було затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з п. 20 ч. 1 цього Розпорядження м. Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Проте, 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке в подальшому постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року було визнано не чинним (справа № 826/18330/14).

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність розпорядження №1053-р від 30 жовтня 2014 року та №1079-р від 05 листопада 2014 року, місто Маріуполь Донецької області відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції – це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року №47-411/58939 та від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У п. 3.4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (Справа N 1-10/2004)) зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як вбачається зі справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню та штрафи, що нараховані у період з 09 червня 2015 року станом на 17 травня 2017 року, тобто в період дії ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає на території міста Маріуполя.

Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, який зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним з ним кредитним договором нараховувати заборонено, а тому позов банку в частині стягнення штрафів є необґрунтованим.

Відповідно до ч. ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо посилання відповідача у запереченнях на позовну заяву від 24 листопада 2017 року про визнання судом договору недійсним на підставі ч.1 ст.251, ч.1 ст.203 ЦК України, суд, вважає, що зобов’язання з надання кредиту є дійсними із моменту укладання кредитного договору (договору про відкриття кредитної лінії), а тому підстави на обґрунтування яких посилається відповідач, у даному випадку не знайшли свого правового підґрунтя.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судових витрат складає 1600,00 гривень, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 18785,14 гривень х 100% : 32043,18 гривень ціни позову = 58,62%), тобто 58,62% від ціни позову (58,62% х 1600,00 гривень : 100% = 937,92 гривень), що складає 937,92 гривень.

На підставі ст. 549, 624, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 206, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 09 червня 2015 року, станом на 17 травня 2017 року, за тілом кредиту у розмірі 13975,19 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 4809,95 грн. та судовий збір у розмірі 937, 92 грн., а всього стягнути 19723,06 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Донецької області або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін у справі:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, паспорт серії ВВ №399508.

Суддя Д.В. Киян