Рішення № 75433505, 16.07.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4357/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Шепетко І.О.,

за участі секретаря Бота О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 324,44 грн. Свої вимоги мотивував тим, що управлінням Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області, правонаступником якого є Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України, відповідно до заяви ОСОБА_1 призначено пенсію за віком за ЗУ «Про пенсійне забезпечення» згідно списку №2.

При обчислені пенсії відповідачу до уваги взято страховий стаж роботи, який складає 29 років 11 місяців 1 день, з них 5 років 11 місяців 28 днів складає робота на Крайній Півночі, необхідно було застосувати показник кратності 1,5. Але програма при обчислені помилково застосувала показник кратності 2,0 у зв'язку з чим виникла переплата в період з 16.02.2011 по 31.12.2015 в розмірі 324,44 грн.

Період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховуються до трудового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Згідно того ж п.5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з урахуванням змін і доповнень, внесених Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.67, пільги щодо обчислення стажу надавались працівникам, що переводились, направлялись чи запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, із інших місцевостей країни за умови, що ці працівники укладали трудові договори про роботу в цих районах на три роки, а на островах Північного льодового океану два роки.

Для призначення пенсій за віком та по інвалідності період роботи з 1 серпня 1945 по 1 березня 1960 року 1 рік роботи зараховувався за два роки, а з березня 1960 року до 1 січня 1991 року 1 рік за 1 рік та 6 місяців.

Необхідною умовою для застосування кратності є укладення трудового договору строком на 5, 3 чи 2 роки.

Виключенням є працівники Дальбуду НКВД СРСР, Печерського вугільного басейну та Норильського і Ухтинського комбінатів НКВД СРСР. Зазначеним працівникам пільги надавалися незалежно від факту укладення трудових договорів за умови, що вони були працевлаштовані до 1 березня 1960 року. Стаж роботи в районах Крайньої Півночі після 1 січня 1991 року зараховується в загальному порядку як в будь-якій іншій місцевості.

Посилаючись на норми ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 4 Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року № 6-4, вказує, що у разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 р. № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» та наказу головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.01.2016 р. № 3 «Про затвердження голів комісій з припинення юридичних осіб» проведено реорганізацію шляхом злиття управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області й Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області та утворення Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області. Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав письмову заяву відповідно до якої просить розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду невідомі.

На підставі ст. 280, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши всі обставини справи,оцінивши докази, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, перебуваючи на обліку в Ужгородському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області, отримував пенсію по віку з 16.02.2011р..

Згідно з довідкою за № 2641/02 від 27.07.2017 р. за період з листопада 2016 року по січень 2017 року відповідачу було виплачено пенсію на загальну суму 3803,73 грн.

При обчислені пенсії відповідачу до уваги взято страховий стаж роботи, який складає 29 років 11 місяців 1 день, з них 5 років 11 місяців 28 днів складає робота на Крайній Півночі, необхідно було застосувати показник кратності 1,5. Але програма при обчислені помилково застосувала показник кратності 2,0 у зв'язку з чим виникла переплата в період з 16.02.2011 по 31.12.2015 в розмірі 324,44 грн.

Повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначено Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003 року.

Згідно з п. 4 вищезазначеного Порядку, у разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законом визначено дві умови, за наявності яких можливе повернення надміру сплаченої суми пенсії: по-перше, якщо така виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум та наявність рахункової помилки покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Статтею 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові, стягуються лише у випадку зловживання з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями чи підроблених документів тощо.

Позивачем не надано, а судом не встановлено жодних доказів зловживань з боку відповідача ОСОБА_1, що стверджували б про його недобросовісність при нарахуванні розміру пенсії та отриманні надмірної суми пенсії.

Наведені у вищезазначених нормативно-правових актах умови, за яких можливо повернення безпідставно отриманої пенсії, яка була виплачена позивачем відповідачу, також не знайшли свого підтвердження.

Окрім того, оскільки у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України законодавець чітко визначає характер помилки, яка може бути підставою для повернення коштів, а саме - рахункова помилка, то можна дійти висновку, що не всі помилки є підставою для повернення надміру сплачених пенсій, а лише ті, які пов'язані з помилками у розрахунках (арифметичні).

Як вбачається з п. 24 Постанови від 24.12.1999 № 13 Верховного Суду України, до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Водночас, до позовної заяви не долучено доказів, зокрема, висновку ревізії, акту перевірок чи службового розслідування, на підставі яких є можливим встановлення причини виникнення помилки при нарахуванні пенсії.

Отже, без встановлення фактів недобросовісної поведінки відповідача, та наявності рахункової помилки при виплаті пенсії, відсутні підстави для стягнення з неї надмірно виплаченої суми пенсії відповідно до ст. 1215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.12, ч. 1 ст. 13, ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії.

Крім того, у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04, остаточне рішення від 20.01.2012 року) Європейський суд з прав людини у пункті 71 рішення вказав: «… потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

На підставі наведеного, керуючись ст. 1215 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 289, 352, 354,355 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду І.О. Шепетко