Рішення № 75432163, 20.07.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/226/18

провадження № 2/0198/147/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 року Юр’ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження в приміщенні суду в смт Юр’ївка Юр’ївського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначає, що на підставі укладеного договору № б/н від 20.12.2005 року відповідачка отримала кредит у сумі 3 400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами ОСОБА_2, які викладені на банківському сайті, складає між нею і ОСОБА_2 Договір, що підтверджується підписом у заяві.

ОСОБА_2 свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у встановленому договором розмірі.

В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв’язку з чим станом на 28.02.2018 року має перед ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 42 282,26 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом – 3 278,07 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 33 237,72 грн., заборгованість за пенею та комісією – 3 276,84 грн., штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1 989,63 грн.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 42 282,26 за кредитним договором № б/н від 20.12.2005 року та судові витрати у сумі 1 762,00 грн.

24 квітня 2018 року ухвалою суду у справі відкрито провадження.

Відповідачці у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання направлено позовну заяву з доданими документам та ухвалу про відкриття провадження, якою повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, а також роз’яснено право подати відзив на позовну заяву. Зазначені документи ОСОБА_1 отримала особисто 05.06.2018 року, про що свідчать матеріали справи (а.с. 41).

12 червня 2018 року відповідачка надала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що визнає позовні вимоги лише частково в сумі 3 278,00 грн., у задоволенні інших вимог позивача просить відмовити.

В обґрунтування відзиву ОСОБА_1 вказала, що розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором за період з 30.06.2015 року до 28.02.2018 року здійснено позивачем з порушенням вимог закону, оскільки за вказаний час банк нарахував відсотки за користування кредитними коштами, виходячи зі ставки 43,20% на рік, в той час як сторони у договорі узгодили інший розмір відсотків, а саме 36% на рік. Однак, за положеннями законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, одностороннє збільшення відсоткової ставки за користування кредитом визнавалося неправомірним. У зв’язку з викладеним, розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, є неналежним доказом вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками у розмірі 33 237,72 грн., тому у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити. Окрім того, відповідачка зазначила, що банком пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

03 липня 2018 року ПАТ КБ «Приват Банк» подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що зміна банком розміру відсотків за користування кредитними коштами відповідає умовам укладеного між сторонами договору, при цьому позивачем дотримано процедуру повідомлення клієнта про відповідні зміни, зокрема, направлено 15.08.2014 року та 15.03.2015 року на номер телефону відповідачки СМС – повідомлення про підвищення відсоткової ставки. В свою чергу, остання після зміни розміру відсотків не подавала банку заяву про розірвання договору, а навпаки, продовжувала користуватись кредитною карткою, тим самим підтверджуючи прийняття змінених умов. Також банк заперечив проти доводів відповідачки щодо пропущення ним строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з’ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13.01.2009 року ОСОБА_1 підписала в ЗАТ КБ «ПриватБанк» заяву, якою приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» та погодилась, що ця заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складають між нею та ОСОБА_2 договір про надання банківських послуг (а. с. 11).

Також вказаною заявою відповідачка виявила бажання отримати кредитну картку «Універсальна» зі встановленим кредитним лімітом 2 000,00 грн. та базовою відсотковою ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 3% на місяць (36% на рік).

Як виходить з відзиву на позов, ОСОБА_1 не заперечує того, що підписала вищезазначену заяву та отримала від банку кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, при цьому користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу та сплачувала заборгованість.

Відповідно до п.1.1 розділу І Умов та правил надання банківських послуг цей документ визначає умови, на яких банк пропонує клієнтам платіжні картки, а також інші банківські послуги, зазначені у Заяві та Пам’ятці клієнта. Належним чином заповнена та підписана Заява свідчить про те, що клієнт висловлює згоду на те, що Заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складають між ним та ОСОБА_2 договір про надання банківських послуг (а.с. 12).

Отже, за характером спірних правовідносин укладений між сторонами правочин являється договором приєднання.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

За статтею 1049 параграфа 1 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачка зобов’язалась здійснювати погашення заборгованості за кредитом, сплачувати відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплатити комісії на умовах, передбачених договором (пункт 6.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 15).

З наданого суду розрахунку заборгованості встановлено, що Банк свої зобов’язання виконав в повному обсязі та в обумовлений в договорі термін. В свою чергу відповідачка свої зобов’язання не виконує, допускаючи прострочення платежів. Так, з квітня 2015 року до 28 лютого 2018 року ОСОБА_1, отримавши кредитні кошти у розмірі 3 278,07 грн., не здійснила жодного платежу на погашення такої заборгованості, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим за розрахунками позивача станом на 28.02.2018 року має перед ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 42 282,26 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом – 3 278,07 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 33 237,72 грн., заборгованість за пенею та комісією – 3 276,84 грн., штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1 989,63 грн.

30.04.2009 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ КБ "ПриватБанк" змінено тип та найменування позивача із "Закрите акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк" на "Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк". Державну реєстрацію вказаних змін проведено 17.07.2009 року. У п.1.1. Статуту ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" є правонаступником всіх прав та зобов’язань ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 24).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.06.2018 року здійснено державну реєстрацію зміни найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (а.с. 96).

Згідно з ч. 3 ст. 512, ст. 514 кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

В ч. 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що зміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до ПАТ КБ "ПриватБанк", а в подальшому - до АТ КБ "ПриватБанк", перейшли права кредитора за договором № б/н від 13.01.2009 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1

Оцінюючи твердження відповідачки про неправомірність нарахування банком відсотків у період з 30.06.2015 року до 28.02.2018 року за ставкою 43,20 % на рік, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та зазначено вище, кредитні правовідносини між сторонами виникли 13.01.2009 року на підставі підписаної ОСОБА_1 заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанк». Тому, суд застосовує норми закону, чинні станом на дату укладення цього правочину.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності 9 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 10561, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Наведена редакція статті 10561 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.

Враховуючи, що договір про надання банківських послуг між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою укладено 13.01.2009 року, то на ці правовідносини розповсюджується дія законодавчої заборони щодо включення до таких правочинів умов, які надають банку право в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків за користування кредитними коштами.

Між тим, за умовами п. 5.3. розділу І Умов та правил надання банківських послуг банк може змінювати тарифи, повідомивши клієнта не менш ніж за 7 днів до введення змін у виписці за картрахунком відповідно до п. 4.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримає від клієнта повідомлення про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови (а.с. 15).

За п.п. 6.3., 6.4. розділу І Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов’язаний отримувати виписки про стан картрахунків та здійснених операцій за картрахунками. У разі незгоди зі змінами Правил та/або ОСОБА_2 надати ОСОБА_2 письмову заяву про розірвання цього договору та сплатити заборгованість (а.с. 15).

З викладеного слідує, що умови спірного правочину не передбачали безумовного та беззастережного права банку змінювати розмір відсоткової ставки за наданим кредитом в односторонньому порядку, а навпаки визначали певну процедуру узгодження з клієнтом таких змін. До того ж, за умови добросовісного ставлення до свої обов’язків, передбачених цим договором, зокрема, обов’язку отримувати виписки за картрахунком, клієнт не був позбавлений права надати свої зауваження або ж розірвати договір у випадку наявності заперечень проти зміни його умов.

Також суд відмічає, що відповідно до виписки за рахунком ОСОБА_1, наданим позивачем разом з відповіддю на відзив, відповідачка після 01.04.2015 року й надалі продовжувала користуватись кредитними коштами, сплачувала кредитну заборгованість з урахуванням зміненої відсоткової ставки (а.с. 78-84), при цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що остання надавала до ПАТ КБ «Приват Банк» заяву про розірвання договору з підстав зміни істотних умов правочину.

В той же час, перевіривши надані банком розрахунок заборгованості та виписку за рахунком відповідачки, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості за період з 31.05.2015 року до 28.02.2018 року, виходячи з такого.

Так, з розрахунку встановлено, що в період з 31.05.2015 року до 28.02.2018 року банк здійснював розрахунок заборгованості відповідачки за відсотками на підставі наявної кредитної заборгованості (тіла кредиту) у розмірі 3 278,07 грн. та відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розмірі 43,20% на рік (а.с. 10).

Дослідивши Умови та правила надання банківських послуг, додані до позовної заяви, суд дійшов висновку, що останні не містять формули, за якою розраховуються відсотки за користування кредитними коштами. Відсутня така формула й у заяві клієнта від 13.01.2009 року.

За п. 5.5. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами ОСОБА_2, із розрахунку 360 календарних днів у році (а.с. 17).

На підставі викладеного, суд розрахував розмір заборгованості відповідачки за відсотками за період з 31.05.2015 року до 28.02.2018 року (1004 календарних дні) із розрахунку 360 календарних днів у році та відсоткової ставки 43,20% річних за простою математичною формулою: сума боргу х розмір відсотків / 360 х к-ть днів прострочення боргу.

Отже, сума кредитної заборгованості ОСОБА_1 за відсотками за період з 31.05.2015 року до 28.02.2018 року становить:

3 278,07 х 43,20% / 360 х 1004 = 3 949,41 грн.

Здійснення судом розрахунку кредитної заборгованості за вказаною формулою, за відсутності в матеріалах справи іншої формули, узгодженої між сторонами, не потребує спеціальних знань.

Окрім того, оскільки у період до 31.05.2015 року відповідачка мала заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 179,38 грн., загальний розмір боргу за відсотками за кредитним договором від 13.01.2009 року становить 4 128,79 грн.

Розглянувши вимоги банку про стягнення з відповідачки неустойки, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК України).

Згідно з ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та норми статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (постанова ВСУ від 21 жовтня 2015 року № 6-2003-цс15).

Водночас, Умови та правила надання банківських послуг не містять положень щодо порядку та розміру нарахування позивачем пені.

До того ж, як встановлено судом, заява від 13.01.2009 року разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між банком та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг.

За умовами п. 3.5. розділу І , п. 5.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг Пам’ятка клієнта являється невід’ємною частиною договору у випадку оформлення та видачі платіжної картки за кредитною схемою. Строк і порядок погашення за кредитом наведений у Пам’ятці клієнта, яка являється невід’ємною частиною договору.

Однак, позивач не надав суду Пам’ятки клієнта, а також ОСОБА_2, що в свою чергу унеможливлює дослідження судом таких документів та встановлення порядку нарахування пені, узгодженого між сторонами.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, про те, що нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачкою зобов’язань здійснювалось на підставі наказів банку СП-2009-289 від 07.04.2009 року, СП-2013-6500941 від 28.01.2013 року та СП-201306783906 від 05.07.2013 року, оскільки вказані накази видані позивачем після укладення договору з ОСОБА_1, а доказів ознайомлення останньої з вказаними розпорядчими актами суду не представлено.

З огляду на конституційну заборону притягнення особи двічі до відповідальності за одне й теж порушення, а також відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які обґрунтовують вимоги банку про стягнення з відповідачки пені за порушення кредитних зобов’язань, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 3 276,84 грн.

Щодо тверджень відповідачки про сплив позовної давності за вимогами банку про стягнення пені, суд вважає необхідним відмітити таке.

За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Тобто, стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця) їх нарахування, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Між тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені є необґрунтованими та недоведеними, тому не підлягають задоволенню саме з вказаних підстав, доводи відповідачки щодо спливу позовної давності до таких вимог суд до уваги не приймає.

Положеннями пункту 8.6. розділу І Умов та правил надання банківських послуг визначена відповідальність позичальника за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, у вигляді штрафу в розмірі 500 грн. та 5 % від суми позову (а.с. 15).

Таким чином, вимоги банку про стягнення штрафу є обґрунтованими, проте, враховуючи, що загальна сума заборгованості відповідачки, встановлена судом, становить 7 406,86 грн., з яких: 3 278,07 грн. - (тіло кредиту), 4 128,79 грн. – заборгованість за відсотками, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідачки, складає 870, 34 грн. (500 грн. + 370, 34 грн.).

За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.01.2009 року в сумі 8 277,20 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом – 3 278,07 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 4 128,79 грн., штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 370, 34 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 1 762,00 грн. Будь-яких заяв, клопотань про стягнення з відповідача інших судових витрат позивачем не заявлено.

Враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 277,20 грн., що складає 19,5% від загальної суми заявлених позивачем вимог, суд стягує з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 343,59 грн.

На підставі викладеного, ст. ст. 526, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 629, 634, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 141, 209, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51300, Дніпропетровська обл., Юр’ївський район, смт Юр’ївка, вул. Запорожченка, буд. 54, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, 01001) заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.01.2009 року в розмірі 8 277 (вісім тисяч двісті сімдесят сім) грн. 20 коп., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом – 3 278 (три тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 07 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 4 128 (чотири тисячі сто двадцять вісім) грн. 79 коп., штраф (фіксована частина) – 500 (п’ятсот) грн. 00 коп., штраф (процентна складова) – 370 (триста сімдесят) грн. 34 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51300, Дніпропетровська обл., Юр’ївський район, смт Юр’ївка, вул. Запорожченка, буд. 54, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, 01001) судовий збір у розмірі 343 (триста сорок три) грн. 59 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Суддя: І.О.Гайдар