Рішення № 75431025, 23.07.2018, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/1150/17

2/171/53/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2018 р. м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Кодрян Л.І.

з участю: секретаря - Титаренко Л.Б.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.

В обґрунтовування позовних вимог зазначає, що разом з відповідачем ОСОБА_3 проживала без реєстрації шлюбу однією сім’єю з 2000 року в м.Зеленодольськ, орендували квартири за різними адресами, оскільки власного житла не мали. 10 листопада 2014 року шлюб між ними було зареєстровано виконавчим комітетом Зеленодольської міської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, за актовим записом № 104.

Від спільного проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу та у зареєстрованому шлюбі у них народилося двоє дітей: син – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка зазначає, що рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

За час спільного проживання однією сім’єю 02 серпня 2010 року вони придбали квартиру, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також автомобіль марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Вказане майно зареєстровано на відповідача ОСОБА_3

Просить визнати спільною сумісною власністю її та відповідача квартиру, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також автомобіль марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Виділити їй в приватну власність ? частку квартири, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також ? частку автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Виділити ОСОБА_3 в приватну власність ? частку квартири, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також ? частку автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1.

Згідно поданого відповідачем до суду відзиву ОСОБА_7 позов не визнав, у задоволенні позову просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що без реєстрації шлюбу однією сім’єю з позивачкою в період придбання спірного майна він не проживав, а проживав з нею лише деякий час після народження сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між ними зареєстровано лише 10 листопада 2014 року, а розірвано 24 січня 2017 року. Вказує, що автомобіль, який позивачка вважає спільним майном подружжя придбано його матір’ю за її кошти, зареєстрований 15.01.2015 року за ОСОБА_8 і не є його власністю, що підтверджується копією технічного паспорта на автомобіль СХХ 443506. Що стосується придбаної квартири, то вона є його особистою власністю, оскільки під час її купівлі він з позивачкою в шлюбі не перебував, не мав спільних з нею коштів, оскільки фактично сімейних стосунків між ними не було. Те, що квартира є його особистою приватною власністю підтверджується договором купівлі-продажу від 02.08.2010 року, де вказано, що грошові кошти, які витрачаються на квартиру є його особистими коштами і не є спільною сумісною власністю.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_9 (ОСОБА_10Л.) про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 зазначає, що перебував з ОСОБА_9 (ОСОБА_10Л.) в зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 2014 року по 24 січня 2017 року. Згідно договору купівлі-продажу від 02 серпня 2010 року ним придбана квартира за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, за його особисті кошти. Крім того, частину коштів на придбання спірної квартири йому дала його мати ОСОБА_8 Оскільки з ОСОБА_9 (ОСОБА_10Л.) на час придбання квартири він однією сім’єю не проживав, не мав спільних коштів, то придбана квартира не є спільною сумісною власністю, що також підтверджується вказаним договором купівлі-продажу. Кошти на придбання квартири були заощаджені ним і є доходом від ведення фермерського господарства. Вважає, що спірна квартира є майном набутим ним до шлюбу.

Просить визнати квартиру, що знаходиться за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, придбану відповідно до договору купівлі-продажу від 02.08.2010 року, його особистою приватною власністю.

Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року зустрічний позов об’єднано в одне провадження з первісним позовом у справі за № 171/1150/17, провадження № 2/171/53/18.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, обґрунтовуючи їх доводами, викладеними в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також автомобіль марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Виділити ОСОБА_10 в приватну власність ? частку квартири, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також ? частку автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Виділити ОСОБА_3 в приватну власність ? частку квартири, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., а також ? частку автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 витрати, пов’язані зі сплатою судового збору. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що з 2000 року вона проживала з відповідачем однією сім’єю. У 2002 році у них народився син – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. У 2002 році вони проживали в ІНФОРМАЦІЯ_4, згодом у м.Зеленодольськ Апостолівського району, часто змінювали місце проживання, проживали в орендованих квартирах, оскільки власного житла вони не мали. У 2010 році вони купили квартиру у м.Зеленодольськ. До 2010 року вона декілька разів припиняла проживати з ОСОБА_3 приблизно на один-два місяці. У 2014 році уклала шлюб з відповідачем, який розірвано у 2017 році. За пів року до розірвання шлюбу в 2016 році вона припинила проживати з відповідачем. Спірну квартиру вони купили в той період, коли проживали разом однією сім’єю. Кошти за які придбали квартиру вважає спільними коштами, оскільки на той час вона працювала на Криворізькій ТЕС і отримувала заробітну плату. Крім того, вона сплачувала кредит, який взяла на потреби сім’ї, разом з відповідачем у квартирі робила ремонт, купляли меблі. Придбану квартиру за адресою АДРЕСА_1 вважає спільною сумісною власністю. Позивач під час розгляду справи по суті зменшила позовні вимоги, позов підтримала частково лише щодо позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та виділення їй ? частки спірної квартири.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні вказав, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, обґрунтовуючи доводами, викладеними у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зустрічний позов підтримав з підстав викладених у зустрічній позовній заяві, просив задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, зустрічний позов підтримав та пояснив суду, що з 2000 року він проживав з позивачкою в орендованих квартирах. Позивачка неодноразово йшла з дому і вони припиняли спільне проживання, поверталася через пів року. Коли вони проживали в м.Зеленодольск, після народження сина, позивач періодично уходила від нього. Останній раз вони припинили спільне проживання приблизно у жовтні 2009 року, позивач не проживала з ним до придбання ним квартири у серпні 2010 року, яку він купив сам за кошти, які йому надала мати від продажу її власної квартири та частково за свої особисті кошти. Оскільки він займався фермерським господарством, то мав свої заощадження. До придбання квартири спільного бюджету у нього з позивачкою не було і спільного господарства вони не вели, спільних заощаджень у них не було. Своїх дітей він матеріально утримував. На даний час старший син проживає з ним, а малолітня донька з позивачкою, на утримання доньки він сплачує аліменти. Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, а зустрічний позов задовольнити.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є племінницею позивачки ОСОБА_1 У 2010 році вона проживала в м.Зеленодольськ. Їй відомо, що її тітка разом з відповідачем, які також проживали в м.Зеленодольськ, придбали квартиру, вона приходила до них у гості, адресу за якою розташована спірна квартира не пам’ятає, але знає, що в цій квартирі її тітка з відповідачем ОСОБА_3 робили ремонт, меблі позивачка брала в кредит, оскільки у 2010 році ОСОБА_1 працювала на Криворізькій ТЕС. При оформленні саме договору купівлі-продажу спірної квартири свідок не була присутня, за які кошти сторони придбали квартиру їй не відомо.

Крім того, свідок зазначила, що коли сторони проживали в ІНФОРМАЦІЯ_5 в орендованій квартирі, то відповідач ОСОБА_3 привів в квартиру до себе іншу жінку з якою співмешкав, сину сторін тоді було приблизно п’ять років.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є матір’ю відповідача ОСОБА_3 У 2000 році її син почав проживати з позивачкою. У 2002 році у сторін народився син. З 2004 року ОСОБА_1 уходила від ОСОБА_3 на певний період часу і сторони припиняли спільне проживання. У 2008-2009 роках сторони не проживали разом.

Свідок пояснила, що приблизно у 2007-2008 роках вона продала свою квартиру у м.Зеленодольськ і кошти від проданої квартири дала своєму сину – ОСОБА_3 і доньці. ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за вказані кошти та частково за свої особисті кошти. Їй відомо, що позивачка кошти на придбання квартири не надавала.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів встановлено, що 09 вересня 2002 року народився ОСОБА_5, батьками якого згідно свідоцтва про народження серія 1-КИ, № 279915 є позивачка – ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище) та відповідач ОСОБА_3 (а.с.6).

Позивачка – ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище) та відповідач – ОСОБА_3 уклали шлюб 10 листопада 2014 року, про що складено відповідний актовий запис № 104 та видано свідоцтво про шлюб серія І-КИ № 297146, позивачці після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище «Соколан» (а.с.29).

Від шлюбу у сторін 06 грудня 2014 року народилася донька – ОСОБА_6, що встановлено зі свідоцтва про народження серія І-КИ № 521797 від 11 грудня 2014 року (а.с.5).

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.116).

02 серпня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстрований в реєстрі за № 2394 (а.с.7-9).

Відповідно до витягу за № 32500749 про державну реєстрацію прав КП «Апостолівське бюро технічної інвентаризації» квартира за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу ВМХ №919645, ВМХ №919646, реєстр № 2394 від 02.08.2010 року (а.с.10).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ 443506 автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111CDI», 2004 року випуску, зареєстровано 15.01.2015 року за ОСОБА_8 (а.с.39).

З відповіді ТСЦ № 1243 регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області МВС України за № 31/4-1243-15аз від 31.03.2018 року вбачається, що згідно Єдиного державного реєстру МВС з 15.01.2015 року автомобіль «Mercedes-Benz Vito 111CDI», 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію СХХ 443506 від 15.01.2015 року, зареєстрований за ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.106).

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність у їх сукупності, суд приходить до висновку, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Г про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України визначено, що крім прав та обов’язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки представник позивача у судовому засіданні під час розгляду справи по суті підтримав позов в повному обсязі, а згодом позивач зменшила позовні вимоги, то суд не бере до уваги подальше зменшення позовних вимог позивачем на вказаній стадії судового процесу та розглядає позовні вимоги в підтриманому представником позивача повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тобто при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11.

Звернувшись до суду позивачка заявила позовні вимоги до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, проте, вимогу про встановленняфакту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно, не заявила.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що сторони проживали у фактичному шлюбі таміж ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю позивачка суду не надала.

За таких обставин у зв’язку з не пред’явленням вимоги позивачкою до відповідача про встановленняфакту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та ненаданням суду доказів на підтвердження вказаного факту такий факт судом не може бути встановлений у даній справі.

Разом з тим, з досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що у сторін народилося двоє дітей: син – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В зареєстрованому шлюбі сторони перебували з 10 листопада 2014 року, який розірвано згідно рішення суду від 24 січня 2017 року.

Встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ 443506 автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111CDI», 2004 року випуску, зареєстровано 15.01.2015 року за ОСОБА_8 Зазначена обставина також вбачається з відповіді ТСЦ № 1243 регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області МВС України за № 31/4-1243-15аз від 31.03.2018 року.

Таким чином, власником спірного автомобілю є не відповідач ОСОБА_3, а його мати ОСОБА_8, тому позовну вимогу щодо поділу вказаного рухомого майна суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 02 серпня 2010 року за договором купівлі-продажу відповідачем ОСОБА_3 придбано квартиру, що розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, загальною площею 56,4 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м. З дослідженого в судовому засіданні договору купівлі-продажу встановлено, що покупець (ОСОБА_3Г.) довів до уваги продавця, а продавець (ОСОБА_13Ф.) взяв до уваги той факт, що покупець у шлюбі не перебуває, і грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання квартири не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю (а.с.75).

Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-727цс16.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 оспорює факт, що квартира розташована за адресою вул.Леніна (Святкова), 15/44, м.Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, є особистою приватною власністю відповідача, тому ОСОБА_3 звернувся до суду за захистом свого права і таке право підлягає підтвердженню відповідно до ст.392 ЦК України.

Як встановлено спірна квартира придбана 02 серпня 2010 року за договором купівлі-продажу відповідачем ОСОБА_3 до шлюбу, який зареєстровано між сторонами 10 листопада 2014 року. Крім того, як встановлено з договору купівлі-продажу квартира придбана за кошти, які належали ОСОБА_3 особисто.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, на підтвердження позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, натомість як позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом доведені доказами дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.4,12,13,76-81,89,141,258,259,263-265,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити. Визнати квартиру за адресою - АДРЕСА_2, придбану за договором купівлі-продажу від 02 серпня 2010 року ОСОБА_3 його особистою приватною власністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, витрати за сплату судового збору в розмірі 1260 (одна тисяча двісті шістдесят) грн.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 23 липня 2017 року.

Відомості про сторін:

позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2, проживаюча ІНФОРМАЦІЯ_9;

відповідач – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, РНОКПП НОМЕР_3, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_10.

СуддяОСОБА_15