Рішення № 75430935, 12.07.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/14495/16ц

Провадження № 2/201/223/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Карнаух І.С.

за участю представників позивачки – ОСОБА_1 та ОСОБА_2

за участю представника відповідачки – ОСОБА_3

за участю третьої особи – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_7 Плюс» (треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8, ОСОБА_4) про визнання незаконним звіту про оцінку квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, повернення квартири за правилами реституції,

В С Т А Н О В И В:

19.10.2016р. ОСОБА_9 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_6, визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2016р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.№ 7- 8 т. № 1).

Первісно позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 3 розташованої за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 31, обґрунтовувала тим, що вона, як особа, що опинилася у скрутних життєвих умовах, була введена в оману чоловіком покупця – ОСОБА_4, внаслідок чого продала квартиру, що була для неї єдиним житлом, на невигідних для себе умовах. Зокрема, вказувала, що її мати - ОСОБА_10 покинула її у 1996 році. ЇЇ батько ОСОБА_11 помер у 2014 році і вона отримала у спадщину від нього спірну квартиру. ОСОБА_12 позивачка працює лаборантом у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури. Наразі тимчасово мешкає у квартирі своєї 76-річної бабусі ОСОБА_13 у м. Дніпрі по вул. Мандриківській. Її доходу не вистачало на сплату комунальних за квартиру, витрати на догляд бабусі. Внаслідок скрутного фінансового становища у неї за успадковану квартиру утворився значний борг.

Про скрутні життєві обставини наприкінці вересня 2016р. вона повідомила колегам в інституті. Через декілька днів викладач кафедри, де вона працює лаборантом, ОСОБА_4 запропонував придбати у неї квартиру, забезпечивши витрати на оформлення правочину, сплату комунальних боргів.

Попередньо домовившись, 30.09.2016р. вони зустрілися у приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8 для оформлення правочину. В момент підписання договору їй стало відомо, що покупцем буде не він, а його дружина ОСОБА_6 Перед підписанням договору ОСОБА_4 передав їй 11 000 дол.США, що було оформлено розпискою. ОСОБА_4 пояснив, що вартість квартири складає саме 11000 дол.США, більше вона не може коштувати.

При підписанні договору вона з’ясувала, що вартість квартири була визначена у розмірі 149 655 грн., хоча за звітом іншого оцінювача, ринкова вартість квартири складає більше - 795 019 грн.

Стверджувала, що через потребу в коштах вона довірилась ОСОБА_4 і лише після укладання договору зрозуміла, що він і його дружина її обманули. На пропозицію повернути ситуацію у первісний стан їй було відмовлено.

30.06.2017р. позивачка змінила підстави позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і збільшила вимоги в частині визнання незаконним звіту про оцінку майна ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» від 20.09.2016р. (а.с. № 2 – 7 т. № 2).

В обґрунтування уточнених позовних вимог вказала, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог, установлених частинами 1 – 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України у зв’язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України й іншим актам цивільного законодавства, а тому за правилами ст.ст.215, 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Позивачка вважає, що під час укладення договору не були додержані вимоги норм ст. 655 ЦК України, ст.ст. 3, 9, 10, 11, 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимоги Національних стандартів про оцінку майна, ст. 47 ЗУ «Про нотаріат», Постанови НБУ від 06.06.2013р. № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» (абз. 4 п. 1 із змінами, внесеними Постановою НБУ № 407 від 25.11.2016р.), оскільки у договорі визначена ціна згідно оцінки ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», а не дійсна ринкова ціна квартири, як істотна умова цього правочину.

На думку позивачки, незаконність звіту ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» від 20.09.2016р. про оцінку квартири вартістю у 149 655 грн. порушує її права і інтереси, а тому є підставою визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2016р.

Стверджує, що не замовляла оцінку у ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», не укладала з ним ніякого договору. ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» всупереч її права на укладення правочину із суб’єктом оціночної діяльності, склав звіт про оцінку її квартири із висновком про занижену вартість у 149 655 грн., яка не відповідає дійсній вартості і не підтверджується жодними доказами, розрахунками.

Крім того, вказує, що дійсна ринкова вартість аналогічного нерухомого майна на момент укладання договору є більшою у п’яті разів за вартість, визначену ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», що підтверджуються оголошеннями про продажу квартир у м. Дніпрі в засобах масової інформації і є обставиною, що сприймається, визнається і не заперечується покупцями нерухомого майна в м. Дніпрі. На підтвердження незаконності спірного звіту надала звіт від 17.10.2016р. про оцінку цієї ж квартири, виконаний суб’єктом оціночної діяльності ОСОБА_12, згідно якого станом на 17.10.2016р. вартість квартири складає 795 019 грн., що у 5,3 рази перебільшує вартість, визначену ТОВ «ОСОБА_7 Плюс».

Зазначає, що у порушення вимог ст. 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» не виконав процедур з оцінки спірної квартири, не розкрив зміст проведених процедур, виклав текст висновку в шрифті, що позбавляє можливості фізичну особу його прочитати. А приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_8 у порушення вимог ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про нотаріат», які передбачають, що для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства, прийняла звіт ТОВ «ОСОБА_7 Плюс».

Окрім цього, вважає, що при укладенні правочину порушені вимоги Постанов правління НБУ від 06.06.2013р. № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», якою установлено граничну суму розрахунків готівкою між фізичними особами у розмірі 50 000 грн. за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

На підставі вищевикладеного, просила суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_6 у письмових заперечення на позов, наданих суду 02.02.2017р. (а.с. 190 – 194 т.№ 1), проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, що позивачка наприкінці травня 2016р. у розмові з її чоловіком ОСОБА_4 виказала намір продати свою двокімнатну квартиру на пр.. Героїв у м. Дніпрі, пояснивши при цьому, що житло у неї є, тривалий час вона проживає із бабусею, яка склала на її ім’я заповіт на третину квартири, в якій вони наразі разом мешкають. При цьому зазначала, що квартира на пр. Героїв у м. Дніпрі не придатна до проживання, орендаторів найти не може.

Її матір, яка проживає і працює у Канаді, надсилає їй гроші, які позивачка витрачає на оплату комунальних послуг по своїй квартирі і квартирі бабусі. Однак ОСОБА_9 хотіла б витрачати кошти на свої потреби. Повідомляла, що давно хоче продати квартиру, однак боїться шахрайських дій і шукає покупця серед знайомих. Грошові кошти від продажу хоче покласти на депозитний рахунок до банку з метою отримання відсотків, які в подальшому витрачати на проживання і на поїздку до іншої країни до свого хлопця, який мешкає в Ізраїлі.

Відповідачка пояснила, що запропонована ОСОБА_5 пропозиція ціни зацікавила їх і вони з чоловіком позичили кошти у батьків на придбання квартири. Вперше квартиру оглядав чоловік ОСОБА_4, зробив фотографії. Після їх перегляду, прийняли спільне рішення щодо купівлі квартири.

У серпні 2016р. ОСОБА_9 знову звернулась до чоловіка з пропозицією придбати у квартиру, наголошуючи, що рішення остаточне, а близькі не заперечують проти продажу. Лише попередила, що квартира має комунальні борги й те, що вона не може нести витрати, пов’язані з оформленням документів.

14.09.2016р. вони остаточно погодили всі істотні умови договору, ціну і розподіл витрат. Зокрема, дійшли згоди про сплату позивачці 11 000 дол.США, витрати за власний рахунок за нотаріальні послуги, сплату заборгованості по квартирі, на що ОСОБА_9 погодилася. Повідомила, що планує 10 000 дол.США покласти на депозитний рахунок, а 1 000 дол.США залишити на поїздку до Ізраїлю.

19.09.2016р. за участі ОСОБА_9 визначили ринкову вартість, знайшли нотаріуса, а 30.09.2016р. уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчивши нотаріально приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_8 Під час оформлення угоди були присутні помічники нотаріуса. До посвідчення договору приватний нотаріус роз’яснила їм і позивачці зміст положень законодавства і умови договору, на які позивачка погодилась. Заперечень з приводу договору чи окремих його положень вона не висказувала. Після вивчення тексту договору купівлі-продажу квартири його було підписано обома сторонами та посвідчено нотаріусом. Нотаріус також повідомила сторін, що реєстрація права власності буде проводитись протягом п’яти робочих днів. В присутності нотаріуса, ОСОБА_9 отримала грошові кошти в розмірі 5 850 євро, 4400 дол. США і 700 грн., що разом еквівалентно 11 000 дол. США, про що було складено розписку.

Після укладення договору вони разом з ОСОБА_9 приїхали до Центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», де остання внесла отримані від продажу квартири грошові кошти на свої депозитні рахунки, залишивши собі 1 000 дол.США.

Після цього батько відповідачки ОСОБА_14 відвіз всіх на квартиру, де ОСОБА_9 передала їй ключі і зателефонувала із стаціонарного телефону своїй бабусі, повідомивши, що все добре, квартиру вона продала і їде додому.

07.10.2016р. відповідачка забрала у нотаріуса документи про реєстрацію права власності, почала займатись оплатою заборгованості по квартирі, оформленням документів у ОСББ, замінила замки. 08.10.2016р. чоловікові зателефонувала ОСОБА_9 і попросила залишити на деякий час старі речі, оскільки її тітка хотіла дещо забрати. ОСОБА_4 погодився і попросив завчасно зателефонувати йому. 09.10.2016р. родичі позивачки без відома приїхали до квартири щоб забрати свої речі. У зв’язку з тим, що в квартирі були змінені замки, вони повідомили про це ОСОБА_9, а вона в свою чергу ОСОБА_4

Після того, як ОСОБА_4 попросив позивачку знятись з реєстраційного обліку, на що ОСОБА_9 погодилась, але одразу не зробила, відбулась зустріч її чоловіка ОСОБА_4 з ОСОБА_9 і її дідусем ОСОБА_15, під час якої останній заявив, що онука не буде зніматись з реєстраційного обліку, оскільки у бабусі її ніхто не зареєструє, почав вимагати розірвати договір купівлі-продажу квартири. Через декілька днів знову зателефонував ОСОБА_15 і вимагав розірвати договір, пославшись на зміну обставин.

19.10.2016р. ОСОБА_15 написав скаргу на її чоловіка ОСОБА_4 за місцем роботи, в якій виклав обставини укладення договору і вимагав звільнення чоловіка з навчального закладу, оскільки,начебто відповідачка зі своїм чоловіком обманули його онуку, придбавши квартиру за низькою ціною.

Згодом відповідачка дізналася, що ОСОБА_9 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Хоча особисто вона протягом усього часу не вимагала розірвання договору, не повідомляла про обставини, вказані у позові. ОСОБА_3 час з нею і чоловіком зв’язувався лише ОСОБА_15 з погрозами судом і життєвими складнощами. Відповідачка також зазначала, що така поведінка дідуся позивачки ОСОБА_15 змусила її звернутися до правоохоронних органів, понести додаткові витрати на правову допомогу, пов’язані із захистом в суді по даній справі.

Відповідачка в обґрунтування своєї незгоди із позовом, звертала увагу суду на те, що ОСОБА_9, посилаючись у позові на тяжкі життєві обставини, що зумовили укласти договір купівлі-продажу, не підтвердила це жодними доказами, а також на те, що квартира для ОСОБА_9 не була єдиним і постійним місцем проживання, оскільки, судячи з фотографій, квартира не придатна для проживання, там не споживається електроенергія.

По суті уточнених вимог – адвокат ОСОБА_3 (діє на підставі договору від 07.11.2016р. – а.с. № 34 – 36 т. № 1) 15.02.2018р. надав заперечення на уточнену позовну заяву (а.с. № 114 – 115 т. № 2), в яких зазначив, що оцінка майна проводилась ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» з метою визначення бази оподаткування. Позивачка не зазначає, яким чином визнання судом незаконною оцінки призведе до відновлення її порушених прав, в чому полягає їх порушення.

При укладенні договору позивачці нотаріусом були роз’яснені права і обов’язки, положення законодавства про оподаткування операцій з нерухомому майном. Тому, обраний позивачкою спосіб захисту вважає є невірним.

При посвідчені угоди позивачка сама пред’явила нотаріусу таку оцінку, довідку про склад сім’ї, правовстановлюючі документи, технічний паспорт на квартиру, без яких посвідчення угоди не було б можливим. Під час укладення договору позивачка не висловлювала своїх заперечень, а після укладення не оскаржувала дії нотаріуса, не зверталася до правоохоронних органів з приводу заволодіння її майном шахрайським шляхом.

До того ж, проведення оцінки об’єкта нерухомості, у разі його відчуження, вимагається нормами ст. 7 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. 172 Податкового кодексу України.

Щодо оскарження оцінки, зазначив, що статтею 16 ЦК України не передбачений такий спосіб захисту цивільного права, як визнання незаконним звіту про оцінку майна.

Сам звіт суб’єкта оціночної діяльності не є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії), оскільки він не створює, не породжує права і обов'язки позивача та йому не адресований, а є лише результатом практичної діяльності фахівця — оцінювача з визначених питань і може бути використаний як доказ, що підлягатиме оцінці судам відповідно до вимог ЦПК України, а тому цей звіт не є актом, який може бути оскаржено.

З цього приводу представник відповідачки 30.03.2018р. заявляв клопотання про закриття провадження у справі в частині оскарження звіту про оцінку майна, оскільки за правовою позицією ОСОБА_16 ВСУ, висловленою у постанові від 13.03.2018р. по справі № 914/881/17, ці вимоги не підлягають розгляду у порядку іншого (ніж господарське) судочинства (а.с. № 150 т.№ 2).

Відповідач вважає безпідставними вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Сторони були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), а при його посвідчені вони керувались главою 54, а також ст.ст. 202-204, 626, 627 ЦК України. У пункті 5.5. Договору зазначено, що сторонам було роз’яснено всі необхідні вимоги ЦК та ПК України.

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо недійсності правочину і вона на порушення ЦПК України не зазначає конкретну норму права, яка має бути застосована судом для відновлення її порушених прав. Позиція позивачки фактично зводиться до бажання отримати більшу суму коштів від проданого нею майна, що само по собі не є підставою для визнання правочину недійсним оскільки в момент його укладення сторони досягли згоди з усіх істотних умов.

Посилання позивачки на рекламні оголошення в газеті AVISO, звіт ФОП ОСОБА_12 станом на 17.10.2016р. в розумінні ст. 77 ЦПК України є неналежними доказами оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування і не можуть бути враховувані судом.

Відповідач посилається на норми ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, які встановлюють свободу договору, вільне волевиявлення сторін при його укладенні з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Вважає, що сторони не були обмежені при укладенні оспорюваного правочину, він відповідає вимогам закону, а тому відсутні обумовлені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави для визнання його недійсним.

За вищевикладеного просив суд відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою судді від 21.10.2016р. (а.с. № 9 виділених матеріалів), скарга на яку була повернута апелянту ОСОБА_4 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.11.2017р. (а.с. № 21 виділених матеріалів), вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони на вчинення дій, спрямованих на відчуження в будь-який спосіб кв. № 3, розташованої: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. № 31 до набрання законної сили рішенням по справі.

Ухвалою суду від 29.11.2016р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати), розгляд клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Управління-служби у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради було відкладено для направлення листа відповідно до вимог ч.3 ст. 36 ЦПК України (в редакції Закону України від 18.03.2004р.). Оскільки такої згоди не надійшло, незважаючи на отримання представником копії клопотання копії позовної заяви, суд не розглядав пізніше таке процесуальне питання (а.с. № 82, 85-87, 89-90 т. № 1).

Ухвалою суду від 20.01.2018р. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 про скасування вжитих заходів забезпечення позову (а.с. № 111 т. № 2).

Ухвалою суду від 20.04.2017р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати), до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено чоловіка відповідачки - ОСОБА_4 (а.с. № 204, 205 т. № 1).

Ухвалою суду від 01.06.2017р. відмовлено представнику відповідачки в задоволенні клопотання про забезпечення доказів (витребування інформації про банківські перекази і про доходи ОСОБА_9, перетин нею кордону), оскільки вони не містять інформації про предмет доказування (а.с. № 224 т.№ 2).

Ухвалою суду від 11.04.2018р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати), відмовлено представнику позивачки у відкладенні розгляду справи з метою зміни підстав позову, у зв’язку із тим, що згідно зі ст. 49 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), після закінчення підготовчого провадження позивач не вправі змінювати підстави позову (а.с. № 153зв. т. № 2).

Тому остаточними позовними вимогами у даній справі є вимоги у редакції від 30.06.2017р. про визнання незаконним звіту про оцінку майна ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» від 20.09.2016р., визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири (а.с. № 2 – 7 т.№ 2).

В підготовчому засіданні 02.03.2018р. та під час розгляду справи 11.04.2018р. представники обох сторін відмовилися від клопотань про допит свідків, задоволених раніше 29.11.2016р. (а.с. № 85-87 т. № 1 а.с. № 154 т. № 2).

Ухвалою суду від 11.04.2018р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) розгляд клопотання представника відповідачки – адвоката ОСОБА_3 про закриття провадження в частині вимог про визнання незаконним звіту про оцінку квартири було відкладено для його вирішення одночасно з винесенням рішення по справі (а.с. № 150, 153зв. т. № 2).

Ухвалою суду від 11.04.2018р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) було відмовлено представнику позивачки адвокату ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про витребування доказів та призначення по справі судової почеркознавчої експертизи з огляду на положення ст.83, 84, 189 ЦПК України, оскільки підготовче провадження по справі завершено 02.03.2018р., крім того, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи пов’язане з витребуванням доказів, яке на цій стадії вже неможливе (а.с. № 177, 182, 187 т. № 2)

Представник позивачки – адвокат ОСОБА_1 (діє на підставі договору від 20.10.2016р. – а.с. № 26 т. № 1) та представник позивачки – ОСОБА_15 (діє на підставі довіреності від 19.10.2016р. - а.с. № 32 т. № 1 ) в ході судового розгляду справи 11.04.2018р. та 12.07.2018р. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав зазначених вище.

Представник позивачки – ОСОБА_15 (її дідусь) також суду 11.04.2018р. підтвердив, що онука за продаж квартири отримала 11 000 доларів США (10 000 доларів США поклала в банківську установу, а зайву суму залишила собі готівкою). Дідусь суду розповів, що в спірній квартирі онука після смерті батька у 2015р. одна ніколи не проживала, жила з бабусею та дідусем. Через рік після смерті батька вона вирішила продати квартиру, оскільки у неї не вистачало коштів на оплату комунальних послуг. Станом на 30.09.2016р. онуці було 28 років, вона має вищу освіту (українська філологія). Чому при укладанні договору купівлі-продажу не порадилась з бабусею та ним, а від нього приховала цей факт взагалі, пояснити не може.

Представник відповідачки – адвокат ОСОБА_3 (діє на підставі договору від 07.11.2016р. – а.с. № 34 – 36 т. № 1) в ході судового розгляду справи 11.04.2018р. та 12.07.2018р. проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав зазначених вище.

Третя особа – ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи 11.04.2018р. та 12.07.2018р. проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав зазначених представником відповідачки.

Представник відповідача ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» в підготовчі засідання та судові засідання, які призначались по справі, неодноразово не з’являвся, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином згідно вимог ст.ст.128, 130 ЦПК України за адресою реєстрації юридичної особи, яку суд перевіряв особисто (а.с.№ 48-56 т. № 2). Кожного разу до суду поверталися конверти із судовими повістками з позначками «за закінченням терміну зберігання» (а.с. № 39, 44, 105, 135, 148, 171 т. № 2). Крім того, про дату судового розгляду справи ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» повідомлялось шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада» (а.с. № 167 т. № 2) Про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав.

Третя особа – приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_8 в підготовчі засідання та судові засідання, які призначались по справі, не з’явилася, повідомлялась кожного разу належним чином, неодноразово надсилала суду заяви, в яких просила справу розглядати без її участі (а.с. № 46, 88, 103, 175 т. № 2), надавши суду документи нотаріальної справи про посвідчення оспорюваного правочину (а.с. № 95 – 132 т. № 1).

За таких обставин та з урахуванням думки учасників процесу, суд підготовчі та судові засідання проводив за відсутності представника ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» та приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8 (а.с. № 109, 142, 153, 190 т. № 2).

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Підготовче засідання у справі відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України проведено 02.03.2018р., під час якого прийнята відмова представника відповідачки від клопотання про допит свідків, розглянуті декілька процесуальних питань з урахуванням мети підготовчого провадження, встановлено порядок дослідження доказів, прийнято заяви обох сторін про орієнтовний розмір судових витрат (а.с. № 142-144 т. № 2).

Суд, вислухав представників позивачки, представника відповідачки, третю особу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом при розгляді справи встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_9 була власником двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 53,6 кв.м., житловою 28,8 кв.м. Так, 1/3 частка квартири була приватизована нею у 2004 році як членом сім’ї ОСОБА_11 і ОСОБА_17, і 2/3 частки отримані у спадщину після смерті ОСОБА_11 і ОСОБА_17, що підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 23.06.2004р., Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.02.2015р., витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27.02.2015р. (а.с. № 100 – 103 т. № 1).

Як видно з наданої суду нотаріальної справи (а.с. № 97 – 132 т.№ 1) 30.09.2016р. позивачка уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за № 3424 (а.с. № 98 – 99 т. № 1).

У договорі вказано, що покупець (ОСОБА_6О.) у своїй заяві, яка доведена нотаріусом до відома продавця (ОСОБА_9М.), повідомляє, що відчужуване нерухоме майно оглянуто та відповідає характеристикам технічного паспорта. Квартира оглянута покупцем до укладання договору, недоліків чи дефектів, які перешкоджають використанню квартири за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваної квартири покупець не має.

Купівля нерухомого майна проводиться за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_4, від якого в справі нотаріуса є відповідна заява. Нерухоме майно буде об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

У розділі 3 «Ціна договору» сторони домовилися, що продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за 149 655 грн., які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3 ст. 631 ЦК України).

Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.

Ринкова вартість квартири, яка відчужується, складає 149 655 грн. згідно звіту про оцінку вартості майна, зробленого ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» 20.09.2016р.

Розділом 4 «Права та обов’язки сторін» передбачено, зокрема, що продавець зобов’язується звільнити квартиру, сплатити всі обов’язкові комунальні платежі. Продавець має право вимагати сплати встановленої ціни за квартиру, відповідно до умов цього договору.

Покупець зобов’язується сплатити за квартиру, що придбається, ціну, встановлену цим договором. Сторони домовилися про символічну передачу речі. Прийняття покупцем від продавця ключів від майна буде свідчить про те, що передача речі відбулась.

У розділі 5 «Інші умови» сторони засвідчили, що вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз’яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено ст.ст. 234, 235 ЦК України.

У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним законодавством. Відповідальність сторін встановлюється чинним законодавством.

Зі змістом ст.ст. 215 - 236 ЦК України, про недійсність правочину та правові наслідки недодержання сторонами вимог закону, ЦК України, ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 319 ЦК України про здійснення власником свого права власності, ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за договором, ст. 640 ЦК України щодо моменту укладання договору, ст.ст. 651 - 654 ЦК України про підстави для зміни або розірвання договору та форму змін або розірвання правочину, ст.ст. 655 - 664, 680, 681 ЦК України про загальні положення про договір купівлі-продажу, відповідальність сторін, строки виявлення недоліків і пред’явлення вимоги у зв’язку з недоліками, позовну давність до вимог; ст.ст. 57 - 74, 97 Сімейного кодексу України про спільність та роздільність майна подружжя і осіб, які проживають однією сім’єю, про визначення у шлюбному договорі правового режиму майна; ст.ст. 167, 172, 173 Податкового кодексу України, щодо порядку оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб, ст. 27 Закону України «Про нотаріат», вимоги чинного законодавства щодо сплати військового збору, зокрема п. п. 162.1 ст. 162, ст. 163, п. 164.2 ст. 164, ст. 168, ст. 171, ст.ст. 172-174, ст. 176. п. 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ, сторонам ознайомлені.

Договір підписано обома сторонами у присутності нотаріуса. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_9 квартири, що відчужується, перевірено.

Договором обумовлено, що продавець зобов’язується знятися з місця реєстрації до 30.10.2016р. (п. 2.2.).

Відповідачкою ОСОБА_6 долучена до матеріалів справи копія розписки, написаної власноруч ОСОБА_9 30.09.2016р. (а.с. № 50 т. № 2) про те, що остання по договору купівлі-продажу квартири № 3424 від 30.09.2016р. отримала від ОСОБА_18 грошові кошти в розмірі 5 850 євро, 4400 дол. США і 700 грн., що станом на 30.09.2016р. еквівалентно 11 000 дол.США. Окрім цього, в розписці позивачка підтвердила, що ОСОБА_6 за власний рахунок повністю оплатила всі фінансові збори і стягнення в розмірі 2 000 дол.США, необхідні для оформлення документів на квартиру, сплату податків за договором купівлі-продажу № 3424 від 30.09.2016р.

Статтею 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі.

Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Сторони договору на проведення оцінки майна (замовник, платник) мають право вільного вибору суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання за умови виконання вимог, встановлених статтями 8 та 9 цього Закону.

В матеріалах нотаріальної справи міститься звіт про оцінку майна ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» від 20.09.21016р., в якому зазначено, що його замовником є ОСОБА_9 на підставі договору Р160920-006 (а.с. № 105 – 117 т. № 1) на підставі договору Р160920-006 (а.с. № 105, 106 т.№ 1).

Як стверджує позивачка у своєму позові, вона не була замовником оцінки майна у ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», не укладала з ним відповідного договору.

Відповідачка, навпаки, стверджує, що при посвідчені угоди позивачка сама пред’явила нотаріусу цей звіт. Жодних інших обставин виготовлення звіту, окрім вказаних, сторонами не повідомлено.

Суд не може прийняти до уваги доводи позивачки (її представників) про те, що звіт виготовлений не на її замовлення, без укладення відповідного договору із суб’єктом оціночної діяльності, оскільки доказів цьому сторона позивачки не надала, як і доказів для визнання договору недійсним.

За приписами ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Зі звіту видно, що при його виконанні оцінювач ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» ОСОБА_19 діяла на підставах Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001р. № 2658-II, із використанням ОСОБА_11 оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003р. № 1891, Стандарту житлово-комунального господарства України № 21 від 03.02.2009р. (Про затвердження

СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН:2009 «Житлові будинки. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків», Інструктивного листа ФДМ України від 23.01.2004р. №10-36-835 «Роз'яснення деяких положень ОСОБА_11 оцінки майна, за Постановою КМУ від 10.12.2003р., №1891», Національного стандарту №1 «Загальні принципи оцінки майна», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003р. № 1440, Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого Постановою КМУ від 28.10.2004р. №1442, Постановою КМУ від 21.08.2014р. № 358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства.

Звіт місить розділи, що розкривають зміст проведених процедур: ввідна, аналітична, розрахункова, заключна частини, що включають мету і обґрунтування бази оцінки, методологію оцінки і обґрунтування її вибору, аналіз найближчого оточення об’єкта, ринку продаж і оренди житла у м. Дніпропетровську, технічну характеристика об’єкта, процедура оцінки, визначення вартості об’єкта.

Оцінювач ОСОБА_19 має кваліфікаційне свідоцтво МФ № 191 від 05.12.2015р., видане ФДМУ, сертифікат оціночної діяльності № 95/16 від 05.02.2016р., зареєстрована у Державному реєстрі оцінювачів за № 37 від 16.01.2016р., докази чого долучені до звіту (а.с. № 127 т. № 1).

Звіт містить заяву позивачки ОСОБА_9 про те, що відомості про технічний стан об’єкта, які наведені у звіті, надані нею особисто, є достовірними і відповідають матеріалам БТІ, документам, що посвідчують право власності. вона ознайомлена із абз. 2 п. 55 Національного стандарту №1 «Загальні принципи оцінки майна», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003р. № 1440, відповідно до якого, особи, що надають недостовірні вихідні дані, використання яких під час оцінки призвело до надання необ'єктивного висновку про вартість майна, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 30 Конституції України, відмовляється від огляду об’єкта оцінювачем. Заперечень і претензій до суб’єкта оціночної діяльності ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» не має, шкоди і збитків їй не завдано.

По суті, позивачка не погоджується лише із ціною на квартиру, визначеною оцінювачем ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» у 149 655 грн., вважаючи її заниженою, у зв’язку із цим просить суд визнати звіт незаконним.

Стосовно вимоги про визнання звіту незаконними, суд зазначає, що частинами 1 і 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору (ч. 1 ст. 12 Закону).

Юридичним фактом, який може бути оспорений у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Оспорювана оцінка не є правовстановлюючим документом, вона є результатом практичної діяльності експерта - оцінювача з визначених питань, а не актом обов'язкового виконання всіма учасниками певних правовідносин.

А тому, визнання звіту незаконним не є способом захисту порушеного права у розумінні вимог статті 16 ЦК України, що має наслідком відмови у задоволенні позову у цій частині.

Необхідно зазначити, що не зважаючи на наявність права на вільний вибір оцінювача, позивачка не зверталася до укладення договору до іншого суб’єкта оціночної діяльності, не висловлювала ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» зауважень з приводу неналежної оцінки після виготовлення звіту 20.09.2016р., перед укладенням оспорюваного договору і безпосередньо після його укладення, про що свідчать її узгоджені і послідовні дії (попередня домовленість із ОСОБА_20, що дійсна вартість квартири складатиме 11 000 дол.США, а не 149 655грн., про витрати за його рахунок на оформлення документів, оплату боргів, отримання цієї плати за квартиру, написання розписки, відсутність протягом декількох днів претензій до покупця з приводу незаконності правочину, взагалі відсутність претензій до суми реально отриманих коштів).

Стосовно вимог про визнання правочину недійсним і застосування правил реституції, то суд виходить із суті позовних вимог і враховує, що підставою недійсності правочину позивачка вважає невідповідність його в частині недотримання вимог законодавства оцінювачем ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», а не власну помилку про реальну вартість квартири (занижену як на її думку). ОСОБА_12 внаслідок зазначення у договорі ціни ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», а не реальної, просить правочин визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України, одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Загальні вимоги визнання недійсними правочинів визначені ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 цієї статі, на яку посилається позивачка в обґрунтування позову, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Позивачка не вимагає оплати за договором або його розірвання з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України, засвідчує у позові факт виконання покупцем свого обов’язку щодо сплати вартості квартиру повному обсязі, як за ціною, яку сторони зазначили у договорі, так і за ціною, про яку вони фактично домовилися, що видно із наданої позивачкою розписки від 30.09.2016р.

Варто зазначити, що розписка від 30.06.2016р. свідчить про повне виконання покупцем обов’язку за договором купівлі-продажу від 30.09.2016р. щодо сплати обумовленої договором ціни у 149 655 грн., оскільки договір нотаріально посвідчений у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому створює для сторін правові наслідки відповідно до змісту обумовлених прав і обов’язків. Кошти, сплачені відповідачкою позивачці поза межами цього правочину не створюють для сторін зобов’язальних наслідків.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони домовилися саме про таку ціну квартири з урахуванням стану квартири, яка вкрай потребувала капітального ремонту (а.с. № 43-49 т. № 1), того, що вона знаходиться на першому поверсі багатоповерхівки, тощо

Судом не встановлено, що оспорюваний правочин суперечить будь-яким іншим актам цивільного законодавства. Посилання позивачки на порушення вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Суд звертає увагу позивачки, що постанова правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013р. № 210, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.07.2013р. за N 1109/23641, прийнята на виконання вимог статті 1087 ЦК України (форми розрахунків) та відповідно до статей 33 та 40 Закону України «Про Національний банк України». Ця постанова встановлює лише граничні суми розрахунків готівкою, не регулює порядок укладення договорів про відчуження нерухомості, а тому не застосується до спірних правовідносин.

Щодо зазначення у договорі вартості квартири 149 655 грн., визначеної ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», суд роз’яснює, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України). Як на момент спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи, ціни на продаж обертів нерухомості, що є приватною власністю фізичних осіб, не врегульовувалися органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Отже, сторони були вільними у встановленні мінімальної і максимальної ціни в оспорюваному правочині про відчуження нерухомого майна.

Суд вважає безпідставними доводи позивачки про порушення нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8 вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. за № 282/20595, при прийнятті звіту ТОВ «ОСОБА_7 Плюс» із визначеною заниженою, як на думку, позивачки ціною квартири.

Так, пп. 1.11. глави 2 розділу ІІ Порядку № 296/5 (у редакції від 09.02.2016р., чинній на момент укладення правочину) під час проведення операцій з продажу (обміну) фізичними особами об'єктів нерухомості у значеннях, наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання приватної форми власності, виключним видом діяльності якого є оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства (у тому числі правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації), який отримав сертифікат суб’єкта оціночної діяльності за напрямком оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, та інформація про якого включена до Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності за напрямом оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства.

Згідно із пп. 1.18. глави 2 розділу ІІ Порядку № 296/5, нотаріус посвідчує правочин, який передбачає будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості та об’єкти незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування, за наявності документа про сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, обчисленого з ціни, зазначеної у правочині, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, визначеної суб’єктом оціночної діяльності згідно з вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, та документа про оціночну вартість.

Вищевказані вимоги нотаріусом були дотримані. До повноважень нотаріуса не входить надавати оцінку звіту як результату практичної діяльності оцінювача, робити висновок про відповідність оцінки нормам законодавства, про відповідність ціни у звіті реальній ринковій вартості, а тому приватний нотаріус ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8, приймаючи звіт ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», діяла у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» і Порядку № 296/5.

Більш того, позивачка не оскаржує нотаріальні дії, не ставить жодної самостійної позовної вимоги до приватного нотаріуса ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8

Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав для захисту порушеного права позивачки внаслідок вчинення правочину з недодержанням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.09.2016р. із застосуванням правил реституції, задоволенню не підлягають.

Суд не находить підстав для задоволення клопотання представника відповідачки - адвоката ОСОБА_3 про закриття провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 про визнання незаконним звіту про оцінку квартири від 20.09.2016р., проведеного ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», оскільки дійшов до висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог з огляду на положення ст. 16 ЦК України (позивачкою обрано невірний спосіб захисту).

Одночасно, у зв’язку із залишенням без розгляду позовних вимог, суд вважає за можливе на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 21.10.2016р. (а.с. № 21 т. № 1).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, та враховуюче те, що позивачці у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю судові витрати у справі відносяться рахунок позивачки. Підстав для стягнення з позивачки на рахунок держави судових витрат за вимоги про повернення квартири за правилами реституції у розмірі 1% від ринкової вартості квартири, як на цьому наполягав представник відповідачки, суд не вбачає, оскільки вимоги про застосуванні наслідків недійсної угоди (двостороння реституція) є похідними від вимог про визнання угоди недійсною.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216, 626, 628, 655 ЦК України, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом МУЮ від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012р. за № 282/20595 (у редакції від 09.02.2016р., чинній на момент укладення правочину), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 158, 223, 259, 263-265, п 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_7 Плюс» (треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8, ОСОБА_4) про визнання незаконним звіту про оцінку квартири від 20.09.2016р., проведеного ТОВ «ОСОБА_7 Плюс», визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (колишня назва м. Дніпропетровськ) від 30.09.2016р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_21, зареєстрованого в реєстрі під № 3424, повернення квартири за правилами реституції - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 21.10.2016р., які виразилися у накладенні заборони на вчинення дій, спрямованих на відчуження в будь-який спосіб нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_4 (колишня назва м. Дніпропетровськ), що належить на праві власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1) – скасувати.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя : Ткаченко Н.В.