Постанова № 75429162, 11.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6281/16

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю представника позивача-адвоката ОСОБА_1, представників 3-х осіб ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 28.11.2017р.) по справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Ярмошевича Дениса Вікторовича, 3-ї особи Одеської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування запису і рішення, -

В С Т А Н О В И В:

22.11.2016 року ОСОБА_4 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР Ярмошевича Д.В. та 3-ї особи Одеської міської ради, в якому з урахуванням заяв про зміну, збільшення та уточнення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними дії державного реєстратора - Ярмошевича Д.В. щодо погашення запису про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати рішення відповідача індексний номер 30203655 від 24.06.2016 року щодо скасування реєстрації права власності за ОСОБА_4 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та реєстрації права власності на вищевказані приміщення за територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради;

- вилучити відмітку про погашення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 506,6 кв.м., яку внесено 24.06.2016 року державним реєстратором Ярмошевичем Д.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором було протиправно та без законних підстав скасовано право власності позивача на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м та повторно зареєстровано право власності на зазначені приміщення за територіальною громадою, чим допущено фактично подвійну реєстрацію права власності на один той самий об'єкт нерухомості за Одеською міською радою.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено повністю. Визнано протиправними дії державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР Ярмошевича Д.В. щодо погашення запису про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР Ярмошевича Д.В. індексний номер 30203655 від 24.06.2016 року щодо скасування реєстрації права власності за ОСОБА_4 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради. Вилучено відмітку про погашення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 506,6 кв.м., внесеного 24.06.2016 року державним реєстратором Ярмошевичем Д.В.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Одеської міської ради 14.12.2017 року та заступник директора - начальник юридичного відділу Департаменту комунальної власності ОМР 26.12.2017 року подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови грубо порушено норми матеріального і процесуального права та просили скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судових засіданнях суду апеляційної інстанції (21.03.2018р., 18.04.2018р., 25.04.2018р., 16.05.2018р., 06.06.2018р., 13.06.2018р., 11.07.2018р.) представники відповідача та 3-ї особи повністю підтримали свої апеляційні скарги та мотивовано наполягали на їх задоволенні, скасуванні рішення суду 1-ї інстанції та відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судових засіданнях суду 2-ї інстанції (21.03.2018р., 18.04.2018р., 25.04.2018р., 16.05.2018р., 06.06.2018р., 13.06.2018р.), в свою чергу, апеляційні скарги не визнала, надала суду свої усні та письмові пояснення, та відповідно, наполягала на відмові у задоволенні цих апеляційних скарг і залишенні без змін постанови окружного суду.

В останнє судове засідання 11.07.2018р. представник позивача, будучи своєчасно та належним чином повідомленою, не з'явилась без поважних причин та не надала будь-яких доказів на підтвердження поважності причин свого неприбуття (окрім поданої до канцелярії суду в день судового засідання заяви від 11.07.2018р. про перенесення розгляду у зв'язку з відпусткою), в зв'язку із чим, суд, з урахуванням думок осіб, які беруть участь у справі, а також приймаючи до уваги вже неодноразово висловлену (усно та письмово) нею правову позицію по справі, закінчив апеляційний розгляд без її участі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

10.12.2010 року позивач ОСОБА_4, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу (реєстр.№6205), укладеного із ОСОБА_6, набула право власності на нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

21.09.2016 року ОСОБА_4 стало відомо про те, що відповідачем - державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Ярмошевичем Д.В. було прийнято рішення від 24.06.2016 року, яким скасовано її право власності на нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та одночасно зареєстровано право власності на вищезазначені приміщення за територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради.

Скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на ці спірні нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м. та державна реєстрація права власності за Одеською міською радою на ці ж приміщення відбулося на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 року по справі №22-ц/785/1603/14, яким, в свою чергу, було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.08.2006 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ці нежитлові приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. (реєстр. №3651).

Також, абз.5 цього ж судового рішення було вирішено витребувати від ОСОБА_4 (як 6-го власника за період з 30.08.2006р. по 10.12.2010р.) ці нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу загальною площею 506,6 кв.м. та вирішено передати їх територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Одночасно, абз.6 даного ж рішення апеляційного суду також було вирішено усунути і перешкоди в користуванні цими нежитловими приміщеннями шляхом виселення ОСОБА_4 з даних приміщень з їх передачею територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Дане рішення апеляційного суду до цього часу ні ким із сторін (в т.ч. і позивачкою) в касаційному порядку не оскаржено та вже давно набрало законної сили.

Не погоджуюсь з вказаними діями та рішеннями державного реєстратора, позивачка, вважаючи себе добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності і передчасності дій та спірних рішень державного реєстратора.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі місту положень п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ч.1 ст.3 даного Закону (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, публічність, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, обов'язковість внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно зі змісту положень ч.1 ст.4 цього ж Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), державній реєстрації підлягають право власності, речові права , похідні від права власності та обтяження на нерухоме майно.

Таким чином, положеннями Закону №1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

У відповідності до змісту ч.1 ст.9 Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), до повноважень суб'єктів державної реєстрації належить забезпечення проведення державно реєстрації прав, ведення Державного реєстру прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, формування та ведення реєстраційних справ та інш.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст.11 Закону №1952-IV).

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 цього ж Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами па нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно із ч.ч.2,5 ст.12 цього ж Закону України №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи та вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Порядок же проведення державної реєстрації безпосередньо визначений статтею 18 даного Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), а строк її проведення (5 днів) - ст.19 цього ж Закону.

Статтею ст.22 Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації) також визначено, що документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.

Як передбачено п.п.3,4,5,6 ч.1 ст.24 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно та інш.

Як слідує зі змісту приписів ч.ч.1,2 ст.26 Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації), записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі ж скасування на підставі рішення суду про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації.

Підстави для проведення державної реєстрації безпосередньо визначені статтею 27 даного Закону №1952-IV (в редакції, що діяла на момент спірної реєстрації). Так, зокрема, однією з підстав для проведення державної реєстрації є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1).

Процедура ж проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура ведення Державного реєстру прав безпосередньо визначена «Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (затв. Постановою КМУ від 25.12.2015р. №1127) та «Порядком ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно» (затв. Постановою КМУ від 26.10.2011р. №1141), які діяли на момент спірних правовідносин.

Так, апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що спірна нежитлова одноповерхова будівля літ. «Б-1» загальною площею 509 кв.м. (технічний паспорт від 13.11.2006р.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з 2007 року на праві комунальної власності належала територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.03.2007р., яке, в свою чергу, було видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №757 від 14.12.2006р. (а.с.177,178 т.1).

Також з матеріалів справи встановлено, що право власності за територіальною громадою було зареєстровано 26.04.2007 року Комунальним підприємством «Одеське МБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.04.2007р. №14381475 (а.с.176 т.1).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в процесі оформлення територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради права власності на спірні нежитлові приміщення, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.05.2006р. (справа №9/97-06-2908) було визнано право власності на ці ж приміщення за СПД ОСОБА_7, який, в свою чергу, користувався даними приміщеннями ще з 2003 року на підставі договору оренди від 02.03.2003р. та в період дії оренди самовільно (т.б. без будь-яких дозвільних документів) здійснив їх реконструкцію (поліпшення).

Далі, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_7, одразу ж після свого набуття у червні 2006р. права власності, вже у серпні 2006 року, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 30.08.2006р. (реєстр.№3651) продав спірні нежитлові приміщення ОСОБА_8, який, в свою чергу, вже у вересні того ж року, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 08.09.2006р. (реєстр.№3875) продав ці приміщення ОСОБА_10, який, в свою чергу, в січні 2007р., на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 25.01.2007р. (реєстр.№У-7) продав цю нерухомість ОСОБА_11, яка, в свою чергу, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 25.04.2007р. (реєстр.№2346) продала ці спірні приміщення ОСОБА_12, який, в свою чергу, у червні 2010 року подарував їх ОСОБА_6 (договір дарування від 14.06.2010р., реєстр.№3009), який, в свою чергу, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 10.12.2010р. (реєстр.№6205) продав ці приміщення вже позивачці - ОСОБА_4

Але, разом з тим, як беззаперечно встановлено судовою колегією з матеріалів справи, невдовзі після першого продажу 30.08.2006р. ОСОБА_7 спірних нежитлових приміщень, постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006р. (по справі №9/97-06-2908) було скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006р., на підставі якого за ОСОБА_7 було визнано право власності на ці приміщення та справу направлено на новий розгляд до того ж Господарського суду, який, в свою чергу, при повторному розгляді цієї справи, своєю ухвалою від 24.01.2007 року залишив позов ОСОБА_7 без розгляду.

Таким чином, перше відчуження спірних нежитлових приміщень 30.08.2006р. на користь ОСОБА_8 фактично відбулося на підставі незаконного рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006р., яке 18.10.2006р. було скасоване Вищим господарським судом України і 24.01.2007р. позов первісного власника ОСОБА_7 взагалі було залишено без розгляду.

В подальшому, як свідчать матеріали справи та вже зазначалося вище, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 року (по справі №22-ц/785/1603/14), з урахуванням обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006р. (по справі №9/97-06-2908) та ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.01.2007р., було визнано недійсним нотаріальний договір купівлі-продажу від 30.08.2006р. (реєстр. №3651), укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ці нежитлові приміщення, витребувано від ОСОБА_4 (як 6-го власника) ці нежитлові приміщення, вирішено передати їх належному (первісному) власнику - територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а також одночасно було вирішено усунути і перешкоди в користуванні цими нежитловими приміщеннями шляхом виселення ОСОБА_4 з даних приміщень з їх передачею територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Окрім того, судовою колегією по справі також встановлено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради, у відання якого були передані спірні приміщення, 07.05.2015р. звертався до Апеляційного суду Одеської області із заявою про роз'яснення п.5 його рішення від 16.04.2014р., який, в свою чергу, своєю ухвалою від 04.06.2015р. (справа №22-ц/785/1603/14) задовольнив цю заяву та власне роз'яснив п.5 свого ж рішення від 16.04.2014р., а саме вказав в резолютивній частині ухвали, що рішення суду (позовні вимоги) у формі витребування нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - є підставою для державної реєстрації права власності відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вказані факти і обставини повністю підтверджуються наявними в матеріалах справи набравшими законної сили рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 року (по справі №22-ц/785/1603/14), ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015 року (по справі №22-ц/785/1603/14) та постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006р. (по справі №9/97-06-2908) і, відповідно до вимог ч.4 ст.78 КАС України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

В подальшому, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, отримавши вказані вище судові рішення, які, в свою чергу, фактично відновили право власності територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міськради на спірні нежитлові приміщення загальною площею 506,6 кв.м. та відповідно, позбавили права власності на них осіб, що заволоділи ними у незаконний спосіб (т.б. на підставі незаконного рішення суду та шляхом подальшого неодноразового формального перепродажу (дарування) майна), Департамент комунальної власності Одеської міської ради, у відання якого були передані ці приміщення, 24.06.2016 року звернувся до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої додав довіреність і копію паспорта свого представника, свідоцтво про державну реєстрацію, копію рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014р. (по справі №22-ц/785/1603/14) та копію ухвали Апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015р. (по справі №22-ц/785/1603/14).

Саме на підставі вищевказаних документів (а не на підставі лише однієї ухвали Апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015р., як необґрунтовано зазначає суд 1-ї інстанції), державний реєстратор Ярмошевич Д.В., з урахуванням Інформації з Державного реєстру речових прав та відомостей із баз даних інших Реєстрів, 24.06.2016 року, керуючись приписами п.9 ч.1 ст.27 діючого на той час Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV та п.18 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (затв. Постановою КМУ від 25.12.2015р. №1127), ухвалив Рішення №30203655 про державну реєстрацію права власності (форма власності - комунальна) на нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за суб'єктом - територіальна громада м.Одеси в особі Одеської міськради.

Крім того, по справі встановлено, що одночасно з прийняттям цього рішення, державний реєстратор, в той же день (т.б. 24.06.2016р.), керуючись приписами Інструкції користувача АРМ «Державний реєстр речових прав: Реєстрація», фактично «погасив» Реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_4 на ці приміщення. Конкретного (окремого) рішення про скасування державної реєстрації права власності на ці приміщення за ОСОБА_4 реєстратор не приймав, т.б. в даному випадку, фактично відбувся «перехід» права власності від позивача до територіальної громади міста, а тому, відповідно, у суду 1-ї інстанції не було підстав для скасування рішення відповідача щодо скасування реєстрації права власності на ці приміщення за позивачем.

Даний факт повністю підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстраційної справи №956789751101 (т.1 а.с.59-86).

Так, як вже зазначалося вище, п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV (діючого на час ухвалення рішення), підставою для проведення державної реєстрації є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яким, в свою чергу, в даному конкретному випадку, і було рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014р. (по справі №22-ц/785/1603/14). Ухвала ж Апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015р. по цій же справі, в свою чергу, лише тільки додатково роз'яснила і уточнила як саме треба розуміти зміст та виконувати абз.5 резолютивної частини даного рішення суду від 16.04.2014р.

При цьому, необхідно зазначити й про те, що вказані вище оскаржувані дії державного реєстратора, пов'язані з прийняттям цих спірних рішень, не протирічать і положенням п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику щодо розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п.2.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів недійсними», зі змісту яких, в свою чергу, вбачається, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння - є підставою для здійснення державної реєстрації за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Також слід вказати, що аналогічної правової позиції з цих питань дотримується і Верховний суд, зокрема, в своїй постанові від 05.06.2018р. по справі №815/4645/14.

Отже, враховуючи вказані вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що усі дії державного реєстратора (відповідача), пов'язані з прийняттям 24.06.2016 року оскаржуваних рішень, були здійснені в межах наданих йому повноважень та відповідали вимогам діючого на той час законодавства, а тому відповідно, є правомірними.

Що ж стосується посилань представника позивача на нібито «повторність» реєстрації права власності за територіальною громадою, як на суперечність між заявленими вимогами та вже зареєстрованим речовим правом, то судова колегія, на відміну від суду 1-ї інстанції, вважає цю позицію помилковою, оскільки правова природа витребування майна із чужого незаконного володіння передбачає повернення об'єкта його власнику від особи, яка незаконно заволоділа цим майном, та, беручи до уваги наявність у реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності, цілком логічною є необхідність здійснення державної реєстрації права власності на такий об'єкт за законним власником.

При чому, слід зазначити, що така державна реєстрація речового права на майно, у зв'язку з його поверненням законному власнику, не може ставитися у залежність від наявності попередньої реєстрації цього права, адже, незважаючи на це, спірне майно незаконно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси. Відновлення ж права територіальної громади м. Одеси на це майно, в свою чергу, вимагає і відповідного відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Щодо тверджень позивача про нібито порушення відповідачем вимог «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (затв. Постановою КМУ від 17.10.2013р. №868), то ці твердження судова колегія також до уваги не приймає та розцінює критично, оскільки даний Порядок №686 на момент прийняття державним реєстратором спірного рішення вже втратив чинність.

Стосовно ж пояснень представника позивача в обґрунтування своїх п/вимог про те, що позивачка з моменту придбання спірних нежитлових приміщень і до цього часу (т.б. з грудня 2010р. по червень 2018р.) нібито продовжує реально використовувати ці приміщення, як фактичний власник, судова колегія теж до уваги не приймає, оскільки даний факт ніяким чином суттєво не впливає на правовідносини, що розглядаються, та до того ж, цей факт насправді не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, про що, в свою чергу, свідчать надані до суду представниками 3-х осіб пояснення, фото-фіксація та акти обстеження цих спірних приміщень від 03.05.2018р. і 15.06.2018р., зі змісту яких вбачається, що дані приміщення вільні, в них відсутні меблі, будь-які речі та оргтехніка, в них ніхто не працює, а ключі від цих приміщень знаходяться у Департаменті комунальної власності, т.б. доступ до них вільний.

І на останнє, судова колегія при прийнятті рішення по даній справі вважає за необхідне зазначити й про те, що навіть у разі задоволення даного позову це не призведе до повного і ефективного захисту прав позивача, оскільки питання щодо права власності на спірні нежитлові приміщення, на які остання не має жодних речових прав, вже остаточно вирішені в судовому порядку рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 року, яке ніким із сторін не було оскаржено та набрало законної сили.

До того ж, слід врахувати й те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було грубо порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч.2 ст.9 та п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - скасувати, та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20.07.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.В. Єщенко