Постанова № 75428845, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/230/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Губської О.А.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача громадянина Бангладеш ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом громадянина Бангладеш ОСОБА_11 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, рішення та зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И Л А:

Громадянин Бангладеш ОСОБА_11 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління ДМС України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м Києві №249 від 09.06.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Бангладеш ОСОБА_11 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 10.10.2017 ркоу №94-17 про відхилення скарги на наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_11 25.05.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

У заяві-анкеті №59 від 25.05.2017 року позивач зазначив, що він не може повернутися до країни свого походження - Бангладеш через побоювання застосування до нього смертної кари за сфабрикованою кримінальною справою, а також через переслідування лідерами партії ОСОБА_4, членом молодіжного крила якої (ОСОБА_5) він був, оскільки в результаті політичного суперництва двох лідерів партії, ОСОБА_12 та ОСОБА_6, останнього були вбито, коли позивач разом з іншими особами був присутній поруч із місцем вбивства, зібравшись на політичний пікет.

Відсутність національного паспорту обґрунтовував тим, що його відібрали контрабандисти в Україні після перетину кордону, оскільки його наявність, за їх твердженням, слугувала можливістю для прикордонників вислати позивача назад в Бангладеш.

Також, в цей день за підписом позивача були заповнені, зокрема, анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (від 25.05.2017 р. справа №2017KYIV0059) та реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (від 25.05.2017 р. справа №2017KYIV0059).

У зазначених документах позивач вказав дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1, м. Фені, Бангладеш, яка є країною його постійного проживання; членів сім'ї, які проживають в рідному місті; освіту - неповна середня (Приватна школа, Академія Фені Шахін, м. Фені, Бангладеш, 1998-2010 рр.) та відсутність документів, що підтверджує її наявність; останні 10 років не працював, оскільки не мав змоги.

Також позивач вказав, що у лютому 2016 року маючи дозвіл на виїзд прибув до м. Делі, Індія, де перебував до січня 2017 року та вподальшому виїхав до м. Москва, РФ.

До України позивач потрапив шляхом перетинання у січні 2017 року таємно кордону та нелегально перебуває на території держави.

Згідно реєстраційного листка на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (від 25.05.2017 р. справа №2017KYIV0059) у графі стосовно роботи протягом останніх 10 років, позивач зазначає, що був головою осередку політичної партії ОСОБА_4 в коледжі.

Стосовно виїзду з останньої країни постійного проживання вказав початок січня 2015 року за відсутності дозволу компетентних органів та дату перетину кордону України зазначив 29.01.2017 р.

Крім того, як зазначено у рішенні суду першої інстанції, позивач, згідно його пояснень, був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані із расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо та не має документів, що підтверджують факти переслідувань або загрози переслідувань.

31.05.2017 року з позивачем була проведена співбесіда, зміст якої викладений у відповідному протоколі (від 31.05.2017 р. справа №017KYIV0059).

З висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.06.2017 р. (справа №2017KYIV0059) убачається, що беручи до уваги відомості надані позивачем, а також інформацію з відкритих джерел, Головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту зроблено висновок, про доцільність прийняття рішення про відмову в оформленні документів гр. Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".

Наказом ГУ ДМСУ в м. Києві №249 від 09.06.2017 р. вирішено відмовити в оформленні документів гр. Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_11 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про вказане рішення відповідача позивач, згідно повідомлення №113 від 12.06.2017 р. про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дізнався 13.06.2017року.

Згідно висновку від 06.10.2017 року за результатами розгляду позивача скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту вирішено за доцільне відхилити скаргу ОСОБА_11 на рішення ГУ ДМСУ в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України №94-17 від 10.10.2017 р. відхилено скаргу гр. Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_11 від 15.06.2017 р. на наказ ГУ ДМСУ в м. Києві №249 від 09.06.2017 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, гр. Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_11 та про що останнього було повідомлено відповідним повідомленням про відхилення скарги на рішення ГУ ДМСУ в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №282 від 20.10.2017 р.

Відповідно до ст. 1 Закону №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у п.п. 1 і 13 ч. 1 цієї статті; ідентифікація особи - заходи, пов'язані із встановленням органами виконавчої влади особи заявника, який звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не має документів, що посвідчують його особу, або такі документи фальшиві; країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої є особа. За умови, якщо особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є; країна попереднього постійного проживання особи без громадянства - країна, в якій особа без громадянства постійно проживала до прибуття в Україну; країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань; особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження; статус біженця - визнання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, іноземця або особи без громадянства біженцем; строк перебування на території України - визначений законодавством України, міжнародними договорами України строк, протягом якого іноземець чи особа без громадянства може на законних підставах перебувати в Україні; тимчасовий захист - форма захисту, що є винятковим практичним заходом, обмеженим у часі, і надається в Україні іноземцям та особам без громадянства, які масово прибули в Україну і не можуть повернутися в країну постійного проживання через обставини, зазначені у п. 14 ч. 1 цієї статті; третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту; УВКБ ООН - Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону №3671-VI питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з ч. 1. і ч. 2 ст. 3 Закону №3671-VI біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.

Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений ст. 5 Закону №3671-VI.

Відповідно до ч. ч. 2 та 4 вказаної статті особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно приписів ст. 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та порядок попереднього розгляду заяв наведені у ст. 7 та ст. 8 Закону №3671-VI відповідно.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7 ст. 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5, 9 ст. 12 Закону №3671-VI, що стосується оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, після реєстрації скарги про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Особа, яка отримала повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала права на його оскарження до суду протягом п'яти робочих днів, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Пунктом 13 ст. 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно п. п. 37-43, 45, 51-53, 56-60, 65-67, 77-86, 195-205, 222 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженців, виданого Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992 р.) (надалі - Керівництво) фраза "цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань" є ключовою у визначенні. Вона відображає точку зору авторів на головні елементи характеристики біженця. Вона замінює існуючі раніше методи визначення біженців за категоріями (тобто осіб певного походження, які не користуються захистом своєї країни) загальною концепцією "побоювань" за відповідними мотивами. Оскільки побоювання суб'єктивні, це визначення привносить суб'єктивний елемент в положення особи, яка звертається з проханням визнати його біженцем. Тому для встановлення статусу біженця потрібна, в першу чергу, оцінка клопотання прохача, а не судження про обстановку, що склалася в країні його походження.

До елементу "побоювання", тобто душевному стану і суб'єктивним умовам, додається визначення "цілком обґрунтовані". Це означає, що береться до уваги не тільки душевний стан особи при визначенні його статусу біженця, але і те, що цей стан має бути підкріплено об'єктивної ситуацією. Таким чином, термін "цілком обґрунтовані побоювання" містить суб'єктивний і об'єктивний елементи і при визначенні, чи дійсно цілком обґрунтовані побоювання мають місце, обидва елементи повинні бути прийняті до уваги.

Передбачається, що якщо тільки особа не шукає пригод або не бажає просто подивитися світ, то вона ніколи в звичайних умовах не покине свій будинок і країну без змушуючих до того обставин. Може існувати безліч змушуючих і зрозумілих причин, але лише одна з них виділяється для позначення біженця. Вираз "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань" - за згаданими причинами - із зазначенням специфічних обставин робить всі інші причини втечі такими, що не відносяться до цього визначення. Це не поширюється на таких осіб, як жертви голоду або стихійних лих, якщо тільки вони також не мають цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією із зазначених вище причин. Однак інші мотиви, взяті в цілому, можуть також мати відношення до процесу визначення статусу біженця, оскільки всі обставини повинні бути враховані для правильного розуміння суті даної справи.

Оцінка суб'єктивного елемента невіддільна від характеристики особистості прохача, оскільки психологічні реакції різних людей в подібних умовах можуть відрізнятися. Одна особа може мати сильні політичні та релігійні переконання, перегляд яких робить його життя нестерпним: інша особа може не мати таких сильних переконань. Одна особа може прийняти імпульсивне рішення бігти, інша може ретельно спланувати свій від'їзд. Необхідно буде прийняти до уваги особливості особистого і сімейного життя прохача, його участь в будь-яких расових, релігійних, національних, соціальних або політичних групах, його власне судження про його положення, його особистий досвід, іншими словами, все, що може послужити доказом того, що основним мотивом його звернення є побоювання. Ці побоювання повинні бути обґрунтованими. Перебільшені побоювання, однак, можуть бути цілком обґрунтованими, якщо, з огляду на всі обставини справи, такий душевний стан може вважатися виправданим.

Крім того, необхідно враховувати, що прохач може піддаватися різним видам дій, які самі по собі не підпадають під визначення поняття "переслідування" (зокрема, дискримінація в різних формах), в деяких випадках в поєднанні з іншими несприятливими факторами (наприклад загальна обстановка небезпеки в країні походження). У таких випадках різні елементи, разом узяті, впливають на психологічний стан прохача таким чином, що вони можуть бути визначені як претензії на цілком обґрунтовані побоювання переслідувань на "сукупній основі". Чи треба говорити, що тут неможливо виробити загальне правило щодо того, які сукупні причини можуть викликати обґрунтовані вимоги про надання статусу біженця. Це, безсумнівно, буде залежати від усіх обставин, включаючи конкретні географічні, історичні та етнологічні умови.

Переслідування слід відрізняти від покарань за злочини закону у відповідності до звичаєвого права. Особи, котрі втікають від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Слід нагадати, що біженець це жертва чи потенційна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя

Оскаржуваний наказ ГУ ДМСУ в м. Києві №249 від 09.06.2017 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Бангладеш ОСОБА_11 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту винесено на підставі висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.06.2017 р. (справа №2017KYIV0059).

Такий висновок зроблено у зв'язку з необґрунтованістю заяви позивача та відсутністю умов, зазначених у п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", а саме, як убачається з його змісту: через відсутність жодних документів, які б посвідчували особу позивача, рівень здобутої освіти та партійної належності, а також відсутність фактів підтвердження його походження; суперечливих відомостей, викладених заявником у заяві-анкеті та наданих під час проведення співбесіди, зокрема стосовно дат переміщення та маршруту слідування на шляху до України, термінів отримання національного паспорта, дат подій та імен певних осіб тощо. Також, позивач не надав жодних обгрунтвоаних свідчень, які б давали підстави вважати, що відносно нього порушено кримінальну справу в країні походження, оскільки стосовно даного факту ним зроблено лише припущення на основі тверджень його батьків, від яких він дізнався про візит поліції з розшуком та про наявність листа, у якому поліція вимагала позивача з'явитись для дачі показів.

Таким чином, аналізуючи інформацію надану позивачем, а також інформацію з загальнодоступних джерел стосовно подій, які за твердженням останнього слугували підставою для його виїзду з країни постійного перебування, уповноваженою особою Головнийм управлінням ДМС України в м Києві зроблено висновок стосовно кардинально низьких свідчень позивача, якими він обґрунтовує дану подію, а також досить поверхневого володіння інформацією, яка мала місце у травні 2014 року та була першопричиною наступних побоювань відносно застосування до нього смертної кари за "сфабрикованою" кримінальною справою стосовно вбивства лідера партії, членом молодіжного крила якої він був, та побоювання переслідування її лідерами.

У відповіді на відзив позивач наголошує на тому, що відповідно до п. 10 Постанови Пленуму для повноти встановлення обставин стосовно можливості переслідування в країні походження особи, яка шукає статусу біженця, ДМС України не було проаналізовано джерела інформації, надані позивачем, а отже зроблено необґрунтований висновок про відсутність загрози небезпеки для останнього у країні походження.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.06.2017 р. містить аналіз декількох джерел інформації, зокрема і аналіз витягу з Карного кодексу Бангладеш 1860 року, де Головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту зроблено висновок про те, що відповідні статті даного кодексу, які визначають покарання за вчинення злочину наведеного позивачем, не передбачають покарання лише у вигляді смертної кари.

Також, висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.10.2017 р. містить аналіз декількох джерел інформації, а також посилання на п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" від 29.04.2004 р. №8043/04 вимоги якої позивачем не були дотримані.

В матеріалах справи наявний лист-відповідь Міністерства закордонних справ України №640/17-500-1955 від 21.07.2017 р. "Щодо інформації по Народній Республіці Бангладеш", в якому зазначено, зокрема, що за підсумками моніторингу та опрацювання інформаційно-довідкових матеріалів Посольством України в Індії стосовно Народної Республіки Бангладеш (НРБ), яка покриває її за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у тому числі і на політичну та громадську діяльність. Західні держави, у першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з НРБ, яка фактично заохочується владою у цій перенаселеній країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.

Для дипустанов країн ЄС та Північної Америки в Дацці та Нью-Делі вже стала звичною практика того, що громадяни НРБ з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування. Як правило, реакція дипмісій на подібні звернення є негативною.

Таким чином, спростовується вище наведене твердження позивача, що відповідачами не було проаналізовано надані ним джерела інформації, а також у відповідності до згаданого п. 10 Постанови Пленуму не було здійснено вивчення належної інформації по країні його походження.

Водночас, у відповіді на відзив позивач посилається на ст. 10 Закону №3671-VI, яка, зокрема, передбачає право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Дана стаття Закону №3671-VI, в контексті наведених у ньому положень, передбачає право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту для такого звернення (ч. 3 ст. 10 Закону), під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту після отримання особової справи заявника та письмового висновку (ч. 1 ст. 10 Закону).

Ці матеріали, відповідно до ст. 9 Закону №3671-VI, надсилаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В справі позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому законодавством не передбачено звернення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту до вказаних вище органів з відповідними запитами.

Суд першої інстанції вірно послався на те, що деякі розбіжності в інформації, наданій позивачем під час заповнення заяви-анкети та проведеної з ним співбесіди, не мають суттєвого значення для перевірки достовірності фактів за нею згідно рекомендацій Керівництва, однак, зазначає, що вся надана позивачем інформація стосовно його особи не має жодного документального підтвердження, що в свою чергу не дає змоги встановити безпосереднє відношення до обставин, з якими він пов'язує свої побоювання та бажання отримати статус біженця, а також, згідно положень Закону №3671-VI та, відповідно, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 р., оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі відсутності документів, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, а отже під час надання вказаної інформації, а також під час проведення співбесіди вбачається, що досить велика увага приділяється оцінці інформації наданої власне самою особою, яка бажає отримати статус біженця, а тому такі розбіжності в показах як, наприклад, твердження у відповіді на відзив про те, що членство позивача у партії було лише політичною діяльністю без отримання доходу, а тому не було роботою, в той час як у протоколі співбесіди від 31.05.2017 р. на запитання стосовно характеру виконуваних функцій в партії позивач стверджує, що займався організацією мітингів та зазначає розмір отримуваних за це коштів, мають вагоме значення при вирішенні справи, а отже і оцінці обґрунтованості його заяви для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У протоколі співбесіди від 31.05.2017 р., позивач вказав, зокрема, адресу проживання в країні походження, адресу поточного місця проживання в Україні, зазначив, що підтримує зв'язок з другом, який залишився в Бангладеш, а також що в Україні йому допомагають бенгальці, які мешкають на території України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що всі вищевикладені доводи свідчать про відсутність у суду першої інстанції підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів приходить до висновку про законність та обгрунтованість рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та необгрнутованість доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача громадянина Бангладеш ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Губська О.А.

Повний текст виготовлено: 23 липня 2018 року.