Постанова № 75428809, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №826/1137/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Мельничука В.П., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства фінансів України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року

у справі №826/1137/16 (розглянутої в порядку письмового провадження)

за позовом ОСОБА_3

до відповідача Міністерства фінансів України

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.12.2016, просив:

- визнати противоправними дії Міністерства фінансів України та скасувати звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону відносно ОСОБА_3, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку;

- визнати противоправним дії Міністерства фінансів України та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_3»;

- зобов'язати Міністерство фінансів України поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку;

- зобов'язати Міністерство фінансів України виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 234 499, 77 грн.;

- зобов'язати Міністерство фінансів України повідомити Міністерство юстиції України, шляхом направлення відповідного листа щодо скасування Повідомлення про звільнення ОСОБА_3 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_3 відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади»;

- зобов'язати Міністерство фінансів України розмістити на своєму офіційному веб-сайті текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_3» на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення з посади заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку на підставі п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади» (наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_3») відбулось внаслідок невірного застосування відповідачем положень Закону України «Про очищення влади», оскільки встановлені останнім обмеження (застосування заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 цього Закону (щодо неможливості протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом зайняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), особами, зазначеними, зокрема, у частині першій статті 3 цього Закону, а також особами, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяв, передбачених ч. 1 ст .4 цього Закону), до осіб, які у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції), на думку ОСОБА_3, не розповсюджуються на жодну з посад, які він займав в Міністерстві фінансів України в період з 30.11.2011 по 04.01.2016.

Крім того, позивач вважає, що при проведенні люстраційних заходів стосовно нього був порушений принцип індивідуальної вини, так як люстрація здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а оскільки жодного з переліченого позивач не вчиняв, до нього не може бути застосована заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».

Також позивач в обґрунтування позовних вимог стверджує про порушення відповідачем процедури, яка встановлена Законом України «Про очищення влади» та постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади».

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнати протиправним та скасувати звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону відносно ОСОБА_3, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_3». Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України. Зобов'язано Міністерство фінансів України виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 323 964,02 (триста двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн. Зобов'язано Міністерство фінансів України повідомити Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_3 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформації стосовно звільнення ОСОБА_3 відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач діяв у межах та у спосіб передбачений законом, оскільки посада позивача підпадає під число працівників Міністерства фінансів, на яких поширюється заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», а тому наказ про звільнення прийнято у межах та з дотриманням чинного законодавства.

Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Позивач в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з лютого 2002 року ОСОБА_3 працював в органах державної фіскальної служби.

З 14.11.2014 по 04.01.2016 позивач обіймав посаду заступника начальника Управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку.

31 грудня 2015 року наказом Міністерства фінансів України № 587-о ОСОБА_3 було звільнено з 04.01.2016 з посади заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 72 статті 36 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу про звільнення позивача слугував звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Не погоджуючись з діями та наказом Міністерства фінансів України про звільнення ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, прийшов до висновку про протиправність дій Міністерства фінансів України, що виразилось у безпідставному та необґрунтованому звільненні позивача з займаної посади.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Нормами пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України визначено, що підставами припинення трудового договору є з підстави передбачені Законом України «Про очищення влади».

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація), в контексті приписів ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності;презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбаченої частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанцій позивача було звільнено з займаної роботи на підставі п.7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, бланкетної норми та Закону України «Про очищення влади», без посилання на конкретну статтю зазначеного Закону та відповідно не зазначено конкретну підставу, що стало причиною звільнення ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в наказі про звільнення було зазначено, що підставою для звільнення позивача слугував звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» відповідно до критеріїв визначених у частині 1 статті 3 цього Закону.

Згідно витягу зі звіту наданого до суду вбачається, що до числа працівників Міністерства фінансів, на яких, з урахуванням роз'яснень Міністерства юстиції України, поширюється заборона передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» належить посада заступника начальника Управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку, яку обіймає ОСОБА_3 та зазначено що вона підлягає звільненню на підставі п.7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року:

1) Президента України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України;

2) міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

3) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника, заступника Міністра внутрішніх справ України;

4) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його першого заступника, заступника;

5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника;

6) члена Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

7) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

8) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації;

10) Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, їх першого заступника.

Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням:

1) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника;

2) члена Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

3) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

4) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві;

5) Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації;

6) Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, їх першого заступника, заступника;

7) голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

8) керівника державного підприємства, що належить до сфери управління суб'єкта надання адміністративних послуг, яке відповідно до законодавства вчиняє дії, необхідні для надання адміністративних послуг;

9) працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII;

10) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII;

11) слідчого органу досудового розслідування, дізнавача, оперативного працівника, інспектора, який проводив слідчі та оперативні дії стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII;

12) працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII;

13) судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Враховуючи зазначену обставину, колегія суддів не може повною мірою перевірити правомірність та дати оцінку оскаржуваному наказу про звільнення, оскільки такий не містить норм закону, які стали причиною звільнення позивача.

Водночас виходячи з аналізу норм Закону України «Про очищення влади» вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є наявність двох умов, а саме:

- обіймання працівником сукупно не менше одного року посад (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, при цьому,

- посада має бути зайнята в самостійному структурному підрозділі (апараті) відповідного центрального органу виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_3 позивач у період з 14.11.2014 - 04.01.2016 заступника начальника Управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку.

Таким чином у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, як це передбачено нормами Закону України «Про очищення влади» позивач не займав сукупно посаду, на яку розповсюджувалась заборона та яка підлягає люстрації.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В звіті про результати проведення перевірки не було зазначено, що саме стало підставою для звільнення позивача, крім посилань, на те, що до числа працівників Міністерства фінансів росповсюжується заюорона передбачена ч. 3ст.1 Закону України "Про очищення влади" відповідно до роз'яснень Міністертсва юстиції Україги щодо визначення органу центральної влади.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем в даному випадку не доведено наявності двох умов застосування заборони передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

В той же час, згідно постанови Кабінету Міністрів України №179 від 12.03.2005 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» департамент це структурний підрозділ, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як чотири відділи. У разі коли чисельність працівників департаменту перевищує 40 одиниць, до його складу можуть входити управління (не менше двох). Департамент очолює директор. Директор департаменту, чисельність працівників якого не перевищує 40 одиниць, може мати не більше двох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ. У разі коли чисельність працівників департаменту становить понад 40 одиниць, директор департаменту може мати не більше трьох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ (управління). У складі департаменту Міністерства внутрішніх справ та департаменту Державної фіскальної служби з чисельністю працівників понад 150 одиниць можуть утворюватися головні управління з чисельністю працівників не менш як 70 одиниць. Головне управління департаменту очолює начальник, який може мати не більше трьох заступників. У головному управлінні департаменту можуть утворюватися управління, відділи, сектори, відділення.

Поряд з цим, управління (самостійний відділ) - структурний підрозділ одногалузевого або однофункціонального спрямування. До складу управління входять не менш як два відділи. Самостійний відділ утворюється з чисельністю не менш як 6 працівників. Управління (самостійний відділ) очолює начальник. Начальник управління, чисельність працівників якого не перевищує 16 одиниць, може мати одного заступника - начальника відділу. У разі коли чисельність працівників управління становить понад 16 одиниць, начальник управління може мати не більше двох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ. Управління може бути самостійним або входити до складу департаменту. Начальники головних управлінь (управлінь) податкової міліції Державної фіскальної служби, чисельність працівників яких перевищує 40 одиниць, можуть мати не більше трьох заступників. Начальники слідчих управлінь головних управлінь (управлінь) Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, чисельність працівників яких перевищує 40 одиниць, можуть мати не більше трьох заступників. Начальники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі можуть мати не більше трьох заступників.

З вказаного слідує, що управління може бути як самостійним так і входити до департаменту.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що управління податкової політики входить безпосередньо до департаменту, а відтак посада заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку не підпадає під заборону передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідне управління не є самостійним структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правовою позицією сулу першої інстанції, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог Закону України «Про очищення влади» та КЗпП України.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 в частині скасування звіту робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині 1 статті 3 цього закону відносно ОСОБА_3, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку, оскільки, останній покладений в основу спірного наказу.

Посилання відповідача на ту обставину, що Мін'юстом в жовтні 2015 року було надано роз'яснення, відповідно до якого посада позивача підпадала під критерій заборони передбаченої 1 Законом України «Про очищення влади», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять зазначеного роз'яснення і будь якого посилання.

Механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» (далі - Постанова №563).

Згідно з пунктом 13 Постанови №563 відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону (прізвище, ім'я та по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, критерії, на підставі яких застосовується заборона, та строк, протягом якого до особи застосовується заборона), не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін'юсту розміщуються на офіційних веб-сайтах Мін'юсту та органу, в якому проводиться перевірка.

Відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, або на підставі наданих особою документів, а також інформації з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або відсутність у Реєстрі таких відомостей, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1 - 8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону (пункт 14 Постанови №563).

Відповідно до пункту 36 вказаної постанови на підставі відповіді / висновку / копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ у триденний строк (з дня надходження останньої відповіді / висновку / копії судового рішення або з дня надходження відповіді / висновку / копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.

Керівник органу не пізніш як на третій робочий день з дня складення довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 у разі встановлення недостовірності відомостей щодо особи, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення такої особи та у той самий день надсилає в паперовій формі до Мін'юсту повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6 разом із засвідченою копією рішення про звільнення особи, інформація з яких не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін'юсту вноситься до Реєстру (п. 37 Постанови №563).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягають:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;

2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч. 12 ст. 5 Закону України «Про очищення влади»

Отже за наслідком проведення перевірки, у тому числі достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» складається, зокрема, висновок, який є підставою для застосування відповідних заборон.

В свою чергу, на підставі висновку формується відповідна довідка, яка в контексті приписів п. 37 Постанови №563 є підставою для прийняття рішення про звільнення такої особи.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури, яка встановлена Законом України «Про очищення влади» та постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади».

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині скасування наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_3» та відповідно задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. У разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладені у постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

Крім того, про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», практика якого є джерелом права для судів України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В цьому ж рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, права на справедливий суд, передбачене статтею 6 та права на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене статтею 13.

В контексті наведеного, суд звертає увагу, що, в разі відсутності посади позивача (з переліком повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організаційній структурі.

Стосовно позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки Міністерства фінансів України від 01.03.2016 №16030-10/12 про середньомісячну заробітну плату за останні 2 календарні місяці роботи, що передували її звільненню, середньомісячна зарплата позивача склала 33 644, 56 грн., а середньоденна зарплата ОСОБА_3 становила 764, 65 грн.

Вимушений прогул позивача з 04.01.2016 по 16.04.2018 (дата ухвалення судом рішення) становив 573 робочих днів.

Водночас з урахуванням отримуваної допомоги по безробіттю у розмірі 114 180, 43 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 323 964, 02 грн. (764, 65 грн. * на 573 робочих днів - 114 180,43 допомога по безробіттю).

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачу підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 323 964, 02 грн.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КЗпП України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до статті 9 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання Міністерства фінансів України повідомити Міністерство юстиції України, шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_3 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_3 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно п. 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Посилання апелянта на ту обставину, що позивача було правомірно звільнено з займаної посади оскільки Мін'юстом в жовтні 2015 року було надано роз'яснення, відповідно до якого посада позивача підпадала під критерій заборони передбаченої 1 Законом України «Про очищення влади», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі посилання є лише припущенням відповідача та не підтверджуються наявними доказами у справі.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: В.П. Мельничук

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 23 липня 2018 року.