Постанова № 75428586, 17.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2018 рокусправа № 804/1849/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Чепурнов Д.В.

судді: Мельник В.В. Сафронова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 194 понтонно-мостового загону (Військова частина Т0320) Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльності 194 понтонно-мостового загону (Військової частини Т0320) Державної спеціальної служби транспорту щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 18 284,42 грн.;

- стягнути зі 194 понтонно-мостового загону (Військової частини Т0320) Державної спеціальної служби транспорту на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, яке не було видане під час проходження військової служби, на загальну суму 18 284,42 грн. без оподаткування зазначеної суми податком з доходів фізичних осіб та військовим збором.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції 194 понтонно-мостовий загін Державної спеціальної служби транспорту подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини. Із рапортом про виплату компенсації замість неотриманого речового майна позивач не звертався, а після звільнення вже втратив право на її отримання, оскільки зазначена компенсація виплачується військовослужбовцям.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, інші сторони до суду не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач проходив військову службу у 194 понтонно-мостового загону (військової частини ) Державної спеціальної служби транспорту та наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 14 к/с від 17 листопада 2017 року звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу відповідно п. «ї» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»

Наказом командира військової частини Т 0320 від 30 листопада 2017 року № 257 позивач виключений зі списку особового складу частини на підставі наказу № 14 к/с від 17 листопада 2017 року та рапорту.

Відповідно до довідки військової частини Т 0320 від №27 від 30.11.2017, яка видана старшому прапорщику ОСОБА_1 вартість речового майна, що належить до видачі позивачу складає 18284,42 грн.

У грудні 2017 року позивач звернувся до командира військової частини Т 0320 з проханням виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно згідно довідки №27 від 30.11.2017 року.

Командир 194 понтонно-мостового загону 13 грудня 2017 року надав позивачу відмову, викладену у листі № 1342, в якій зазначив, що пунктом 4 Порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено, що до відомості щодо виплати грошової компенсації додається оригінал довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Крім того, вказав, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень, та станом на день отримання звернення на розрахунковому рахунку 194 понтонно-мостового загону Держспецтрансслужби за КЕКВ 2210 грошові призначення на закупівлю речового майна відсутні. Відповідач, запропонував, отримати речове майно у натуральній формі або звернутися з аналогічною заявою про виплату компенсації за речове майно на початку нового фінансового року.

На повторне звернення позивача про виплату компенсації, відповідач 26 лютого 2018 року повідомив, про відсутність відповідних бюджетних призначень та запропонував провести розрахунок у натуральній формі.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов судом першої інстанції зроблений висновок щодо наявності у позивача права на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби, а відмова у виплаті такої компенсації є протиправною.

Однак, такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів апеляційного суду є передчасним, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пп. 1,2 ч. 1 ста. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.7 ч. 1 ста. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Неотримання позивачем речового майна за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема, володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктом власності (грошовими коштами).

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Висновки суду узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.03.2018 у справі № 802/1792/17-а та постанові від 12.04.2018 у справі №817/1048/16.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст.239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині правил юрисдикції адміністративних судів, шляхом визначення підсудності даної справи адміністративним судам, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до ч.1 ст.319 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.238, 308, 310, 315, 319, 321, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 194 понтонно-мостового загону (Військова частина Т0320) Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації - закрити.

Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

В повному обсязі постанова складена 19 липня 2018 року.

Головуючий суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: С.В. Сафронова