Постанова № 75428477, 17.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа № 920/51/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників учасників справи:

позивача –адвокат ОСОБА_1, посвідчення №0902 від 08.07.1999 року; ордер серії ДП №967.000010 від 25.06.2018 року;

відповідача – адвокат ОСОБА_2, договір від 09.07.2018 року; ордер серії КР №028102 від 16.07.2018 року; свідоцтво серії КР №000184 від 02.04.2018 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України”, с. Іванівка, Великописарівський район, Сумська область (вх. № 1157С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18, ухваленого в приміщенні господарського суду Сумської області (суддя Резніченко О.Ю.), повний текст якого складено 07.03.2018р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрна компанія “Юкрейнхарвест”, м. Глобине, Глобинський район, Сумська область

до Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України”, с. Іванівка, Великописарівський район, Сумська область

про стягнення 8491478 грн. 68 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрна компанія “Юкрейнхарвест” 7500099 грн. 06 заборгованості, 402979 грн. 90 коп. пені, 453391 грн. 48 коп. 30% річних, 135008 грн. 24 коп. інфляційних збитків, 127372 грн. 18 коп. витрат на сплату судового збору, 25840 грн. витрат на правничу допомогу.

Державне підприємство “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Відповідач відповідно до Статуту та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України.

Жодних запитів на погодження з боку сторін або погодження з боку Національної академії наук України договору від 30.06.2017 року відсутні, що відповідно до змісту пункту 11 статті 73-1 Господарського Кодексу України унеможливлює задоволення позовних вимог.

Розрахунок розміру пені, 30% річних та інфляційних втрат зроблено позивачем невірно, з огляду на те, що оплату за отриманий товар відповідач мав здійснити згідно Додатку №1 та згідно Додатку №3 до договору – до 15.08.2017 року, а згідно Додатків №2, №4, №5 до договору – до 30.10.2017 року.

Нарахування на суми, належні до сплати 15.08.2017 року та 30.10.2017 року повинно здійснюватися окремо, а не за загальний період з 15.08.2017 року.

Більше того, 15.08.2017 року та 30.10.2017 року – дні, оплата в які не вважається простроченням, а тому нарахування штрафних санкцій мало бути з 16.08.2017 року та 31.10.2017 року, відповідно.

Апелянт є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки – державним підприємством, яке має особливий статус та значення для розвитку економіки держави, а тому надмірний обсяг пені у розмірі 402 979,90 грн., на думку апелянта, є спробою використати надані законом можливості з метою неправомірного збагачення за рахунок державного підприємства, яке не є пропорційною мірою відповідальності з огляду на обставини справи.

Місцевий господарський суд не дослідив чи дійсно відбувся перехід прав вимоги за договором купівлі-продажу, чи було передано новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та чи дотримано було сторонами вимог щодо форми договору, що б свідчило про наявність прав вимоги у позивача.

Також, поза увагою місцевого господарського суду залишилось дослідження надання відповідачу доказів переходу права вимоги до позивача за договором, та з огляду на приписи статей 517, 613 ЦК України, з якого моменту повинна взагалі нараховуватися та стягуватися пеня з відповідача.

Крім того, відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а відтак і не був присутній в судових засіданнях та не вчиняв будь-яких інших процесуальних дій.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2018 року у даній справі суддею – доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2018року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) клопотання Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” на рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі; відповідачу встановлено строк до 10.07.2018 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 17.07.2018 року; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі зупинено.

14.06.2018 року (вх.№4528) та 15.06.2018 року (вх.№4538) на адресу суду від відповідача надійшли заяви про отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження від 14.06.2018 року.

Відповідно до відмітки на заяві від 14.06.2018 року, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 14.06.2018 року, відповідач отримав 15.06.2018 року.

26.06.2018 року на адресу суду від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№4883)

09.07.2018 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№5193), який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач вказує на наступне.

Відповідач порушив умови договору щодо своєчасної і повної оплати отриманого товару за договором і станом на день звернення з позовом так і не розрахувався в повному обсязі за отриманий товар, в порушення строків, визначених сторонами – до 15 серпня 2017 року – додатки №1, №3, до договору і до 30 жовтня 2017 року- додатки №2, №4, №5 до договору, окрім стягнення суми основного боргу, до нього підлягають застосуванню міри відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Відповідач здійснив дії, які свідчать про схвалення ним договору від 13.02.2017 року, а саме вчинив дії щодо його виконання в частині отримання товару на загальну суму 7 500 099,06 грн. за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року, а тому, договір купівлі-продажу є дійсним і підлягає виконанню відповідачем в частині оплати суми основного боргу та оплати коштів в якості заявлених мір господарсько-цивільної відповідальності.

Здійснюючи розрахунки позивач не завищив нарахування пені та річних, як на те вказує відповідач, а навпаки недорахував 169 510,00 грн. -30% річних, 156 540,39 грн. пені, 90 975,39 грн. інфляційних втрат, оскільки за період з 30.10.2017 року по 09.01.2018 року не здійснював нарахування на суму 2 904 791,22 грн.

Позовна заява, всі оригінали документів за договором, первинна документація, акти звіряння взаємних розрахунків та інші документи були передані первісним кредитором новому кредитору.

Про обізнаність щодо переходу прав до нового кредитора боржнику свідчить напис, вчинений на цьому договорі про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року і підтверджується відповідним підписом директора відповідача та відтиском печатки.

Матеріали справи містять два акти звіряння взаємних розрахунків, підписані між відповідачем та позивачем у червні та жовтні 2017 року за якими відповідач підтвердив свою заборгованість перед первісним кредитором в тому числі за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року в сумі основного боргу за отриманий товар на загальну суму 7 500 099,06 грн.

17.07.2018 року на адресу суду від позивача надійшла заява про відвід суддів, в якій останній заявляє відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

В обґрунтування поданої заяви заявник вказує про наступне.

Колегія суддів визначена автоматизованим розподілом судової справи між суддями згідно Протоколу від 12.06.2018 року вже о 19:08:38 годині, тобто, поза межами робочого часу.

14.06.2018 року о 14 го. 55 хв. відповідач сплатив судовий збір та звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про доплату судового збору за подання апеляційної скарги та з заявою про видачу копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та 14.06.2018 року та того ж дня Харківським апеляційним господарським судом було постановлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження, що викликає сумнів у неупередженості та об’єктивності суддів.

Відповідач в день прийняття ухвали знаходився в приміщенні апеляційного господарського суду, ще до прийняття колегією суддів відповідного рішення та вчинював дії, що мав вчинити на стадії звернення з апеляційною скаргою, а не після того, як апеляційна скарга надійшла до суду та була передана колегії на розгляд.

Позивач дізнався про винесену ухвалу 22.06.2018 року, коли вона надійшла йому поштою, а тому просить відвести колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. від участі у даній справі.

У відповідності до частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу (абзац 2 частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України).

З повідомлення про вручення поштового відправлення №6102225275229 (т.2, а.с.48) вбачається, що позивач отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 14.06.2018 року – 22.06.2018 року.

Отже, з 22.06.2018 року позивачу було відомо про обставини, які у нього викликають сумніви щодо неупередженості та об’єктивності суддів, та він був необмежений в часі щодо подання заяви про відвід протягом десяти днів з дня отримання ним копії ухвали про відкриття провадження у справі, а отже саме з вказаного часу позивач не був позбавлений можливості звернутись з заявою про відвід суддів.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Як зазначено вище, позивач отримав копію ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження ще 22.06.2018 року та був обізнаний з його правами та обов’язками як учасника процесу та міг скористатися своїм правом на подання заяви про відвід суддів відповідно до змісту частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України не пізніше початку першого судового засідання, однак звернувся з такою заявою фактично в день, коли справа була призначена до розгляду.

Також, позивачем не надано суду апеляційної інстанції доказів в підтвердження винятковості випадку, коли законом дозволено подання апеляційній інстанції такої заяви після спливу вказаного строку, а за таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, що виключає підстави для прийняття заяви про відвід до розгляду та не приймає її.

У судовому засіданні 17.07.2018 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 17.07.2018 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2017 року між відповідачем та ТОВ “Агропартнер” було укладено договір купівлі-продажу № З 17-02/04.

У відповідності до п.1.1 договору ТОВ “Агропартнер” зобов’язався передати у власність відповідача засоби захисту рослин, мікродобрива (надалі – товар), згідно специфікацій, визначених у додатках до договору та/або видаткових накладних, які є невід’ємною частиною договору, а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його згідно умов договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю виміру, вартість товару та термін його оплати, а також інші умови, визначені в додатках (та/або видаткових накладних).

До договору між відповідачем та ТОВ “Агропартнер” були укладені додатки № 1 від 13.02.2017 року, № 2 від 27.03.2017 року, № 3 від 10.04.2017 року, № 4 від 10.04.2017 року, № 5 від 12.04.2017 року.

У відповідності до п. 2.1 договору, ціни, загальна вартість, строки розрахунків, найменування, конкретний асортимент товару визначаються в гривнях та зазначаються у додатках та/або видаткових накладних на дату їх складання.

Датою поставки товару або його партії, вважається дата, вказана у видаткових накладних на відпуск товару (п. 3.2 договору).

Товар вважається прийнятим за кількістю і якістю в момент отримання його представником відповідача від представника ТОВ “Агропартнер” у відповідності до видаткової накладної. Право власності на товар переходить до відповідача у відповідності до видаткової накладної. Право власності на товар переходить до відповідача з моменту прийняття ним товару (пункти 3.5, 3.6 договору).

ТОВ “Агропартнер” на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 7500099 грн. 06 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними.

Згідно до п. 2.1, 2.2 договору строки розрахунків зазначається в додатках до Договору.

Згідно до додатків договору відповідач зобов’язався здійснити остаточну оплату за отриманий товар в строк: згідно додатку № 1 – до 15.08.2017 року, згідно додатку № 2 до 30.10.2017 року, згідно додатку № 3 – до 15.08.2017 року, згідно додатку № 4 – до 30.10.2017 року, згідно додатку № 5 – до 30.10.2017 року.

Відповідач зобов’язання з оплати перед ТОВ “Агропартнер” в розмірі 7500099 грн. 06 коп. грн. не виконав.

30.06.2017 року між позивачем та ТОВ “Агропартнер” було укладено договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу № З 17-02/04 від 13.02.2017 року до Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України”.

Зі змісту договору від 30.06.2017 року випливає, що ТОВ “Агропартнер” передає належне йому право вимоги до відповідача, згідно з договором купівлі-продажу № З 17-02/04 від 13.02.2017 року, а позивач приймає право вимоги, що належить ТОВ “Агропартнер” за вказаним договором.

У пункті 1.2 договору про відступлення права вимоги зазначено, що позивач займає місце первісного кредитора – ТОВ “Агропартнер”, в зобов’язаннях, що виникли з договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Вказаний договір про відступлення права вимоги укладений за відповідного погодження та згоди відповідача, що підтверджується написом на договорі про відступлення права вимоги та підписом його директора ОСОБА_4 і відтиском печатки.

Позивач направляв відповідачу претензію від 01.11.2017 року, однак вказана претензія залишилась без відповіді та виконання.

Враховуючи те, що відповідач заборгованість перед позивачем не сплатив, позивач звернувся до господарського суду Сумської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 7500099 грн. 06 коп. боргу.

05.03.2018 року господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Стаття 512 ЦК України визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні.

Так, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 515 ЦК України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України, при цьому визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно частини 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Вказана стаття не містить переліку доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Перелік доказів залежить від того, на якій підставі здійснювалася заміна кредитора.

Так, перелік необхідних документів та інформації визначається, виходячи із суті зобов'язання, яке існує між боржником та первісним кредитором.

Як правило, до необхідних документів відноситься договір, на підставі якого виникло право первісного кредитора, а також первісні документи, як-то: накладні, що засвідчують факт передачі товару, платіжні доручення про сплату грошових коштів, акти приймання-передачі робіт або послуг тощо.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З огляду на викладені законодавчі норми для правильного вирішення господарського спору щодо виконання боржником зобов'язання на користь нового кредитора, суттєвим є встановлення як обсягу зобов'язань боржника перед первісним кредитором, які існували на момент укладення відповідного правочину та передання яких новому кредитору передбачено правочином, так і обставин надання боржнику доказів переходу відповідних прав у зобов'язанні до нового кредитора.

З правових конструкцій відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування.

Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Господарський суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

Так, підставою для задоволення позовних вимог на користь позивача є встановлення фактів наявності боргу відповідача за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року.

Як було зазначено вище, 30.06.2017 року між позивачем та ТОВ “Агропартнер” було укладено договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу № З 17-02/04 від 13.02.2017 року до Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України”.

Як вбачається зі змісту вказаного договору відступлення права вимоги від 30.06.2017 року, від ТОВ «Агропартнер» до позивача переходить право вимоги до Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” згідно з договором №3 17-02/04 від 13.02.2017 року, а новий кредитор приймає право вимоги що належне первісному кредитору за основним договором.

У п. 3.1.2 договору відступлення права вимоги сторони погодили, що первісний кредитор передає новому кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються в термін до 30.06.2017 року та інформацію яка важлива для їх здійснення.

Тобто, обов’язок передати усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються встановленими умовами укладеного між сторонами договору та інформацію, яка є важливою для її здійснення, за умовами укладеного договору покладений на первісного кредитора.

Втім, доказів передачі новому кредитору від первісного кредитора всіх документів, які підтверджують право (вимогу) кредитора до боржника за основним зобов’язанням, а саме акту приймання-передачі до договору про відступлення права вимоги від 30.06.2017 року, який підписаний з обох сторін та скріплений їх печатками, а також інформації, яка є важливою для їх здійснення, матеріали справи не містять.

Отже, не приймаються аргументи позивача про те, що боржник був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги, що підтверджується відповідним написом на договорі про відступлення права вимоги та підписом його директора з відтиском печатки.

В матеріалах справи наявні копії договору відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 30.06.2017 року, договору купівлі-продажу від 13.02.2017 року та інших первинних документів на підтвердження факту наявності заборгованості у відповідача.

Втім, позивачем не надано доказів наявності у нього оригіналів вказаних документів, які були передані новому кредитору від первісного кредитору за актом приймання-передачі до договору про відступлення права вимоги від 30.06.2017 року за договором купівлі-продажу.

Разом з тим, вказані оригінали документів не були витребувані й місцевим господарським судом для огляду в судовому засіданні під час розгляду справи, а у суду апеляційної інстанції на підставі статті 269 Господарського процесуального кодексу України відсутні правові підстави для прийняття вказаних оригіналів документів, оскільки докази, які не були подані суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього, а таких доказів позивачем до суду апеляційної інстанції не надавалось взагалі.

Отже, виходячи з положень ст. 517 Цивільного кодексу України, позивачем не було надано належних та допустимих доказів переходу до нього прав вимоги за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року та похідним договором відступлення права вимоги від 30.06.2017 року, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76 та 77 ГПК України на підтвердження таких фактів.

А тому, аргументи апелянта щодо того, що місцевий господарський суд не дослідив чи дійсно відбувся перехід прав вимоги за договором купівлі-продажу, чи було передано новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та чи дотримано було сторонами вимог щодо форми договору, що б свідчило про наявність прав вимоги у позивача приймаються колегією суддів.

У статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб’єкта господарювання.

Відповідно до п. 1 та 2 ст. 9 Закону N 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:назву документа (форми);дату і місце складання;назву підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за N 168/704 (із змінами і доповненнями) (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства (пп. 2.5 п. 2 Положення).

Відповідно до пп. 2.13 п. 2 Положення керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників (пп. 2.15 п. 2 Положення).

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення (пп. 2.16 п. 2 Положення).

Таким чином, акти звірки взаєморозрахунків, на які посилається позивач, не можна вважати документами, що підтверджують наявність зобов’язання за господарським договором, який підтверджує господарські операції, передачу і отримання товарно - матеріальних цінностей за договором від 30.06.2017р., оскільки вони не відповідають вимогам до первинних документів.

Отже, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що матеріали справи містять два акти звіряння взаємних розрахунків, підписані між відповідачем та позивачем у червні та жовтні 2017 року за якими відповідач підтвердив свою заборгованість перед первісним кредитором в тому числі за договором купівлі-продажу від 13.02.2017 року в сумі основного боргу за отриманий товар на загальну суму 7 500 099,06 грн. та це є підтвердженням наявності договірних відносин між сторонами у даній справі.

А за таких обставин, висновок місцевого господарського суду про те, що між позивачем та відповідачем були підписані акти звіряння взаємних розрахунків, якими сторони підтвердили заборгованість відповідача перед позивачем є необґрунтованим, оскільки до первинних документів можуть бути віднесені: господарський договір і документи, що підтверджують його виконання (акти прийому передачі товару, розрахункову документацію тощо).

Разом з тим, як вже було зазначено вище, зі змісту вказаного договору відступлення права вимоги від 30.06.2017 року вбачається, що від ТОВ «Агропартнер» до позивача переходить право вимоги до Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” згідно з договором №3 17-02/04 від 13.02.2017 року, а новий кредитор приймає право вимоги що належне первісному кредитору за основним договором.

На підставі вказаного пункту договору про відступлення права вимоги, позивач (новий кредитор) просить стягнути з відповідача 7500099 грн. 06 коп. боргу, 402979 грн. 90 коп. пені, 453391 грн. 48 коп. 30% річних, 135008 грн. 24 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем договору № З 17-02/04 від 13.02.2017 купівлі-продажу, укладеного між ним та ТОВ “Агропартнер”, права вимоги по якому останній передав позивачу за договором від 30.06.2017 про відступлення права вимоги.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, в договорі про відступлення права вимоги обов'язково повинно бути зазначено обсяг прав, що передаються від первісного кредитора до нового кредитора та як наслідок необхідною умовою є зазначення їх конкретного розміру.

Колегія суддів зазначає, що зміст договору про відступлення права вимоги не містbть умов, за яких передбачено надання новому кредитору права вимоги до (боржника) щодо оплати основного боргу, пені, 30% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу №3 17-02/04.

Тобто, у зазначеному договорі про відступлення права вимоги не визначено конкретного обсягу прав, які передані новому кредиторові, зокрема їх розмір.

Також, договором про відступлення права вимоги від 30.06.2017 року не визначено суми основного боргу, яка була несплаченою на момент переходу до нового кредитора права вимоги.

Наведене свідчить, що, в даному випадку, відсутня можливість встановити дійсний розмір грошових вимог, які були передані позивачу, в той час, як до нового кредитора від первісного кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язків, які випливають з основного договору.

Таким чином, є обґрунтованими аргументи апелянта про те, що поза увагою місцевого господарського суду залишилось дослідження надання відповідачу доказів переходу права вимоги до позивача за договором, та з огляду на приписи статей 517, 613 ЦК України, з якого моменту повинна взагалі нараховуватися та стягуватися пеня з відповідача.

За таких обставин, є передчасним висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 7500099 грн. 06 коп. боргу, 402979 грн. 90 коп. пені, 453391 грн. 48 коп. 30% річних, 135008 грн. 24 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем договору № З 17-02/04 від 13.02.2017 року купівлі-продажу.

Щодо посилань апелянта на те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а відтак і не був присутній в судових засіданнях та не вчиняв будь-яких інших процесуальних дій, останні спростовуються матеріалами справи, оскільки з наявного в матеріалах справи повідомлення №4050103190055 вбачається, що апелянт був обізнаний про час та місце розгляду справи (т.1, а.с. 133).

Колегія суддів, також, враховує практику Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) де зазначено, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Крім того, приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Таким чином, виходячи з того, що позов не підлягає до задоволення, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 25 840,00 грн. витрат на правничу допомогу, також, слід відмовити.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить, також, стягнути з відповідача на свою користь 20 380,00 грн. витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката, що пов’язані зі зверненням з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів, також, враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено про наступне.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, 21 червня 2018 року між адвокатом ОСОБА_1 та ТОВ Аграрна компанія “Юкрейнхарвест” укладено договір № 4/21.06.2018р. про надання правничої допомоги.

Для надання допомоги клієнт надає адвокату право представляти інтереси в Харківському апеляційному господарському суді у справі №920/51/18, з метою захисту його прав та вести зазначену справу з усіма необхідними для того повноваженнями без обмежень, які надано законом.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 0886 від 08.07.1999 року, ордер на надання правової допомоги серії ДП № 967000010 від 25.06.2018 р.

Втім, матеріали справи не містять акту приймання – передачі наданих послуг між клієнтом та адвокатом.

Так само не містять матеріали справи й детального розрахунку відповідних витрат, що є підставою для відмови в задоволенні вказаного клопотання.

А отже, позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконання послуг, переліку складових наданих послуг, розрахунку відповідних витрат.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити.

Отже, місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та за умов недоведеності обставин справи, що місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.2 ст. 275, п. 1, 2 ч. 1 статті 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2018р. у справі №920/51/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрна компанія “Юкрейнхарвест” (39001, Полтавська область, Глобинський район, м. Глобине, вул. Володимирівська, буд. 1А, код ЄДРПОУ 41352396, ІПН 413523916089 р/р НОМЕР_1 в ПАТ “ПУМБ” МФО 334851) на користь Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені ОСОБА_3 Національної академії аграрних наук України” (42839, Сумська область, В. Писарівський район, с. Василівка, вул. Іванівська, б. 1, ІПН 004977218035, р/р 26009300987213 в ТВБВ №10018/050 АТ “Ощадбанк”, МФО 337568) 190 900,77 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23. 07.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.