Постанова № 75428392, 17.07.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа № 914/1199/17

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Хабіб М.І.

суддів Гриців В.М.

Зварич О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лагутіна В.Б.

та представників сторін:

позивача - Чернобая С.С. (довіреність від 12.03.2018 № 2303-вих-1764),

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича від 12.01.2018 (вх. суду від 18.01.2018 № 01-05/349/18)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017, повний текст рішення складено 13.12.2017,

у справі № 914/1199/17 (суддя Фартушок Т.Б.)

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, м. Львів,

про стягнення 263 329, 99 грн заборгованості з орендної плати та неустойки

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, м. Львів,

до: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 №Г-5972-8,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - УКВ) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Мачеуса В.В. про стягнення 263 329, 99 грн, з яких: 181 767, 11 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 31.01.2008 №Г-5972-8 та 81 562, 88 грн неустойки за неповернення орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2008 сторони уклали договір оренди нерухомого майна №Г-5972-8, на виконання якого позивач передав відповідачу в оренду приміщення загальною площею 162,9 кв.м, розташовані на вул. Л. Українки,15 у м. Львові. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15 договір оренди розірвано, присуджено до стягнення з ФОП Мачеуса В.В. на користь УКВ 259 015, 13 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2012 по 30.09.2015 та вирішено виселити його з нежитлових приміщень по вул. Л. Українки, 15 у м. Львові. Позивач вказує, що в порушення умов договору відповідач не виконав зобов'язання в частині сплати орендної плати, орендованого майна не повернув і воно фактично перебуває у його користуванні. Відтак просить стягнути з відповідача 263 329, 99 грн, з яких: 181 767,11 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 та 81 562, 88 грн неустойки за неповернення майна, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 26.01.2017 по 01.05.2017.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсними на підставі ст. 15 ЦК УРСР, ч. 1 ст.203 та ст.215 ЦК України договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 №3058 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатком від 01.09.1999 №1, патенту від 01.07.1999 №307 (281) на право оренди будівлі, додатку від 01.09.1999 №1 до договору від 04.08.1998 №3058 та договору оренди від 31.01.2008 №Г-5972-8 ( т. 1, а.с. 68-80).

Зустрічний позов обґрунтований тим, що згідно з пунктами 1, 3.3 договору оренди від 31.08.2008 №Г-5972-8, попереднім договором, на підставі якого орендар фактично користувався нежитловими приміщеннями на вул. Л. Українки, 15 у м. Львові, був договір оренди від 04.08.1998 №3058, укладений Управлінням комунального майна Львівської міської ради народних депутатів (далі - УКМ) та ТОВ «Українка», за яким нежитлові приміщення на вул. Л. Українки, 15 були передані в оренду ТОВ «Українка». Додатком від 01.09.1999 №1 змінено орендаря з ТОВ «Українка» на Мачеуса В.В. на підставі патенту на право оренди будівлі від 01.07.1999 №307 (281), виданого Управлінням приватизації майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради.

Відповідач стверджує, що УКМ Львівської міської ради народних депутатів та УКВ ДЕП Львівської міської ради не мали законного права бути орендодавцями нежитлових приміщень загальною площею 162,9 кв.м на вул. Л. Українки, 15, оскільки ці приміщення у складі цілісного майнового комплексу були викуплені Орендним підприємством роздрібної плодоовочевої торгівлі №84 (далі - ОПРПТ №84) у процесі приватизації майна згідно з договором купівлі-продажу державного майна від 29.08.1995, укладеним з Регіональним відділенням ФДМ України по Львівській області. 14.11.1995 ОПРПТ №84 було перереєстроване у ТОВ «Українка» за адресою вул. Л. Українки, 15, та стало правонаступником орендного підприємства і до статутного фонду цього товариства було внесено цілісний майновий комплекс, в тому числі нежитлові приміщення загальною площею 162,9 кв.м на вул. Л. Українки, 15. Відтак відповідач стверджує, що ТОВ «Українка» як правонаступник ОПРПТ №84 є власником нежитлових приміщень загальною площею 162,9 кв.м по вул. Л. Українки, 15.

У зв'язку з чим відповідач вважає, що УКМ Львівської міської ради народних депутатів та УКВ ДЕП Львівської міської ради укладали договір оренди від 04.08.1998 №3058 (зі змінами внесеними додатком від 01.09.1999 № 1) та договір оренди нерухомого майна від 31.01.2008 №Г-5972-8 за відсутності правових підстав та правовстановлюючих документів, які б підтверджували набуття територіальною громадою м. Львова права комунальної власності на це нерухоме майно.

Відтак відповідач стверджує, що за договорами оренди незаконно передано йому в оренду чуже нерухоме майно, яким недобросовісно заволодів позивач, а з нього свавільно стягується орендна плата за нежитлове приміщення, яке не належить територіальній громаді м. Львова.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 у справі № 914/1199/17 зустрічний позов ФОП Мачеуса В.В. до УКВ в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 №Г-5972-8 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. В частині інших вимог за зустрічним позовом відмовлено у їх прийнятті до спільного розгляду з первісним позовом (т. 1, а.с. 65-67).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду у даній справі від 21.08.2017 апеляційну скаргу ФОП Мачеуса В.В. на ухвалу від 24.07.2017 задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 у справі №914/1199/17 в частині відмови у прийнятті зустрічних позовних вимог ФОП Мачеуса В.В. до УКВ про визнання недійсними договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 №3058 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатком від 01.09.1999 №1, патенту від 01.07.1999 №307 (281) на право оренди будівлі та додатку від 01.09.1999 №1 до договору від 04.08.1998 №3058 скасовано, в цій частині справу передано на розгляд Господарському суду Львівської області; в решті ухвалу від 24.07.2017 залишено без змін (матеріали оскарження, а.с. 106-110).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.09.2017 у справі № 914/1199/17 зустрічну позовну заяву ФОП Мачеуса В.В. до УКВ в частині визнання недійсними патенту від 01.07.1999 №307 (281) на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999 до договору від 04.08.1998 №3058; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 №3058 із внесеними до нього додатком №1 від 01.09.1999 змінами та доповненнями повернено без розгляду (т. 1, а.с. 144-146).

Вказана ухвала не оскаржена, не скасована та є чинною.

Отже, предметом спору за зустрічним позовом є вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 справі № 914/1199/17 (суддя Фартушок Т.Б.) первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ФОП Мачеуса В.В. на користь УКВ - 178 867, 11 грн заборгованості з орендної плати, 71 334, 30 грн неустойки та 3 753, 02 грн на відшкодування судового збору. У задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При частковому задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору за первісним позовом є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 №Г-5972-8 за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 та неустойки за неповернення майна за період з 26.01.2017 по 30.04.2017. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили та є чинним, присуджено до стягнення з ФОП Мачеуса В.В. на користь УКВ 259 015, 13 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 за період з 01.01.2012 по 30.09.2015, договір оренди розірвано та вирішено виселити відповідача з нежитлових приміщень по вул. Л. Українки, 15 у м. Львові.

Відповідач подав докази часткової оплати оренди за спірний період за договором від 31.01.2008, що не заперечується позивачем. Перевірвши правильність проведеного позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 в сумі 181 767, 11 грн, заявленій до стягнення, суд встановив, що позивач не врахував часткової сплати відповідачем орендної плати за спірний період, а зарахував її в погашення заборгованості минулих періодів, в той час як платіжні документи містили чітке призначення платежу, за які саме місяці оренди вона сплачується. Відтак суд дійшов висновку про правомірність заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 у сумі 178 867, 11 грн. У стягненні решти заборгованості з орендної плати відмовив (т. 2, а.с. 160-161).

Щодо стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 26.01.2017 по 01.05.2017 в сумі 81 562, 88 грн за неповернення орендного майна у зв'язку з розірванням договору оренди рішенням суду від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, суд встановив, що відповідач не повернув орендованого майна. Разом з тим суд вказав, що право на стягнення неустойки виникло у позивача з 07.02.2017 після набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору та дійшов висновку про стягнення неустойки в сумі 71 334, 30 грн. У стягненні решти неустойки відмовив.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих підстав , що на момент укладення договору оренди будинок № 15 по вул. Лесі Українки у м. Львові перебував у комунальній власності і позивач, як уповноважений орган власника, мав повноваження на передачу його в оренду. Відповідачем не доведено перебування об'єкта оренди у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84, правонаступником якого є ТОВ "Українка", в тому числі реєстрації такого права. Подані відповідачем докази не стосуються приміщень за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15, які є об'єктом оренди за оспорюваним договором.

Суд також зазначив, що оспорити право власності іншої особи може особа, яка вважає себе власником (володільцем) майна. Орендар до кола таких осіб не відноситься. Оспорюваність права власності ( володіння) майна не впливає на права і обов'язки особи, що користується таким майном на правах оренди. Відтак суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення чи оспорення його прав.

Відповідач - ФОП Мачеус В.В. не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задоволити зустрічний позов.

Скаржник вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції порушив вимоги ст. 38 ГПК України, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не витребував оригіналів документів, на підставі яких був укладений договір оренди нерухомого майна від 31.08.2008. Вказує, зокрема, що суд неправомірно ухвалою від 24.07.2017 повернув без розгляду зустрічну позовну заяву в частині вимог про визнання недійсними договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 №3058 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатком від 01.09.1999 №1, патенту від 01.07.1999 №307 (281) на право оренди будівлі, додатку від 01.09.1999 №1 до договору від 04.08.1998 №3058, проігнорувавши постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у даній справі, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду від 24.07.2017 про відмову у прийнятті тієї ж частини зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.

Довідку позивача про стан заборгованості відповідача від 26.05.2017 № 4-2302-636 вважає неналежним доказом, оскільки така не містить обґрунтування розрахунку сум, що заявлені до стягнення.

Вказує на неправомірну відмову у задоволенні зустрічного позову та стверджує, що він навів достатньо доказів передачі майна в оренду неналежним власником, тому договір не відповідає закону та підлягає визнанню недійсним. Зазначає, що право власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 було зареєстроване за Львівською міською радою 29.04.2015, після укладення договорів оренди № 3058 від 04.08.1998 та № Г-5972-8 від 31.01.2008, в той час як нормами чинного законодавства встановлена обов'язкова державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна незалежно від форми власності. Відтак стверджує, що станом на момент укладення договорів оренди міська рада не набула права власності на нежитлові приміщення, які є об'єктом оренди. На думку скаржника, реєстрація будинку по вул. Лесі Українки, 15 у м. Львові на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 № 192 є незаконною, оскільки таке рішення не є правовстановлюючим документом.

Крім того, посилаючись на п/п 8 п.1 ст.5 ЗУ « Про судовий збір», вказує, що він як інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору, тому суд оскаржуваним рішенням незаконно стягнув з нього судовий збір.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вважає доводи скаржника про відсутність доказів перебування об'єкту оренди в комунальної власності м. Львова необгрунтованими та належним чином спростованими рішенням суду.

Також вказує про безпідставність посилань скаржника на неналежність довідки про стан заборгованості, оскільки в договорі оренди визначено розмір орендної плати за базовий місяць оренди, який надалі коригувався щомісячно на відповідний індекс інфляції.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №914/1199/17 (колегія у складі: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Гриців В.М. та Плотніцького Б.Д.) було відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Мачеуса В.В. В подальшому склад колегії суддів змінювався. Ухвалою від 08.05.2018 задоволено заяву головуючого судді Давид Л.Л. про самовідвід, у зв'язку з чим 10.05.2018 був проведений повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Гриців В.М. та Кравчук Н.М.

У зв'язку з перебуванням Кравчук Н.М. у відпустці до складу колегії введено суддю Зварич О.В. замість судді Кравчук Н.М. (протокол повторного автоматизованого розподілу справи від 14.05.2018).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 у справі №914/1199/17 (колегія у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Гриців В.М. та Зварич О.В.) призначено розгляд апеляційної скарги ФОП Мачеуса В.В. у судовому засіданні 23.05.2018.

16.05.2018 скаржником подано заяву про забезпечення доказів.Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 заяву ФОП Мачеуса В.В. від 16.05.2018 про забезпечення доказів повернено заявнику на підставі ч.4 ст. 111 ГПК України.

22.05.2018 ФОП Мачеусом В.В.подано заяву про відвід головуючого судді Хабіб М.І. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі №914/1199/17 (колегія у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Гриців В.М. та Зварич О.В.) заяву ФОП Мачеуса В.В. від 22.05.2018 про відвід головуючого судді Хабіб М.І. визнано необґрунтованою провадження у справі зупинено, справу передано для вирішення питання про відвід судді Хабіб М.І. відповідно до ч. 1 ст. 32 та ч. 3 ст. 39 ГПК України іншим складом суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 у справі №914/1199/17 (у складі колегії суддів: головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів Малех І.Б. та Плотніцький Б.Д.) відхилено заяву ФОП Мачеуса В.В. про відвід головуючого судді Хабіб М.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 провадження у даній справі поновлено, розгляд справи призначено в судовому засіданні 17.07.2018.

20.06.2018, 26.06.2018 та 16.07.2017 ФОП Мачеусом В.В. подано заяви про відвід головуючого судді Хабіб М.І.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 та від 12.07.2018 заяви про відвід головуючого судді Хабіб М.І. від 20.06.2018 та від 26.06.2018 визнано необґрунтованими та відхилено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 914/1199/17 заяву ФОП Мачеуса В.В. від 16.07.2018 про відвід головуючого судді Хабіб М.І.залишено без розгляду.

20.06.2018 та 16.07.2018 ФОП Мачеусом В.В. були подані заяви про забезпечення доказів. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 заяву ФОП Мачеуса В.В. від 20.06.2018 про забезпечення доказів повернено заявнику на підставі ч.4 ст. 111 ГПК України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у задоволенні заяви ФОП Мачеуса В.В. від 16.07.2018 про забезпечення доказів відмовлено.

У судове засідання 17.07.2018 скаржник (відповідач) не з'явився.

Ухвала апеляційного суду від 05.06.2018 про призначення розгляду справи на 17.07.2018 була надіслана судом 06.06.2018 на адресу ФОП Мачеуса В.В., яка вказана ним в апеляційній скарзі та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження - 79049, АДРЕСА_1. Однак, ухвала повернена суду відділенням зв'язку через неможливість вручення адресату ( вх. суду від 14.06.2018 №01-16/13/479/18, том 3,а.с. 175-176).

Згідно з ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження, також не повідомляв про наявність офіційної електронної адреси чи інших засобів зв'язку, за допомогою яких суд міг би його сповістити про судове засідання.

Відтак в силу названих вище норм ухвала апеляційного суду від 05.06.2018, яка надіслана скаржнику на його адресу, вказану ним в апеляційній скарзі та яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вважається врученою, а відповідач вважається належним чином повідомленим про судове засідання 17.07.2018.

За приписами ч.12 ст 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності скаржника.

Представник позивача в судове засідання з'явився та підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192 затверджено реєстр житлових будинків (будівель), які належать Шевченківській районній Раді народних депутатів м. Львова, до якого включено будинок за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 (т.1, а.с. 161-162).

На підставі цього рішення 25.06.2004 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06.09.2017 №96453676( т.1, а.с. 150-152).

31.01.2008 Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Мачеусом Василем Васильовичем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, за умовами якого орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 12.07.2006 № 407-О, від 28.01.2008 № 67-О та від 29.01.2008 № 69-О, договору оренди від 04.08.1998 № 3058, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП "Старий Львів" (балансоутримувач) (т.1, а.с. 12-13).

Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15, загальною площею 162,9 кв.м ( підвал - 4,6 кв.м , перший поверх - 158,3 кв м).

В пункті 2.1 договору вказано, що об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для: 111,9 м2 - для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні; 17,9 кв.м. - торгівельний об'єкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; 33,1 кв.м. - під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

У зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.1 термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 31 січня 2008 року до 30 січня 2011 року, включно.

Відповідно до п. 4.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом 4.8 передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.1 договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова і складає 3 257, 20 грн без ПДВ за перший місяць оренди.

Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції.

Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.

Відповідно до пункту 9.1 договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового припинення чи розірвання.

При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання. У разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини орендаря( пункти 9.4-9.6).

Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 31.01.2008 № Г-5972-8 підписаний і скріплений печатками сторін.

Згідно з Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.06.2017 № 90690043 та від 06.09.2017 №96453676 нежитлове приміщення, підвалу під індексом XI та першого поверху (індекси частин приміщення з 20-1 по 20-12), загальною площею 162,9 кв.м за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 634407146101), 29.04.2015 зареєстроване на праві комунальної власності, власник - Львівська міська рада з розміром частки 1; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, серія та номер: 37410283, видане 13.05.2015р., видавник: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції ( т.1, а.с.114, 160).

Договір оренди від 04.08.1998 № 3058, на підставі якого укладений договір оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8 , був укладений Управлінням комунального майна ДЕПР Львівської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Українка» (орендар) на оренду приміщень площею 150,8 кв.м по вул. Л. Українки,15 терміном на 10 років - до 03.04.2006. До цього договору внесені зміни додатком №1 від 01.09.1999, яким визначено орендарем приміщень підприємця Мачеуса Василя Васильовича на підставі патенту № 307(281) від 01.07.1999( т.1, а.с.103-108).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2012 у справі №5015/2360/12, яке набрало законної сили, встановлено, що договір оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 продовжив свою дію до 30.01.2013 та відмовлено у задоволенні позову прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до ФОП Мачеуса В.В. про стягнення 92 773, 85 грн неустойки та зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди за адресою: вул. Лесі Українки, 15 у м. Львові, загальною площею 162,9 кв.м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.10.2014 у справі №914/1780/13 за позовом УКВ до ФОП Мачеуса В.В. за участю прокурора м. Львова про зобов'язання звільнити і повернути нежитлові приміщення позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано ФОП Мачеуса В.В. звільнити та повернути УКВ нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15, загальною площею 162,9 кв.м.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 у справі №914/1780/13 встановлено, що договір оренди від 31.01.2008 №Г-5972-8 продовжений на той самий строк і на тих самих умовах , у зв'язку з чим скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2014 у справі №914/1780/13, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Вказана постанова апеляційного суду залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі №914/4156/15 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до відповідача ФОП Мачеуса Василя Васильовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради, про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з ФОП Мачеуса Василя Васильовича на користь УКВ - 259 015, 13 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 №Г-5972-8 за період з 01.01.2012 по 30.09.2015, розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 31.01.2008 №Г-5972-8, укладений УКВ та ФОП Мачеусом В.В. зобов'язано ФОП Мачеуса В.В. повернути УКВ нежитлові приміщення, загальною площею 162,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 шляхом виселення з них (т. 1, а.с. 15-21).

Назване рішення набрало законної сили та є чинним.

За твердженнями позивача, відповідач не сплатив орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 №Г-5972-8 за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 (до розірвання договору рішенням суду від 25.01.2017 у справі №914/4156/15), та не виконав рішення суду в частині повернення орендованих приміщень і вони перебувають у його фактичному користуванні.

Згідно з довідкою позивача від 26.05.2017 № 4-2302-636 ( т.1, а.с.14) заборгованість відповідача за договором від 31.01.2008 №Г-5972-8 за період з 01.10.2015 по 30.04.2017 становить 263 329,99грн. З названої довідки вбачається, що позивачем нарахована та заявлена до стягнення орендна плата за період 01.10.2015 по 25.01.2017 в сумі 181 767,11грн, фактичної сплати орендної плати не було, відтак сума боргу становить 181 767,11грн. За період з 26.01.2017 по 30.04.2017 позивачем нарахована неустойка за неповернення майна в сумі 81 562,88грн, яка не сплачена та заявлена до стягнення , що разом становить 263 329,99грн(181 767,11 +81 562,88).

Відповідач надав суду зведений меморіальний ордер по рахунках позивача і відповідача, сформований ПАТ АКБ «Львів» станом 07.12.2017, та виписку ПАТ АКБ «Львів» з рахунка позивача за період з 01.01.2015 по 05.11.2017, згідно з якими за період з 31.03.2015 по 25.10.2017 ФОП Мачеус В.В. сплатив на рахунок позивача 37 платежів на загальну суму 4 685,00грн з призначенням платежу - за оренду приміщень за договором оренди 5972 від 31.01.2008 та з вказівкою конкретного місяця і року , за який оплачується оренда(т. 2, а.с. 160-163).

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги сторін, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Орендні відносини регулюються Цивільним та Господарським кодексами, а щодо оренди державного та комунального майна регулюються також ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 1 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 762 ЦК України з наймача справляється плата за користування майном, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди.

За приписами частини 3 ст. 19 цього Закону строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.01.2008 позивач та відповідач уклали договір оренди нерухомого майна №Г-5972-8, на підставі якого відповідачу були передані в оренду нежитлові приміщення підвалу та першого поверху загальною площею 162,9 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: вул. Л. Українки,15 у м. Львові, терміном до 30.01.2011. В подальшому судовими рішеннями у справах №5015/2360/12 та №914/1780/13 встановлено, що договір продовжив свою дію на той самий термін і на тих самих умовах.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яка набрало законної сили та є чинним, розірвано договір оренди від 31.01. 2008 №Г-5972-8, присуджено до стягнення з ФОП Мачеуса В.В. на користь УКВ 259 015, 13 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2012 по 30.09.2015 та вирішено виселити його з нежитлових приміщень по вул. Л. Українки, 15 у м. Львові.

У зв'язку з тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором щодо сплати орендної плати та не повернув орендованого майна після розірвання договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та неустойки за неповернення майна, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Відповідач не заперечує факту несплати орендної плати та факту неповернення майна після розірвання договору, однак, вважає стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки безпідставним, оскільки за договором оренди позивач незаконно передав в оренду чуже нерухоме майно, яке не є комунальною власністю та не належить територіальній громаді м. Львова, а з 1995 року належить ТОВ «Українка». Відтак стверджує, що договір оренди від 31.01. 2008 №Г-5972-8, який укладений на підставі договору оренди від 04.08.1998№ 3058, суперечить закону та підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192 затверджено реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам Шевченківського району м. Львова, до якого включено будинок за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15.

Вказане рішення виконкому не оспорювалось та є чинним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. Названою постановою встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області/" затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності виконкому Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено, зокрема, житловий та нежитловий фонди Ради народних депутатів Шевченківського району м. Львова ( Додаток № 2 до рішення) (т. 2, а.с. 99-107).

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

25.06.2004 зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будинок за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15, загальною площею 2041,4 кв м на підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06.09.2017 №96453676( т.1. а.с. 150-152).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи перебування у комунальній власності територіальної громади м.Львова в особі міської ради будинку по вул. Лесі Українки, 15 у м. Львові, у т.ч. приміщень площею 162, 9 м.кв розташованих в підвалі і на першому поверсі цього будинку, які є об'єктом оренди.

Відомості про ці приміщення площею 162, 9 м.кв як окремий об'єкт цивільних прав були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.04.2015.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на відсутність державної реєстрації права комунальної власності на приміщення, які є об'єктом оренди, станом на час укладення договору оренди, зазначивши, що відсутність реєстрації права не означає відсутність такого права.

Відповідач стверджував, посилаючись на договір купівлі-продажу державного майна від 29.08.1995, укладений з Регіональним відділенням ФДМ України по Львівській області, акт прийому-передачі від 04.10.1995 та свідоцтво на власність від 12.10.1995 № 203 (т.1, а.с.94- 102), про викуп Орендним підприємством роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 у процесі приватизації майна, яке є об'єктом оренди за оспорюваним договором, та про перебування цього майна з 1995 року у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84, правонаступником якого є ТОВ « Українка».

Однак, з названих доказів вбачається, що в процесі приватизації майна Державного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 РВ ФДМ України по Львівській області продало, а Орендне підприємство роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 викупило державне майно цілісного майнового комплексу цього державного підприємства на загальну суму 215121 тис. крб, що знаходиться за адресами: м. Львів, вул. Л. Українки, 11 та Краківська, 26. При цьому у названих договорі та в акті чітко вказано, що у вартість проданого майна не входять будівлі ( приміщення) за цими адресами. У свідоцтві на власність від 12.10.1995 № 203, виданому РВ ФДМ України по Львівській області, вказано, що воно видане на майно цілісного майно комплексу на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.1995 та акту прийому-передачі від 04.10.1995, жодні будівлі чи приміщення в ньому не вказані.

Отже, посилання відповідача на ці докази є безпідставними, оскільки вони не стосуються приміщень по вул. Лесі Українки, 15 у м. Львові, які є об'єктом оренди за договором оренди від 04.08.1998 № 3058 та за оспорюваним договором оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 .

Крім того, як вказано вище, в оспорюваному договорі оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 вказано , що він укладений на підставі договору оренди від 04.08.1998 № 3058, укладеного УКМ ДЕПР Львівської міської ради та ТОВ «Українка». Поряд з тим, в договорі від 04.08.1998 № 3058(( т.1, а.с.103-108) вказано, що він укладений на підставі договору оренди від 04.10.1995 № 3058 , що свідчить про те, що приміщення по вул. Л. Українки, 15 у м. Львові з 04.10.1995 перебували в оренді у ТОВ «Українка», а не у власності цього товариства, та пояснює факт державної реєстрації 14.11.1995 місцезнаходження ТОВ «Українка» за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відтак безпідставними є посилання відповідача на реєстрацію 14.11.1995 місцезнаходження ТОВ «Українка» по вул. Л. Українки, 15 як на доказ набуття ТОВ "Українка" права власності на ці приміщення.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідачем не доведено перебування об'єкта оренди у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84, правонаступником якого є ТОВ "Українка", як і не доведено реєстрації права власності на цей об'єкт .

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 761 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Отже, правомірним суд є висновок суду першої інстанції, що позивач як уповноважений орган власника вправі був передавати приміщення в оренду.

Суд також вірно вказав, що оспорити право власності іншої особи може особа, яка вважає себе власником (володільцем) майна. Орендар до кола таких осіб не відноситься. При цьому, оспорюваність права власності на майно не впливає на права та обов'язки особи, яка користується цим майном на правах оренди.

З матеріалів справи не вбачається, доказів не подано, що ТОВ "Українка", яке, за твердженнями відповідача, є власником приміщень на вул. Л. Українки,15, що є об'єктом оренди, оспорювала чи оспорює право комунальної власності на ці приміщення, як і не подано доказів порушення чи оспорювання будь-ким прав відповідача у зв'язку з укладенням договору оренди.

Отже, обґрунтованим є висновок суду, що відповідачем не доведено порушення чи оспорювання його прав та інтересів

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено наявності підстав, визначених законом, для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8 і суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що суд першої інстанції порушив приписи ст. 38 ГПК України (чинного до 15.12.2017 та на момент прийняття оскаржуваного рішення), не витребувавши оригіналів документів, на підставі яких був укладений договір оренди від 31.08.2008, оскільки матеріали справи містять належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких був укладений договір оренди нерухомого майна від 31.08.2008, і такі докази були подані саме скаржником і його представником (т. 1, а.с. 103-108, т. 2 а.с. 76-79).

За змістом ч.3ст. 36 та ст.38 ГПК України оригінали документів подаються (витребовуються) лише тоді, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, та у разі неможливості їх надати самостійно стороною у справі.

З матеріалів справи не вбачається, що обставини даної справи мають бути засвідчені тільки оригіналами документів. Крім того, відповідачем не обґрунтовано неможливості

самостійно надати оригінали документів.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що ухвалою 24.07.2017 суд неправомірно повернув без розгляду частину вимог за зустрічним позовом, оскільки ця ухвала не оскаржена та є чинною.

Щодо доводів скаржника про відсутність обґрунтування розрахунків заборгованості у довідці позивача від 26.05.2017 № 4-2302-636 ( т.1, а.с.14) та неналежність цієї довідки, як доказу у справі, то ці доводи відхиляються з огляду на те, що названа довідка містить розрахунок заборгованості з орендної плати за період 01.10.2015 по 25.01.2017 на суму 181 767,11грн, із зазначенням суми боргу за кожен місяць зокрема, містить також розрахунок неустойки за неповернення майна за період з 26.01.2017 по 30.04.2017 на суму 81 562,88грн із зазначенням суми неустойки за кожен місяць зокрема. У довідці вказано, що фактичної сплати орендної плати та неустойки не було, відтак сума боргу становить 263 329,99грн(181 767,11 +81 562,88). Отже, за своїм змістом довідка є розрахунком суми заборгованості,заявленої до стягнення.

Крім того, позивачем були надані суду першої інстанції додаткові пояснення щодо розрахунку заборгованості, до яких додано розрахунок заборгованості за договором від 31.01.2008 №Г-5972-8 за попередній період - з 01.01.2012 по 30.09.2015 на суму 259015,13грн, у т.ч. за вересень 2015 року на суму 10832, 05грн, яка у повній сумі присуджена до стягнення рішенням суду від 25.01.2017 у справі №914/4156/15, що набрало законної сили та є чинним ( т.1,а.с.15-21, а.с.156-158).

Отже, ці обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості за період 01.10.2015 по 25.01.2017, який є не охоплюється рішенням суду у справі №914/4156/15, а є наступним після періоду, розглянутому судом.

Згідно з розрахунком заборгованості, наведеним у довідці від 26.05.2017 № 4-2302-636, позивач провів коригування орендної плати за вересень 2015 року (10832, 05грн) на індекс інфляції (у жовтні 2015 року була дефляція - 98, 7%) та нарахував відповідачу орендну плату за жовтень 2015 року у меншому розмірі, а саме 10 691, 24 грн. Надалі позивач у відповідності до п. 5.1 договору також визначав розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції. Правильність проведених нарахувань судом перевірено та встановлено, що за період 01.10.2015 по 25.01.2017 до сплати підлягала орендна плата на суму 181 767,11грн, як і нараховано позивачем. Поряд з тим, судом першої інстанції обґрунтовано присуджено до стягнення 178 867, 11 грн заборгованості, оскільки позивач не врахував часткову сплату відповідачем орендної плати за цей період в сумі 2900,00грн згідно з призначеннями платежу, вказаними в платіжних документах, а неправомірно скерував її в рахунок оплати заборгованості за минулі періоди, чого не заперечує позивач. Суд першої інстанції правомірно не врахував часткові оплати відповідачем оренди за інші періоди в рахунок погашення заборгованості за спірний період з огляду на те, що стягнення боргу за інші періоди не є предметом даного спору і суд не вправі самостійно проводити такі зарахування.

Щодо стягнення неустойки в сумі 81 562, 88 грн, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 26.01.2017 до по 30.04.2017 у зв'язку із розірванням договору оренди судовим рішенням та неповерненням відповідачем орендованого майна, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове її стягнення в сумі 71334,30грн за період з 07.02.2015 по 30.04.2017, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди.

Пунктом 9.1 договору також встановлений обов'язок орендаря повернути майно у разі дострокового розірвання договору.

Відповідач не заперечує факту неповернення ним орендованого майна після розірвання договору оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вказано вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили та є чинним, розірвано договір оренди від 31.01.2008 та зобов'язано ФОП Мачеуса В.В. повернути УКВ нежитлові приміщення, загальною площею 162,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 шляхом виселення з них.

За приписами ч.5 ст. 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що право на нарахування неустойки виникло у позивача з 07.02.2017 після набрання чинності рішенням суду про розірвання договору та про зобов'язання відповідача повернути майно.

Висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки не спростовані скаржником(відповідачем).

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що Мачеус В.В. як інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору та твердження про незаконне стягнення з нього судом першої інстанції судового збору, відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України (чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення) стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Відтак суд першої інстанції правомірно відшкодував позивачу судовий збір в сумі 3 753,02грн пропорційно до задоволений вимог за первісним позовом.

Відповідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 86, 129,236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі № 914/1199/17 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у встановлені статтями 286-291 ГПК України строки та порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 23.07.2018.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич