Ухвала суду № 75427997, 23.07.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

23 липня 2018 рокум. ПолтаваСправа №1640/2522/18

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Клочко К.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 як опікуна в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростіслава Олександровича, треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" про скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

19 липня 2018 року ОСОБА_1 як опікун в інтересах недієздатного ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростіслава Олександровича, треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, - громадську будівлю, А-3, за адресою м. Полтава, проспект Першотравневий, буд. 17-б, загальною площею 931,6 кв.м. за ТОВ "Фінансова компанія "Поліс", проведену на підставі рішення від 19.10.2016 №31938245 суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р.О.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя вважає, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.

ОСОБА_2, як іпотекодавець, 21.12.2007 уклав з ВАТ "ВТБ Банк" (правонаступником якого стало ПАТ "ВТБ Банк", а пізніше ТОВ "Фінансова компанія "Поліс") договір наступної іпотеки №22.45 -10/07-ДІ, згідно з яким передав належне йому майно в іпотеку банку. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 виступив майновим поручителем по грошових зобов'язаннях свого батька ОСОБА_5, який пізніше змінив прізвище на ОСОБА_2, за генеральною угодою від 21.12.2007, укладеною останнім з ВАТ "ВТБ Банк". У подальшому рішенням від 29.03.2011 Решетилівського районного суду Полтавської області у справі №2-o-6/11 ОСОБА_2 було визнано недієздатним та йому було призначено опікуна - ОСОБА_6. Рішенням від 25.06.2015 Решетилівського районного суду Полтавської області у справі №546/453/14-ц ОСОБА_6 було звільнено від повноважень опікуна ОСОБА_2 без призначення йому іншого опікуна. Рішенням від 02.11.2016 Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/2543/2016 було встановлено факт нікчемності договору дарування частини нежитлової будівлі від 19.08.2011, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину й повернуто все одержане за договором дарування частини нежитлової будівлі від 19.08.2011, а саме 2/5 частини нежитлової громадської будівлі, яка зазначена в технічному паспорті літерою А-3, розташована за адресою: м. Полтава, просп. Першотравневий, 17б. На момент прийняття оскаржуваного рішення та вчинення реєстраційних дій нотаріусом Бондаренком Р.О. ОСОБА_2 був співвласником предмета іпотеки. За час недієздатності ОСОБА_2 в силу вчинення різних правочинів та на підставі судових рішень, крім початкового іпотекодавця ОСОБА_2 співвласниками предмета іпотеки стали ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, які й перебували такими до 19.10.2016. ПАТ "ВТБ Банк" 18.11.2015 відступило права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" згідно з договором №21МБ та Додатковою угодою до нього №l від 27.11.2015, який по своїй суті є договором факторингу, а не договором права вимоги, що встановлено судовими рішеннями. 30.11.2015 ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" було також укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого останнє набуло право іпотекодержателя за договором іпотеки №22.45/10/07-ДІ від 21.12.2007. Представник ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" 19.10.2016 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р.О., з заявою щодо проведення останнім державної реєстрації права товариства на нежитлову будівлю (приватний клуб), що знаходиться за адресою:, м. Полтава, проспект Першотравневий, 6уд.17-б, за результатами розгляду якої останній прийняв оспорюване рішення. Позивач вважає рішення приватного нотаріуса з реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" протиправним, з тих підстав, що приватним нотаріусом нотаріальна дія, пов'язана з переходом речових прав на об'єкт нерухомості, не вчинялася. Приватний нотаріус проігнорував правові норми та прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Поряд з цим, відповідно до Закону України "Про іпотеку", у редакції від 23.02.2006, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза судом встановленим законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі Занд проти Австрії зазначив, що поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Для визначення ознак публічно-правового спору суд повинен встановити, зокрема, наявність матеріально-правових відносин між учасниками спору. Публічно-правовий спір може виникати із конституційних, адміністративних, фінансових та інших правовідносин, зміст яких складає, з одного боку, обов'язок органу публічної адміністрації вчинити певний акт на користь особи і з іншого - право особи вимагати виконання цього обов'язку від органу публічної адміністрації як від носія владних повноважень. Більш того, особа повинна бути переконана у тому, що такі відносини перебувають у стані порушення норми або права.

Спираючись на норми Конституції, як норми прямої дії, якими визначено зміст прав та свобод, особа має можливість вимагати від держави в особі органів публічної адміністрації належної організації та безпосереднього виконання кореспондуючих обов'язків.

При цьому, не будь-яке порушення суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків кореспондує праву особи вимагати його припинення. Право на захист (задоволення позову) у особи - позивача в межах публічного охоронного відношення виникне за двох умов. По-перше, суд має встановити обов'язок органу влади вчинити певну дію (прийняти рішення). По-друге, має бути доведено правову заінтересованість особи у виконанні цього обов'язку саме на її користь. Отже, закон має гарантувати особі право вимагати від органу публічної адміністрації виконання певного обов'язку на свою користь.

Водночас предметом спору у даній справі є спір про право власності позивача на об'єкт нерухомого майна, порушником якого позивач визначає ТОВ "Фінансова компанія "Поліс", яке будучи іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним на виконання кредитного договору, на думку ОСОБА_1, безпідставно звернуло стягнення на предмет іпотеки.

Тобто, фактично позивач ставить під сумнів зареєстроване право власності на спірне майно, що, у даному випадку, зводить суть спору до з'ясування обставин належності майна на праві власності тій чи іншій особі.

Отже, вирішуючи питання про правомірність рішень приватного нотаріуса, суд зобов'язаний перевірити законність підстав набуття ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою:, м. Полтава, проспект Першотравневий, 6уд.17-б, яке позивачем фактично оспорюється.

Звернувшись з позовом, позивач має на меті захистити своє право власності на нерухоме майно шляхом скасування реєстрації речового права, належного іншій особі - ТОВ "Фінансова компанія "Поліс". Позов до суду фактично спрямований на позбавлення цієї юридичної особи речових прав на нерухоме майно. Відтак, саме ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" повинно бути відповідачем.

У даній справі ТОВ "Фінансова компанія "Поліс" має статус третьої особи. При цьому, необхідно врахувати, що статус сторін та третіх осіб не є тотожним і відрізняється ступенем впливу судового рішення на їх права та інтереси. Рішення суду обов'язково впливає на права та обов'язки сторін одна щодо одної, і лише може (з різним ступенем ймовірності) вплинути на права або інтереси третіх осіб.

За таких обставин суд вважає, що права, які позивач вважає порушеними, порушені не державною реєстрацією, а діями третьої особи, тому без правової оцінки відносин між позивачем та третьою особою спір не може бути вирішено, а майнове право не може бути захищене ефективно.

Звернення до суду має на меті захист прав особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред'явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших

Отже, предметом у цій справі є спір про право, що виключає оцінку спірних відносин сторін у цій справі як таких, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, справа не має визначених статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України ознак адміністративної справи.

Тобто у даному випадку існує спір, що виник із цивільно-правових угод.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про приватно - правовий характер спірних відносин, оскільки предметом спору є цивільне право позивача - право власності на нерухоме майно.

Аналогічний висновок міститься у постанові по справі №826/4858/15, в якій колегія суддів Верховного Суду України на спільному засіданні трьох палат дійшла висновку, що у аналогічних спорах фізичних осіб із державним реєстратором, визначальним є фактичний спір про цивільне право (право власності), оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правових угод, у зв'язку з чим спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК (постанова Верховного суду України від 14.06.2016).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Одночасно суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 19, 171, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 як опікуна в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростіслава Олександровича, треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" про скасування державної реєстрації.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя К.І. Клочко