Рішення № 75427518, 23.07.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

23 липня 2018 р.

справа № 814/2412/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд", вул. Соборна, 3/1, м. Миколаїв, 54001

до відповідача

Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про

скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.17 р. № 00038061406, № 00038131402, № 00038141402, № 00038161402

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд" (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 р. № № 00038061406, 00038131402, 00038141402, 00038161402, якими позивачу визначені грошові зобов’язання з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість (далі - ПДВ) та застосовані штрафні санкції.

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним:

- під час перевірки відповідач протиправно використав документи, які не відносяться до податкової інформації;

- висновок відповідача про фіктивний (безтоварний) характер його правочинів із низкою підприємств, зроблено всупереч наявності всіх первинних документів бухгалтерського і податкового обліку, які безпідставно не прийняті до уваги;

- порушення в частині декларування ПДВ і реєстрації податкових накладних, викликано об’єктивними чинниками, а саме неможливістю здійснити оплату через особливості роботи банківської установи в святкові дні;

- відповідальність за відсутність реєстрації податкових накладних у 2015-2016 р.р. наставала виключно у випадку виписки накладних платнику ПДВ, тоді як ним накладні видавались особі, яка не є платником цього податку;

- розрахунки за готівку оформлені ним всіма підтверджуючими документами.

Відповідач адміністративний позов не визнав і просив в його задоволенні відмовити з таких підстав:

- під час перевірки позивача використовувались виключно ті документи, які передбачені приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- перелічені в акті перевірки контрагенти не могли виконати договірних зобов'язань перед позивачем щодо виконання будівельних робіт і постачання товару, у зв'язку із відсутністю для цього матеріально-технічної бази, персоналу та різним характером товару, що рухався за ланцюгом постачальників;

- ним встановлено факти заниження позивачем податкових зобов'язань із ПДВ, внаслідок відсутності реєстрації податкових накладних;

- готівкові розрахунки проводились керівником позивача без виїзду до контрагентів (т. 5 а. с. 58-67).

Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку із сплатою позивачем судового збору в меншому розмірі ніж передбачено Законом України "Про судовий збір" (т. 1 а. с. 49-50).

22 листопада 2017 р., після усунення позивачем недоліків, вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, відкрито провадження в даній адміністративній справі (т. 1 а. с. 2).

За клопотанням позивача судом витребовувались докази (т. 5 а. с. 92-93).

Під час розгляду адміністративної справи сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 5 а. с. 107, 112). Згідно із ст. 194 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Враховуючи, що всі учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд розглядає справу в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

У період з 14 серпня до 4 вересня 2017 р. відповідач провів документальну планову виїзну перевірку позивача, результати якої викладені в Акті від 11 вересня 2017 р. № 1224/1429-14-02/34510974 (далі - Акт перевірки) (т. 2 а. с. 4-128).

У висновку Акту перевірки вказано на такі порушення з боку позивача:

- ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.54., ст. 44 п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1., ст. 138 п. 138.1., п. 138.2., ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.9. ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 274 245,0 грн.;

- ст. 187 п. 187.1., п. 187.7., ст. 188 п. 188.1., ст. 198 п. 198.1., п. 198.3., п. 198.6., ст. 200 п. 200.1., п. 200.2., ст. 201 п. 201.10. ПК України, внаслідок чого занижений ПДВ на суму 1 078 179,0 грн.;

- ст. 201 п. 201.10. ПК України, що виразилось у відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), які видані позивачем покупцю - неплатнику ПДВ, на загальну суму 665 636,0 грн.;

- гл. 2 п. 2.11., гл. 3 п. 3.1., п. 3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320 (далі - Положення № 637), а саме готівкові розрахунки проведено без подання одержувачем коштів відповідного платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів як на відрядження, так і на інші потреби, на загальну суму 429 694,75 грн.

На підставі Акту перевірки 3 листопада 2017 р. відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 00038061406, яким за порушення Положення № 637 застосував до позивача штраф в розмірі 279 642,04 грн.;

- № 00038131402, яким за відсутність реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 467 895,0 грн. застосував штрафну санкцію в розмірі 233 947,61 грн.;

- № 00038141402, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток підприємств на 274 245,0 грн. і застосована штрафна санкція в розмірі 68 561,25 грн.;

- № 00038161402, яким збільшено грошове зобов’язання з ПДВ на 963 073,0 грн. і застосована штрафна санкція в розмірі 240 768,25 грн. (т. 1 а. с. 41-48).

Оцінюючи доводи позивача про те, що під час перевірки відповідач використав документи, які не є податковою інформацією в розумінні ПК України та безпідставно не взяв до уваги надані ним первинні бухгалтерські документи, суд знаходить їх помилковими.

Стаття 14 п. 14.1. пп. 14.1.171. ПК України передбачає, що термін "податкова інформація" в цьому Кодексі вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію". В свою чергу, цей Закон встановлює, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, а документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (ст. 1 Закону України "Про інформацію").

Стаття 83 ПК України встановлює перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок. Такими матеріалами, зокрема, є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Як зазначено в Акті перевірки, відповідач використовував регістри податкового і бухгалтерського обліку, дані інформаційної системи "Податковий блок", що узгоджується із вищенаведеними приписами ПК України.

З приводу того, що, на думку позивача, відповідач не прийняв до уваги первинні документи, то це не відповідає дійсності, так як Акт перевірки містить детальний опис первинних документів, які досліджувались посадовими особами відповідача під час перевірки, але позивач помилково ототожнив процес дослідження документів - його документи були досліджені відповідачем, із їх оцінкою та висновками, які були зроблені за результатами їх аналізу.

Як слідує з Акту перевірки, донарахування позивачу податку на прибуток підприємств і ПДВ пов’язано із оцінкою відповідачем його правочинів, як таких, що мають фіктивний (безтоварний) характер. Такими правочинами є:

1) ТОВ "Рост":

- договір підряду від 2 липня 2014 р., з умовами якого підприємство на замовлення позивача виконувало будівельні роботи із встановлення вентиляції і кондиціонування, а також будівельно-монтажні роботи на Южноукраїнській атомній електростанції (т. 2 а. с. 130-131);

- договір поставки від 21 липня 2014 р., згідно якого ТОВ "Рост" постачало позивачу бетонні плити (т. 2 а. с. 129);

2) ТОВ "Інтерсофт-Аудит":

- договір поставки від 14 серпня 2014 р., за яким позивач отримав цемент і пісок (т. 2 а. с. 169);

3) ТОВ "Стеді Груп":

- договори поставки від 4 вересня 2014 р. і 5 січня 2015 р., відповідно до яких контрагент постачав позивачу будівельні матеріали (граніт, керамічну плитку, цвяхи, щебінь, пісок, водостічні труби, цеглу, лісоматеріали, віконні рами, фарби та інше) (т. 2 а. с. 176-177);

4) ТОВ "БЦ-Альянс":

- договір поставки від 1 жовтня 2014 р., за умовами якого позивач отримував будівельні матеріали (клапани, фільтри, крани, термометри, гіпсокартон, вентилі, фільтри, труби та інше) (т. 2 а. с. 214);

5) ТОВ "Укрінтеко":

- договір підряду від 27 жовтня 2014 р., відповідно до якого ТОВ "Укрінтеко" виконувало будівельні роботи із реконструкції покрівлі будинку;

- договір поставки від 3 листопада 2014 р., за яким постачальник надавав позивачу будівельні матеріали (азбестоцементні листи, цвяхи, профнастіл та інше) (т. 3 а. с. 5-7);

6) ТОВ "Укртранс-Порт":

- договір оренди від 1 липня 2014 р., згідно якого позивач орендував у ТОВ "Укртранс-Порт" будівельні машини, механізми та інше устаткування;

- договір підряду від 19 листопада 2014 р., за яким підрядник виконував роботи із ремонту тротуарів;

- договір підряду від 20 листопада 2014 р., згідно умов якого ТОВ "Укртранс-Порт" виконувало капітальний ремонт об’єкту (т. 3 а. с. 30-35);

7) ТОВ "Сейн ЛТД":

- договір поставки від 24 лютого 2015 р., за яким позивач отримував будівельні матеріали (фарбу, клей, плитку, пісок, руберойд та інше);

- договір поставки послуг з поточного ремонту від 2 квітня 2015 р., за яким контрагент виконував ремонт приміщень в магазинах "АТБ" (т. 3 а. с. 71-73);

8) ТОВ "Юг-Зернострой":

- договір підряду від 2 березня 2015 р., за яким підрядник виконував ремонтні роботи (т. 3 а. с. 99-100);

9) ТОВ "Майтей":

- договір поставки від 18 серпня 2015 р., відповідно до умов якого товариство постачало позивачу будівельні матеріали (мастику, плити, металочерепицю, сталь та інше) (т. 3 а. с. 114).

Відповідач зробив висновок, що позивач уклав вищезазначені договори без мети настання правових наслідків зумовлених змістом цих правочинів, з метою штучного формування валових витрат, що і призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і ПДВ.

Доводи позивача в цій частині зводяться до того, що він не несе відповідальність за діяльність контрагентів, а ПК України вимагає від платника податків тільки наявності первинних документів, які у нього маються, а тому висновки відповідача про заниження податкових зобов'язань безпідставні.

Та обставина, що у позивача маються належним чином оформлені первинні документи, не може розглядатись в якості єдиного і беззаперечного доказу фактичного отримання ним послуг і товару від вищенаведених контрагентів - первинні документи мають юридичне значення тільки в тому разі, коли за ними стоїть реальна господарська операція, яка призвела до зміни в активах платників податків - сторін правочину.

Оцінюючи можливість виконання будівельних робіт ТОВ "Рост", ТОВ "Укрінтеко", ТОВ "Укртранс-Порт", ТОВ "Сейн ЛТД", ТОВ "Юг-Зернострой" за договорами підряду, укладеними із позивачем, суд зазначає таке.

Виконання будівельних робіт об'єктивно потребує наявності певних ресурсів: кваліфікованого персоналу, виробничої бази, будівельного устаткування, технологічного обладнання, матеріалів тощо.

У той же час, як зафіксовано Актом перевірки, всі без винятку підприємства-підрядники жодних основних засобів не мають, працівників окрім посадових осіб за ними не рахується, до податкових органів про власну господарську діяльність вони не звітують.

Всі перелічені підприємства займаються іншими видами господарської діяльності, ніж будівелні роботи: ТОВ "Рост" і ТОВ "Укртранс-Порт" - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; ТОВ "Укрінтеко" - діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту; ТОВ "Сейн ЛТД" - неспеціалізована оптова торгівля; ТОВ "Юг-Зернострой" - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Суд вважає, що будівельні роботи не можуть бути виконані підприємством, яке займається торгівлею, так як це зовсім різні види господарської діяльності, які вимагають різних матеріально-технічних передумов і кваліфікації персоналу.

Слід звернути увагу і на те, що місцезнаходження підприємств-підрядників не співпадає із об’єктами будівництва: ТОВ "Рост" знаходиться у м. Біла Церква Київської області, а будівельно-монтажні роботи повинні виконуватись в м. Южноукраїнську Миколаївської області; ТОВ "Укрінтеко" знаходиться у Вінницькій області, а ремонтні роботи повинно виконувати у м. Снігурівка Миколаївської області; ТОВ "Укртранс-Порт" - місцезнаходження Вінницька область, роботи - м. Нова Одеса Миколаївської області; ТОВ "Юг-Зернострой" - місцезнаходження м. Суми, ремонтні роботи - м. Київ.

Позивач сам є будівельною організацією, а тому залучення перелічених підрядників виглядає економічно невиправданим і недоцільним, тим більше, що мається необхідність транспортування персоналу та устаткування до інших областей на об’єкти будівництва. Відсутні докази того, що залучення позивачем сторонніх осіб було викликано об’єктивними чинниками - значним обсягом робіт, які позивач не міг своєчасно виконати самостійно, або у зв’язку із необхідністю залучення спеціалістів, яких у штаті позивача не мається.

Аналогічним чином суд оцінює і договірні відносини між позивачем та ТОВ "Рост", ТОВ "Інтерсофт-Аудит", ТОВ "Стеді Груп", ТОВ "БЦ-Альянс", ТОВ "Укрінтеко", ТОВ "Сейн ЛТД", ТОВ "Майтей" щодо постачання товару - підприємства не мають основних засобів, працівники відсутні, характер товару, який постачався позивачу, не співпадає із номенклатурою товару, який, в свою чергу, купували ці підприємства.

Відповідач вірно звернув увагу на те, що умови всіх договорів поставки сформульовані загально, не конкретизовані умови поставки, строки, місцем відвантаження товару вказано офісне приміщення позивача, а не адреса об’єктів будівництва.

Судом враховується і те, що через нетривалий час після укладання договорів із позивачем у всіх без винятку дев’яти підприємств-контрагентів були анульовані свідоцтва платника ПДВ, що опосередковано свідчить про відсутність цілеспрямованої систематичної господарської діяльності цих юридичних осіб, так як виконання будівельних робіт та постачання будівельних матеріалів об’єктивно потребує наявності статусу платника ПДВ.

Обраний позивачем готівковий спосіб розрахунків із контрагентами виглядає невиправданим і недоцільним, так як потребував неодноразових поїздок в інші місця, для внесення готівки до каси отримувачів коштів. Крім того, як слідує з матеріалів справи (т. 3 а. с. 137-162), в деяких випадках позивач із тими ж самими контрагентами розраховувався безготівковим способом і вибірково оплачував готівкою.

Враховуючи сукупність встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність фактичного виконання договорів контрагентами.

Наявність у позивача первинних документів в даному випадку не має значення, так як головним юридичним фактом є господарська операція, яка призвела до змін в активах її сторін, а не наявність документів, правовою природою яких є лише документарне оформлення цієї господарської операції для цілей бухгалтерського і податкового обліку, а тому будь-які первинні документи мають правове значення лише в разі фактичного здійснення господарської операції, відповідно, вказані документи не набувають статусу первинних документів, якщо фактичного здійснення господарської операції і саме між тими сторонами, які вказані в цих документах, не було.

Нарахування позивачу ПДВ податковим повідомленням-рішенням № 00038161402 пов’язано, окрім вищенаведеного, і з тим, що в грудні 2015 і 2016 р.р., отримавши оплату від Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації за виконані будівельні роботи, позивач не виписав і не зареєстрував податкові накладні на загальну суму ПДВ 535 383,0 грн. та не включив цю суму до складу своїх податкових зобов’язань у відповідних податкових періодах.

Позивач не заперечує проти цих обставин, але зазначає, що у зв’язку із тим, що оплата відбувалась наприкінці 2015 і 2016 р.р., а саме 30 грудня 2015 р. і 30 грудня 2016 р., в ці передсвяткові дні обслуговуючий банк не міг провести оплату.

Слід зазначити, що як слідує з Акту перевірки, позивач був отримувачем коштів, як оплати за виконані ним будівельні роботи, а тому його посилання на неможливість здійснити оплату, не має значення.

Відповідно до ст. 201. п. 201.10. ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

ПК України не містить норм, які б дозволяли стверджувати, що у випадку несвоєчасного декларування платником своїх зобов'язань, що пов'язано із незалежними від нього причинами, він звільняється від такого обов'язку або від відповідальності.

Отже, відповідач зробив вірний висновок про те, що позивач всупереч вимогам ПК України не нарахував і не задекларував ПДВ та не зареєстрував відповідні податкові накладні.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень № № 00038141402 і 00038161402, яким позивачу збільшені грошові зобов’язання з податку на прибуток підприємств і ПДВ та застосовані штрафні санкції, не підлягають задоволенню.

Що стосується застосування до позивача штрафу за відсутність реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 467 895,0 грн. податковим повідомленням-рішенням № 00038131402, слід зазначити таке.

Як вказано на сторінці 79 Акту перевірки (т. 2 а. с. 82) нарахування позивачу штрафу пов’язано із тим, що у 2015-2016 р.р. він своєчасно не зареєстрував три податкові накладні, видані неплатникам ПДВ - Управлінню капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації та Управлянню житлово-комунального господарства Вознесенської міської ради.

Слід погодитись із тим, що відсутність декларування ПДВ правомірно вплинула на донарахування позивачу грошового зобов’язання із цього податку рішенням № 00038161402, але застосування штрафу за порушення термінів реєстрації накладних безпідставне.

Так, у 2015-2016 р.р. ст. 1201 п. 1201.1. ПК України визначала, що порушення термінів реєстрації податкових накладних тягне за собою відповідальність тільки у випадку, коли такі накладні видаються платнику ПДВ.

Редакція цієї статті, на яку посилається відповідач в своїх запереченнях, набрала чинності лише в 2017 р. і саме з цього часу відповідальність за відсутність реєстрації податкових накладних настає незалежно від статусу отримувача такої накладної - платник ПДВ чи ні.

Безпідставні і посилання відповідача на норми розділу XX підрозділу 10 п. 11 ПК України, який передбачає, що штрафні санкції застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо їх застосування, так як відсутність реєстрації податкової накладної яка надається особі - неплатнику ПДВ у 2015-2016 р.р. взагалі не розцінювалось ПК України як порушення, тоді як відповідач посилається на норму ПК, яка встановлює розмір такої відповідальності.

З урахуванням викладеного, податкове повідомлення-рішення № 00038131402, яким за відсутність реєстрації податкових накладних на позивача накладено штраф в розмірі 233 947,61 грн., підлягає скасуванню.

Штрафуючи позивача за порушення вимог гл. 2 п. 2.11., гл. 3 п. 3.1., п. 3.2. Положення № 637, чинного на час здійснення готівкових розрахунків, відповідач виходив з того, що внесення керівником позивача готівки до каси підприємств-контрагентів не підтверджується оформленням відрядження, так як отримувачі коштів знаходяться в інших місцях, ніж позивач.

Як визначено п. 2.11. Положення № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів (п. 3.1. Положення № 637).

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" оформляються згідно з вимогами цього Закону (п. 3.2. Положення № 637).

Наведені норми не містять застереження про те, що окрім оприбуткування готівки в касі, що повинно оформлюватись касовими ордерами, позивач повинен обов'язково мати документи, які підтверджують відрядження особи, як про це стверджує відповідач.

Позивач надав суду звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до прибуткових касових ордерів, отже вимоги Положення № 637 ним дотримані (т. 3 а. с. 163-250, т. 4 а. с. 1-46).

Таким чином, штраф за порушення Положення № 637, накладений на позивача безпідставно.

Як визначено ст. 139 ч. 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 30 903,55 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 5938 від 14 листопада 2017 р. на суму 640,0 грн. і № 5945 від 21 листопада 2017 р. на суму 30 263,55 грн. (т. 1 а. с. 3, 55), який з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 7 703,84 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд" (вул. Соборна, 3/1, м. Миколаїв, 54001, код 34510974) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277) задовольнити частково.

2. Податкове повідомлення-рішення № 00038061406, прийняте 3 листопада 2017 р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277), скасувати.

3. Податкове повідомлення-рішення № 00038131402, прийняте 3 листопада 2017 р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277), скасувати.

4. У задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 00038141402, прийнятого 3 листопада 2017 р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277), відмовити.

5. У задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 00038161402, прийнятого 3 листопада 2017 р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277), відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Кор-Буд" (вул. Соборна, 3/1, м. Миколаїв, 54001, код 34510974) судові витрати в розмірі 7 703,84 грн. (сім тисяч сімсот три гривні вісімдесят чотири копійки).

7. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз