Ухвала суду № 75427489, 20.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/2716/18

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

20 липня 2018 року Суддя Львівського окружного адміністративного суду Качур Р.П. одержала позовну заяву ОСОБА_2 до Жидачівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження,-

у с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Жидачівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації № 158 «Про припинення користування земельною ділянкою площею 12 га, фермером ОСОБА_2.» від 12.03.2004 року.

Ухвалою суду від 02.07.2018 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків такої шляхом подання до канцелярії суду чи надіслання на адресу суду таких документів:

1) належним чином завірені докази відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України;

2) заяви, яка міститиме зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача, номера засобу зв'язку і адресу електронної пошти відповідача. Якщо така позивачу не відома, зазначити про це.

3) письмову підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4) клопотання (заяву) про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та наданням доказів поважності причин через які такий пропущено.

5) оригінал документа про сплату судового збору в сумі 1409,60 гривень, за вказаними в мотивувальній частині ухвали реквізитами або належну копію документа, що підтверджує звільнення позивача від сплати судового збору.

Позивачу також роз'яснено, що у випадку неусунення у встановлений строк недоліків, позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.

Цю ухвалу позивач отримав 07.07.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху від 02.07.2018 року завершився 17.07.2018 року включно.

12.07.2018 від позивача за вх. № 21625 надійшла позовна заява у справі № 813/2716/18, відповідно до якої просив зарахувати мито судового збору чи повернути судовий збір у разі нерозгляду справи по суті; визнати недійсним розпорядження голови Жидачівської РДА № 158 від 12.03.2004 «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2.», який юридичною особою не був 1995-2018 рр. по справах з зареєстрованою земельною ділянкою 12 га.

12.07.2018 від позивача за вх. № 21626 надійшла заява про те, що позивач не був і не є зареєстрованим користувачем земельної ділянки площею 12 га на землях запасу Бережницької сільської ради, відповідно до державного акту НОМЕР_1, виданого 22.07.1991 на території Бережницької сільської ради, з закріпленням за ним 12 га за межами населеного пункту в землеволодінні та перереєстровано земельну ділянку пл. 12 га на ФГ ОСОБА_2 розпорядженням Жидачівської РДА № 178 від 15.03.1995 в Єдиному державному реєстрі підприємців і організацій України ЗКПО № 22352643, якому не задоволено позов, що ніби земля зареєстрована за ним (позивачем). Просив поновити позовну давність, оскільки позивач не міг одержати від відповідача оскаржуване розпорядження і його не отримував з 12.03.2004 року по 2018 рік.

12.07.2018 за вх. № 21627 від позивача надійшла заява, відповідно до якої ОСОБА_2 повідомив, що йому невідомий ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача і адреса електронної пошти. Повідомив, що відомий засіб зв'язку 81700.

Крім цього на звороті цієї позовної заяви викладено ще одну заяву, відповідно до якої позивач зазначив, що він не є зареєстрованим користувачем земельної ділянки площею 12 га на землях запасу Бережницької сільської ради відповідно до Розпорядження голови Жидачівської РДА № 158 від 12.03.2004, яке йому офіційно не вручене. З цих підстав на даний час ним не подано іншого позову (позовів до цього самого позивача з тим самим предметом та з тих же ж підстав).

З огляду на викладене, позивачем усунуто недоліки позовної заяви частково, оскільки не подано належним чином завірені докази відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а також оригіналу документа про сплату судового збору в сумі 1409,60 гривень, за вказаними в мотивувальній частині ухвали реквізитами або належну копію документа, що підтверджує звільнення позивача від сплати судового збору.

Крім цього, щодо заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду (згідно з заявою від 12.07.2018 за вх. № 21262), необхідно зазначити таке.

Позивач відповідно до цієї заяви за вх. № 21626 від 12.07.2018 просив поновити позовну давність із покликанням на факт неодержання оскаржуваного розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В межах цієї адміністративної справи предметом оскарження у позовній заяві є Розпорядження Жидачівської РДА № 158 «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2.» від 12.03.2004.

Позивач стверджуючи про неможливість отримання такого розпорядження та ненадання (нескерування) відповідачем йому такого розпорядження, долучив до позовної заяви оскаржуване розпорядження.

Крім цього позивач у свої позовній заяві від 12.07.2018 за вх. № 21625 також покликається на те, що зауваження щодо звернення з цим позовом після закінчення строків звернення до суду, порушує право позивача на звернення до суду, оскільки питання неповно розглянуто Господарським судом Львівської області у адміністративній справі № 3/103-23/112, Львівським апеляційним господарським судом, Вищим адміністративним судом України, за наслідками перегляду цієї справи.

Судом з'ясовано, що постановою господарського суду Львівської області (суддя Бортник О.Ю.) від 12.10.2006 р. у справі № 3/103-23/112 відмовлено в задоволенні позову фермерського господарства ОСОБА_2 (с. Журавно) до Жидачівської районної державної адміністрації (м. Жидачів) та Бережницької сільської ради (с. Бережниця) про визнання незаконним розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації №158 від 12.03.2004р., акту №1 від 04.07.2003року та рішення Бережницької сільської ради №7 від 27.10.2003року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 цю постанову залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/684773#).

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 26.02.2009 у справі № касаційну скаргу фермерського господарства ОСОБА_2 задоволено частково; постанову господарського суду Львівської області від 18 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 року - скасовано; позов фермерського господарства ОСОБА_2 до Жидачівської районної державної адміністрації, Бережницької сільської ради про визнання незаконними розпорядження, рішення, акту та протоколу задоволено частково: визнано незаконними та скасовано розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації №158 від 12.03.2004 р. про припинення права користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 розміром 12 га., та рішення Бережницької сільської ради № 7 від 27.10.2003 р. про звернення до Жидачівської районної державної адміністрації з клопотанням щодо вирішення питання про припинення права користування земельною ділянкою; в решті заявленого позову відмовлено (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3227266).

Разом з цим, Верховним Судом України постановою від 03.06.2009 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4313444) скаргу Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області задовольнив; скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2009 року і залишив в силі ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 року та постанову Господарського суду Львівської області від 18 жовтня 2006 року.

Таким чином, питання щодо правомірності вказаного розпорядження № 158 від 12.03.2004 року вже вирішувалося, та позивачу про такі було відомо про ці судові рішення, а відтак і про оскаржуване рішення.

Слід звернути увагу позивача також на те, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися» про порушене право, що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права в сфері публічно-правових відносин і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права в сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 77 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення прав можна було отримати раніше.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

На думку суду, в межах зазначеної вище справи, у якій позивачем було ФГ ОСОБА_2, позивач вже знав про порушення своїх прав, оскільки сам ініціював звернення до суду із позовом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Тому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Розглянувши матеріали позову та доданих до нього документів суддя вважає, що наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не доведено та судом з матеріалів позовної заяви не встановлено.

Крім цього, позивачем не обґрунтовано поважності причин пропуску звернення до суду із позовом.

Покликання про неповність, на переконання позивача, розгляду судами спору в межах справи № 3/103-23/112 не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

Таким чином, оскільки позивачу було відомо про порушення його прав, свобод та інтересів протягом тривалого часу, а саме з 2004 року по теперішній час, оскільки, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем протягом 2004-2009 оскаржуване розпорядження було предметом розгляду в інших судах, обставини, на які покликається позивач, як на підставу для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не є поважними, відтак, попущений строк поновленню не підлягає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Водночас, слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв'язку з наведеним, повернення позовної заяви не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на викладене, оскільки причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом визнані судом неповажними, цю позовну заяву слід повернути позивачеві.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Крім вказаного, слід зазначити, що судовий збір сплачений відповідно до квитанції № 5 від 05.03.2018 повернутий позивачу відповідно до ухвали суду від 30.03.2018 у справі № 813/926/18.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 243, 248, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суддя, -

у х в а л и л а:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_2 до Жидачівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження, повернути позивачу.

3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із доданими до неї документами, не пізніше наступного дня після її постановлення.

4. Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги через Львівський окружний адміністративний суд у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали.

Суддя Качур Р.П.