Рішення № 75427361, 12.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року м. Київ № 810/165/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області, відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення - рішення від 30.06.2017 № 98437-10.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, визначаючи суму податкового зобов'язання, не врахував того, що до складу належної їй майнового комплексу входить гуртожиток, будівлі промисловості, зокрема цехи, складські приміщення та споруди для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, які відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.

Також, позивач вказував на ту обставину, що подібна ситуація вже виникала у 2016 році, коли Рокитнянське відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області надіслало податкове повідомлення-рішення № 110652-10 від 17.11.2016, яким зобов'язувало позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за цей же ж майновий комплекс, площею 9489,60 кв.м.

Водочас, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 810/1349/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 податкове повідомлення-рішення Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 17.11.2016 № 110652-10 визнано протиправним та скасовано.

Посилаючись на обставини, встановлені вказаним рішенням суду, позивач вважає рішення податкового органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адмінітсративного суду від 26.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в ході судового розгляду позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав відзив на повну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав правомірності оскаржуваного рішення, а саме у зв'язку з тим, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, податковий орган керувався нормами Податкового кодексу України. Крім цього, зазначив, що ОСОБА_1 не є промисловцем або товаровиробником, отже на належні позивачу нежитлові приміщення не може бути поширене правило, встановлене підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

У судове засідання 12.04.2018 представники сторін не з'явились. Позивач та відповідач були належним чином повідомлені під розписку від 26.03.2018 про дату, час та місце судового засідання.

Від представника позивача до суду надійшла заява від 12.04.2018, в якій представник просив суд здійснювати судовий розгляд даної справи за відсутності позивача та представника позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 08.11.2006 між Київською регіональною спілкою споживчої кооперації та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого позивачу було передано у власність комплекс будівель загальною площею 9489,60 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1. договору, комплекс складається з наступних будівель та споруд:

- магазин-прохідна (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Я», площею 37,30 кв.м.;

- адміністративне приміщення (матеріал стін - цегла), позначене літерою «А», площею 189,90 кв.м.;

- вагова (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Є», площею 20,40 кв.м.;

- цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «У», площею 703,1 кв.м.;

- склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Щ», площею 1107,7 кв.м;

- фруктосховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «П», площею 1514,40 кв.м.;

- котельня-електропідстанція (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Р», площею 555,70 кв.м.;

- ангар-склад (матеріал стін - метал), позначений літерою «В», площею 563,00 кв.м.;

- склад АВМ (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Д», площею 446,50 кв.м.;

- склад (матеріал стін-шифер), позначений літерою «І», площею 294,00 кв.м.;

- склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «К», площею 154,80 кв.м.;

- склад - майстерня (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Г», площею 150,70 кв.м.;

- майстерня (матеріал стін-цегла), позначена літерою «О», площею 718,80 кв.м.;

- гуртожиток (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Б», площею 431,70 кв.м.;

- картоплесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «З/п1», площею 545,80 кв.м.;

- цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «З», площею 1403, кв.м.;

- склад солі (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Н», площею 106,50 кв.м.;

- овочесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «Ч», площею242,60 кв.м.;

- корнеплодосховище (матеріал стін - бетон), позначене літерою «З/п2», площею 309,00 кв.м.;

- дві водонапірні вежі, позначені « 1-2»;

- дві артсвердловини, позначені « 3-4»;

- димова труба, позначена « 5»;

- під'їзний шлях, позначений « 6»;

- асфальтова дорога, позначена « 7»;

- площадка, позначена « 7»;

- вбиральня, позначена « 8».

У договорі купівлі-продажу від 08.11.2006 зазначено, що вказаний комплекс знаходиться на земельній ділянці, площею 6,2 га, яка перебуває в постійному користуванні (державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданий Рокитнянською селищною радою і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19 жовтня 1995 року за №13).

30.06.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 98437-10 форми «Ф», яким позивачу визначено податкове зобов'язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 130 766,69 грн.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами та спірним рішенням податкового органу, суд зазначає про таке.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким змінено назву та зміст розділу XII Податкового кодексу України.

Назву розділу XII Податкового кодексу України змінено з «Місцеві податки та збори» на «Податок на майно».

Відповідно до редакції Податкового кодексу України, що діяла до 01.01.2015 статтею 265 зазначеного кодексу встановлювався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно з положеннями даної статті, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Стаття 265 Податкового кодексу України в редакції від 01.01.2015 визначає склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

З викладеного вбачається, що Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» розширено об'єкт податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктами нежитлової нерухомості.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, як вбачається з пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього Кодексу.

Як встановлено судом, Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради Київської області від 29.01.2016 № 120-05-VІ затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Роктнянської селищної ради, згідно якого встановлено ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості на території селищної ради в розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Разом з цим, позивач, як на підставу для скасування спірного рішення податкового органу посилається на підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та на ту обставину, що в її власності знаходяться гуртожиток, будівлі промисловості, зокрема цехи, складські приміщення та споруди для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначені об'єкти, які не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

З даного приводу суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 № 507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000, до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) належить клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Статтею 5 Податкового кодексу України передбачено, що поняття, правила та положення, установлені Податковим Кодексом застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Податкового Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Враховуючи той факт, що позивачем не надано доказів того, що належні їй споруди безпосередньо використовуються нею в сільськогосподарській діяльності, а також враховуючи положення статті 14 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником.

Проте, згідно з підпунктом 14.1.129.1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, ґ) будівлі промислові та склади.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства, зокрема, й Податкового кодексу України, не містять визначення поняття «будівлі промисловості».

У відповідності з ДК 018-2000 до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Будівлі промислові" (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу "Резервуари, силоси та склади" (код 1252) належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, положення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Судом встановлено, що позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2006 було набуто у власність комплекс будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З вказаного договору вбачається, що належний позивачу комплекс складається з наступних господарських будівель і споруд: магазин-прохідна; адміністративне приміщення; вагова; цех; склад; фруктосховище; котельня-електропідстанція; ангар-склад; три склади; майстерня; гуртожиток; картоплесховище; цех; склад солі; овочесховище; корнеплодосховище; дві водонапірні башні; дві артсвердловини; димова труба; під'їздний шлях; асфальтова дорога; площадка; вбиральня.

Отже, з огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що такі складові вказаних нежитлових приміщень (комплексу), а саме: майстерня площею 718,80 кв.м.; склад-майстерня площею 150,70 кв.м.; цех площею 703,1 кв.м.; склад площею 1101,7 кв.м.; склад АВМ площею 446,50 кв.м.; склад площею 294,00 кв.м.; цех площею 106,5 кв.м. мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, інші складові комплексу, які вказані у договорі купівлі-продажу та в технічному паспорті (окрім гуртожитку) є допоміжними приміщеннями вказаних об'єктів, а тому вони також належать до будівель промисловості, оскільки призначені для обслуговування будівель промисловості.

Крім того, з огляду на положення абзацу «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, гуртожиток, площею 431,70 кв.м., який є частиною нежитлових приміщень, загальною площею 9489,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, також є об'єктом, який не оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нежитлові приміщення, які на праві власності належать позивачу, не є об'єктом, який оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Аналогічної думки дійшов Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 24.10.2017 у справі № 810/1349/17.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 30.06.2017 № 98437-10 є необґрунтованим та прийнятим не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, в силу положень пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 03.12.1993 року, копія якого знаходиться в матеріалах адміністративної справи.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1307,67 грн. (130 766,69 х 1%).

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, витрати, пов'язані із сплатою судового збору у сумі 1307,67 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 30.06.2017 № 98437-10.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області судовий збір у сумі 1307 (одна тисяча триста сім) грн. 67 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами: отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: ГУДКСУ у Київській обл. м. Київ; код банку отримувача (МФО):821018; рахунок отримувача: 31213206784001; код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.