Ухвала суду № 75427293, 05.05.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

05 травня 2018 року м. Київ 810/2764/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Брагіної О.Є;

при секретарі судового засідання - Бровчук Ю.В.;

за участю:

представника третьої особи - Сенька А.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної авіаційної служби України (код ЄДРПОУ 37536026, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (код ЄДРОУ 37471912, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26), Коцюбинської селищної ради (код ЄДРПОУ 04360600, Київська область,смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2), Ірпінської міської ради (код ЄДРПОУ 33800777, м. Ірпінь Київської області, вул.Шевченка, 2-а), треті особи: Служба безпеки України, державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство оборони України, Регіональний структурний підрозділ "Київцентаеро", державне підприємство "Антонов", приватне акціонерне товариство "ВПБФ "Атлант" про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогами про визнання неправомірною бездіяльності Коцюбинської селищної ради, Ірпінської міської ради в частині погодження ними об'єкта будівництва за адресами: с. Коцюбинське, вул. Доківська, вул. Дубового, 37 та зобов'язання останніх здійснити погодження з Державіаслужбою цього будівництва; визнання неправомірними дій Коцюбинської селищної ради, Ірпінської міської ради, які виявились у видачі дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт та містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки в с. Коцюбинське, вул.Доківська, Дубового, 37; визнання незаконним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт та містобудівних умов і обмежень забудови вищевказаної земельної ділянки, виданої ДАБІ.

У призначений для розгляду справи час уповноважені представники сторін та треті особи

Служба безпеки України, державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство оборони України, Регіональний структурний підрозділ "Київцентаеро", державне підприємство "Антонов" до суду не з'явилися, про дату та місце проведення судового засідання, повідомлені належним чином, що згідно ч.3 ст.205 КАСУ не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши матеріали позовної заяви, встановивши фактичні обставини справи з наданням їм відповідної правової оцінки, суд вважає за необхідне провадження у справі закрити, з урахуванням такого:

Державіаслужба України звернулась до суду з даним позовом як суб'єкт владних повноважень, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, в тому числі і шляхом здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації та забезпеченням аеронавігаційного обслуговування.

Ця обставина підтверджена у поданій суду заяві.

Вимоги позивача спрямовані на реалізацію, як він вважає, його владних управлінських функцій, обсяг та зміст яких визначені Положенням про Державну авіаційну службу, Повітряним кодексом України та Законом України "Про центральні органи виконавчої влади".

Разом з тим, Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим постановою КМУ від 9 липня 2014 р. № 294 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 408) визначено статус та компетенцію іншого державного органу виконавчої влади - Державної архітектурно-будівельної інспекції України Так, преамбулою положення передбачено, що Держархбудінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Основним завданням Держархбудінспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, в тому числі і задля здійснення контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил уповноваженими органами містобудування та архітектури та їх структурними підрозділами.

За приписами ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, передбачені Конституцією України, цим та іншими законами. На підставі ч.1-2 ст.16 цього ж Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність згідно закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, - ч.5 ст.16 Закону №280/97-ВР.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

За приписами ст.6 цього ж Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині :додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних громад; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинка), використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення земельних ділянок; встановлення та зміна меж населеного пункту; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

У главі 32 ст.187-190 ЗК України встановлюються завдання державного контролю по використанню земель підконтрольними суб'єктами, якими є не лише громадяни, що здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов'язану з використанням землі, а і усі органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядчі функції стосовно землі, а також підприємства, установи та організації.

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виконавчими органами рад делеговані такі повноваження у галузі земельних відносин як: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель; реєстрація суб'єктів права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; організація і ведення земельної кадастрової документації.

Звертаючись до суду з вищепереліченими вимогами Державіаслужба визначила себе у спірних відносинах як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі з іншими суб'єктами владних повноважень, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України та селищної, міської рад Коцюбинської та Ірпінської.

У ст.19 КАСУ вказані справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, право на звернення до суду суб'єкта владних повноважень передбачено у таких випадках: 1.Спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, - п.3 ч.1. ст.19 КАСУ; 2.Спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, - п. 4 ч.1 ст.19 КАСУ та 3.За зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом, - п. 5 ч.1 ст.19 КАСУ .

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України визначені умови існування правового порядку в Україні, це коли органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплення на конституційному рівні спеціально-дозвільного принципу має важливе значення як для побудови в Україні демократичної, правової держави, так і становлення розвитку інститутів громадянського суспільства для забезпечення стабільності та непорушності існуючого конституційного ладу. Дотримання та практична реалізація цього принципу полягає в тому, що він, суттєво обмежуючи поведінку суб'єктів владних повноважень, фактично встановлює правові межі державно-владної діяльності в цілому, чим охороняє людину, інститути громадянського суспільства та й усе суспільство від необґрунтованого втручання у сферу їхньої свободи з боку держави та її органів. При цьому слід зазначити, що спеціально-дозвільний принцип часто називають принципом законності, позаяк поняття «законність» у строго юридичному сенсі виражає загальнообов'язковість права та безумовне дотримання органами публічної влади та їх посадовцями вимог Конституції і чинного законодавства, забезпечуючи встановлення в державі правового порядку. Адже, як відомо, однією з основних сентенцій права є Legalitas regnorum fundamentum: «Законність - основа держави». А будь-яке правове регулювання влади означає її впорядкування, що передбачає з одного боку, організаційне і змістовне укріплення владних інститутів через їх установи і наділення гарантованою компетенцією, а з другого - обмеження влади певними правилами, встановленням її обов'язків. Поза межами повноважень влади існує сфера саморегуляції громадянського суспільства і сфера життєдіяльності людини, вільна від державно-владного втручання.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Главою 11 Розділу II встановлені особливості провадження для окремих категорій адміністративних справ, серед яких справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відсутні.

У свою чергу, при вирішенні питання щодо можливості розгляду справи за правилами КАС, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також суб'єктний склад учасників спору.

Відповідно до ч.4 ст 5 КАСУ суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Цей обмежувальний принцип для суб'єкта владних повноважень продубльований і в

пункті 5 частини першої статті 19 КАС, яким передбачено, право на звернення суб'єкта владних повноважень лише у випадках, коли таке право звернення для вирішення публічно-правового спору, надано такому суб'єкту законом.

Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо вказано у законі.

Основні засади організації діяльності, перелік завдань та повноважень Державіаслужби регламентовано у Положенні.

Таким чином, право на звернення до суду суб'єкта владних повноважень, згідно із змістом спеціально-дозвільного принципу, є обмеженим та чітко регламентованим.

Судом встановлено, що Державіаслужба у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, який заявляє свої претензії до інших суб'єктів владних повноважень- ДАБІ та сільської та селищної рад.

Законами та нормативними актами, які регулюють діяльність позивача та межі його компетенції як центрального органу виконавчої влади є Повітряний Кодекс України, Положення про Державну авіаційну службу України, Закон України "Про основні засади державного нагляду та контролю", Правила сертифікації цивільних аеродромів України, затверджених наказом Державіаслужби 25.10.2005 р. №796, зареєстрованих в Мін'юсті України 10.11.2005 р. №1357/11637.

Відповідно до абз.1 п. 3 Положення "Про Державіаслужбу України" контрольні та наглядові функції цього органу обмежуються чітко визначеними об'єктами та суб'єктами.

Так, об'єктом компетенції позивача є відносини у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, які покриваються заходами державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації, за безпекою польотів повітряних суден, льотною придатністю суден, внесених до Державного реєстру цивільних повітряних суден України, придатністю до експлуатації аеродромів, наземних засобів зв'язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), інших об'єктів цивільної авіації; ефективності системи авіаційної безпеки; за дотриманням суб'єктами авіаційної діяльності вимог законодавства, авіаційних правил України; за визначенням відповідності встановленим рівням кваліфікації та професійної придатності авіаційного персоналу і персоналу служб авіаційної безпеки тощо, а також засобами реагування на виявлені порушення.

Суб'єктами контролю позивача є виключно юридичні та фізичні особи, які здійснюють авіаційну діяльність та експлуатанти аеродромів.

Чинним Положенням позивачу не надано право як центральному органу виконавчої влади в межах проведення контрольних заходів або за їх наслідками на звернення до суду з будь-якими позовами.

Таким правом законодавець не наділив позивача ні Повітряним Кодексом України, ні Правилами сертифікації цивільних аеродромів України, які за своєю сутністю є правилами проведення інспекційних заходів (перевірок) та, яких він зобов'язаний дотримуватися під час здійснення інспектувань.

Єдиний законодавчий акт, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю є Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V. Проте, відповідачі у справі не є господарюючими суб'єктами, а відтак на них дія цього закону не розповсюджується .

Між тим, правилами абз.7 ст.4 Закону № 877-V орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Як слідує із позовної заяви, 27.01.2017 р., позивачем було видано наказ "Про проведення позапланових інспекційних перевірок" №48 на підставі листа СБУ. Для проведення позапланової перевірки була утворена комісія об'єктами перевірки для якої визначені: приаеродромна територія КП "Міжнародний аеропорт "Київ", ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", ДП "Антонов" з метою виявлення порушень умов будівництва об'єктів на приаеродромній території.

У якості правової аргументації винесення наказу та проведення позапланового заходу голова Державіаслужби зазначив ст. 5 Повітряного Кодексу України, Положення про Державіаслужбу та п.7 Правил сертифікації цивільних аеродромів України від 25.10.2005 р. №796, а фактичної лист СБУ.

Як вже вказувалось судом вище Повітряний Кодекс України та Положення про Державіаслужбу чітко обумовлює об'єкти та суб'єкти, на які розповсюджується компетенція позивача, це суб'єкти авіаційної діяльності та експлуатанти аеропортів; об'єктом законного нагляду позивача є повітряний простір держави Україна; повітряні перевезення та авіаційні роботи- (п.9 Положення (Державіаслужба) нагляд та контроль за дотриманням суб'єктами авіаційної діяльності вимог законодавства, авіаційних правил України, зокрема шляхом проведення планових і позапланових перевірок, аудитів та інспектувань, а також ситуаційних експериментів, випробувань, оглядів, спостережень; п.40 Положення Державіаслужба організовує та контролює у межах повноважень, передбачених законом, суб'єктів авіаційної діяльності та експлуатантів аеропортів щодо дотримання авіаційних правил України в частині забезпечення екологічної безпеки цивільної авіації).

Відповідно до преамбули до Повітряного кодексу України останній встановлює правові основи діяльності в галузі авіації. Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.

Частиною 1 ст. 3 Повітряного Кодексу України передбачено, що сфера дії Повітряного кодексу України поширюється лише на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України.

Згідно Правил сертифікації цивільних аеродромів, на підставі яких і була проведена позапланова інспекційна перевірка, останні визначають порядок контролю за аеродромами. Абзацом 1 п.7.1.2 п.7.1 п.7 Правил передбачено, що позапланові інспекційні перевірки, які проводяться за рішенням Державіаслужби України здійснюються для контрольної оцінки відповідності аеродрому сертифікаційним вимогам, виконання умов та обмежень, установлених під час видачі Сертифіката.

За приписами п.п. 7.2.3. п.7.2 п. 7 Правил під час проведення інспектування аеродромів інспектори повинні переконатися в тому, що будівлі, споруди, адміністративні приміщення, контрольні зони радіотехнічного забезпечення польотів, проведення технічних робіт, об'єкти метеорологічного забезпечення та інші об'єкти мають відповідне оснащення, безперебійно функціонують, придатні для виконання передбачених завдань і відповідають сертифікаційним вимогам.

Згідно п.1.1 Правил сертифікації цивільних аеродромів України їх дія (Правил) поширюється і є обов'язковою для всіх фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності та відомчої належності, які займаються експлуатацією та введенням у дію аеродромів, внесених до державного реєстру цивільних аеродромів України. Правила встановлюють єдиний порядок сертифікації аеродромів, внесених до державного реєстру цивільних аеродромів України. Правила використовуються при підготовці матеріалів для сертифікації аеродромів та застосовуються посадовими особами Державіаслужби України, підприємствами й організаціями, які беруть участь у проведенні процедури сертифікації, внесених до державного реєстру цивільних аеродромів України.

Статтею 63 Повітряного Кодексу України визначено перелік елементів, які утворюють поняття аеродром. Аеродром (вертодром) включає такі елементи (аеродромні об'єкти):1) поверхні (штучні, ґрунтові або водні), призначені для посадки, зльоту, руху, стоянки повітряних суден, руху наземного транспорту на території аеродрому; 2) ґрунтові елементи аеродрому; 3) об'єкти обслуговування повітряного руху; 4) засоби зв'язку, навігації та спостереження; 5) візуальні засоби забезпечення польотів; 6) об'єкти та засоби аварійно-рятувального та протипожежного забезпечення, забезпечення авіаційної безпеки, метеорологічного обслуговування, електрозабезпечення аеродрому; 7) споруди та мережі інженерних комунікацій, що забезпечують роботу аеродромних об'єктів.

Як видно із зазначеного переліку приаеродромна територія не входить до складу аеродрома, а відтак не може бути об'єктом перевірки позивача.

Крім того, відповідно до вимог Закону України від 06.09.2012 р. № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що позивач, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України звертаючись до суду з вимогами до інших суб'єктів владних повноважень про зобов'язання їх вчинити певні дії та скасування прийнятих ними актів, грубо порушив межі наданої йому законом компетенції.

Приймаючи рішення про проведення перевірки приаеродромної території, яка входить до сфери відповідальності та контролю міської та селищної рад, що оформлене наказом №48 від 21.01.2017 р. "Про проведення позапланових інспекційних перевірок" та, проводячи відповідний інспекційний захід, позивач в особі його голови перевищив надані йому законом права та фактично, як державний орган виконавчої влади незаконно втрутився у діяльність іншого державного органу, позаяк приаеродромна територія не може та не могла бути об'єктом перевірки Державіаслужби України.

Суд звертає увагу, що приаеродромна територія, це перш за все, земельна ділянка, яка була відведена сільській та селищній раді у визначеному законом порядку, перебуває у їх повному віданні та розпорядженні, тому позивач не має та не мав права виходити за межі об'єкта перевірки - аеродромів.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачі- ДАБі, Ірпінська міська рада та Коцюбинська селищна рада не бути суб'єктами позапланової перевірки Державіаслужби; вони не є суб'єктами авіаційної діяльності, а тому перевіряти (інспектувати) їх на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил позивач не мав жодних підстав.

Більше того, діями по інспектуванню (перевірці) території, а не суб'єктів на предмет дотримання містобудівних правил та норм останній знехтував основним принципом побудови правового порядку в Україні та започаткував хибну практику, коли орган державної виконавчої влади, скажімо, ДСНС або Держспоживстандарт тощо, навмання заявить про своє право на перевірку будівельних норм та правил в контексті дотримання норм пожежної безпеки чи безпеки харчових продуктів, у зв'язку з чим суд вважає безпідставними висновки акту перевірки про начебто виявлені порушення на непідконтрольній для позивача території та сфері.

Отже, приймаючи рішення про проведення позапланового заходу, з непередбачених Правилами інспектування аеродромів підстав (адже лист Служби безпеки або будь-яке інше звернення юридичної чи фізичної особи не дає право на перевірку), Державіаслужба діяла із суттєвим перевищенням наданих їй законом повноважень.

У зв'язку з цим звернення позивача до суду з даним позовом юридично не обґрунтоване; у даному випадку відсутній публічно-правовий спір у розумінні п.2 ч.1 ст.4 КАСУ як спір, де хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, відносно іншої сторони і спір у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суд стверджує, що Державіаслужба не здійснювала владні-управлінські функції відносно інших суб'єктів владних повноважень, не мала таких повноважень та функцій (у тому числі шляхом проведення позапланового заходу) на непідконтрольному об'єкті - території, яка є прилеглою до аеродрому та належить міській та селищній раді відповідно згідно Закону №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Відповідачі- ДАБІ та органи місцевого самоврядування є самостійними суб'єктами владних повноважень, не підпорядкованими Державіаслужбі, не входять до меж її контролю та нагляду. Ці суб'єктами мають діяти як наглядові та контролюючи органи у визначених законом сферах та випадках, тому спір між позивачем та ними можливий лише з приводу реалізації їхньої компетенції, що позивач категорично відкинув, звертаючись до суду в порядку реалізації владної компетенції.

Відтак, суд вважає, що дана справа не є справою адміністративної юрисдикції за відсутністю публічно-правового спору та узаконеного права позивача на звернення до суду у конкретному випадку.

Вказана позиція повністю узгоджується з правовим висновком Великої палати Верховного суду, викладеним у постанові від 15.03.2018 № 800/414/17.

Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАСУ.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження в адміністративній справі за позовом Державної авіаційної служби України до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Коцюбинської селищної ради, Ірпінської міської ради, треті особи: Служба безпеки України, державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство оборони України, Регіональний структурний підрозділ "Київцентаеро", державне підприємство "Антонов", приватне акціонерне товариство "ВПБФ "Атлант" про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, - закрити. .

2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Брагіна О.Є.