Ухвала суду № 75426374, 23.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

23.07.2018 Справа № 917/1792/16

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т.М., розглянувши у відкритому засіданні

заяву (вхід. № 5966 від 19.06.2018р.) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод"

про відстрочку виконання рішення суду від 12.01.2017р. та про скасування чинності накладених арештів у справі № 917/1792/16, порушеної

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод"

про стягнення грошових коштів

За участю представника від відповідача (заявника): ОСОБА_1

від позивача (стягувача): не з’явився

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" звернулося до Господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочку виконання рішення суду від 12.01.2017р. на 12 місяців та про скасування чинності накладених арештів у справі № 917/1792/16.

В обґрунтування заяви відповідач (боржник) посилається на те, що наявні обставини, що утруднюють виконання судового рішення.

Стягувач у відзиві проти задоволення заяви заперечує, посилаючись на те, що невиконання судового рішення у цій справі призводить до негативних наслідків у господарській діяльності позивача.

Про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені шляхом надсилання ухвали суду від 12.07.2018р. на їх юридичні адреси, шляхом направлення їм телефонограм, а також шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційній веб-сторінці суду.

Неявка у судове засідання представника стягувача не перешкоджає розгляду заяви.

В судовому засіданні 23.07.2018р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали згідно з ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.

Господарським судом Полтавської області по справі № 917/1792/16 було прийнято рішення від 12.01.2017р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД" 386061грн. 66 коп. основного боргу, 30036грн. 32коп. інфляційних, 10778грн. 74 коп. річних, 81370грн. 74 коп. пені, 38606грн. 17 коп. штрафу, 8202грн. 81 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2017р. дане рішення було залишено без змін.

На виконання вказаного рішення господарським судом Полтавської області був виданий відповідний наказ від 29.03.2017р.

На даний час рішення суду боржником не виконано.

Боржник звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців, посилаючись на те, що:

- після введення Російською Федерацією заборони на імпорт продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна було закрито основний ринок збуту продукції заявника. Організація нових ринків збуту є процесом довготривалим, потребує значних фінансових коштів та ресурсів. Це в сукупності із соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, зменшення попиту на сирну продукцію, призвело до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції заявником.

- до заявника звернулася велика кількість контрагентів із позовами про стягнення заборгованості, і це призвело до скрутного фінансового становища. Були відкриті виконавчі провадження, у межах яких накладено арешти на майно та грошові кошти заявника, що паралізувало роботу підприємства; позбавило можливості проводити розрахунки з контрагентами;

- все майно підприємства перебуває у заставі банку, що унеможливлює проведення розрахунків за рахунок продажу цього майна; банк звернувся із позовами про звернення стягнення на заставне майно заявника;

- скрутне фінансове становище підтверджується також аудиторським висновком від 21.05.2018р., яким встановлено, що всі показники фінансового стану Товариства мають незадовільне значення, сума короткострокових зобов’язань перевищує суму оборотних активів, Товариство залежне від залучених коштів,

- негайне виконання винесених судом рішень призведе до істотного погіршення фінансового стану Товариства та до неплатоспроможності. За рішеннями судів стосовно заявника відкрито низку виконавчих проваджень на суму більше 14 млн. грн.

- вжиття Державною виконавчою службою заходів для примусового виконання судових рішень призвело до катастрофічної ситуації: під загрозою опинилися погашення заборгованості, сплата кредитів, виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетом;

- Товариство вживає заходів з метою збереження виробництва, а саме протягом ІІІ кварталу 2018 р. – І кварталу 2019р. розраховує на покращення фінансового стану в зв’язку з укладенням нових контрактів на поставку продукції, зокрема із ТОВ «ІР-Агроторг» та з ТОВ «Транзитекспо». Товариством укладено договір на отримання безвідсоткової фінансової допомоги. Учасниками ТОВ прийнято рішення внести додаткові внески до статутного капіталу.

- Товариство є бюджетоутворюючим підприємством м. Лозова, і в разі банкрутства місцевий бюджет втратить значні надходження;

- існує значна судова практика, якою підтримується позиція заявника;

- наведені підстави є винятковими, особливими та непереборними, ускладнюють виконання рішення суду. Відстрочка виконання рішення суду – це не спосіб уникнути відповідальності, а створення умов для виконання цього рішення.

Стягувач у відзиві проти задоволення заяви заперечує, посилаючись на те, що :

- за наданим рішеннями судів строк відстрочки для боржника закінчився ще у 2017 році, проте судові рішення залишилися невиконаними;

- судові рішення є обов’язковими до виконання, зокрема, всіма юридичними особами (ст. 18 ГПК України);

- заборгованість по даній справі виникла з листопада 2015 року; невиконання судового рішення наносить суттєві збитки позивачу;

- вимоги про зняття арешту є безпідставними, оскільки за ч.4 ст. 34 Закону України арешт на майно боржника, накладений в межах виконавчого провадження, не знімається на строк, на який виконавець зупиняє виконавче провадження;

- неналежне виконання боржником грошових зобов’язань за Договором, невиконання судового рішення у цій справі призводить до негативних наслідків у господарській діяльності позивача, до необхідності брати кредити, до виникнення прострочки в розрахунках з іншими кредиторами.

За ст. 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" встановлено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Отже, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характерну обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об’єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін.

В ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня2013року в справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судових захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012)4 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012року № 11-рп/2012).

У рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Відповідно до статті 42 та абз. 5 статті 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

А отже, наведені заявником обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, тобто не виникли в силу якихось об'єктивних, незалежних від боржника обставин.

Посилання відповідача на те, що негайне виконання рішення суду у даній справі призведе до істотного погіршення фінансового стану Товариства, судом визнається необґрунтованим, оскільки в даному випадку негайного виконання рішення не відбулося, судове рішення не виконується майже півтора року.

Заявник в заяві зазначає про те, що на даний час відкрито виконавчі провадження на суму більше 14 млн. грн. Згідно доданої до заяви довідки про судові рішення станом на 31.03.2018р., судами України у період лютий 2016р. – січень 2018р. стосовно боржника винесено 29 рішень про стягнення заборгованості на користь різних контрагентів. Тому надання відстрочки виконання рішення на 12 місяців по даній справі та зупинення виконавчого провадження на цей строк у ній, може призвести до ситуації, коли стягнуті у межах виконавчого провадження кошти підуть на погашення заборгованості іншим кредиторам боржника, без врахування вимог даного стягувача.

Щодо доданих до заяви про відстрочку виконання рішення суду договорів, за умовами яких передбачено отримання коштів, суд зазначає наступне.

За договором поставки від 23.05.2018р. № 2305, укладеним заявником з ТОВ «ІР-Агроторг», передбачено постачання товарів у період липень 2018р. – червень 2019р. та оплата цього товару у період серпень 2018 – липень 2019р.

За договором поставки від 30.04.2018р. № 3004, укладеним заявником з ПП «Транзитекспо», передбачено постачання товарів у період липень 2018р. – листопад 2019р. та оплата цього товару у період серпень 2018 – грудень 2019р.

За договором від 14.05.2018р., укладеним заявником з СГПП «РВД-Агро» передбачено надання фінансової допомоги з 15.08.2018р. по 31.12.2019р.

Тобто, всі надані договори стосуються майбутніх зобов’язань сторін; докази їх реального виконання сторонами на даний час відсутні.

Крім того, у доданому до заяви Економічному аналізі основних аналітичних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості ТОВ "Лозівський молочний завод" встановлено загальну суму поточної кредиторської заборгованості Товариства, що в рази перевищує належну до виконання у даній справі (555056,44 грн.). При цьому заявником не обґрунтовано яким чином відстрочення виконання даного рішення суду призведе до відновлення платоспроможності підприємства та до погашення боргу перед стягувачем.

Проаналізувавши додану боржником до заяви судову практику, суд зазначає наступне.

Надані боржником ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2016р. у справі № 28/12-09, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.01.2017р. у справі № 34/1, постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2007р. у справі № 3/190-24/9 (3/360-7/372), ухвала Господарського суду міста Києва від 26.10.2017р. у справі № 910/11426/16, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2017р. у справі № 917/1704/16, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2018р. у справі № 917/1852/16, жодним чином не стосуються даної справи, оскільки заявник не був учасником вказаних судових проваджень.

Також, боржником надані постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2017р. у справі № 908/6083/15, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" було відстрочено виконання судового рішення строком на 12 місяців,

постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2017р. у справі № 917/138/16, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" було відстрочено виконання судового рішення строком на 12 місяців,

ухвала Господарського суду Полтавської області від 01.08.2017р. у справі № 917/314/16, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" було відстрочено виконання судового рішення до 01.08.2018р.,

постанова Вищого господарського суду України від 05.12.2017р. у справі № 917/1/16, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відстрочку рішення суду на 12 місяців,

постанова Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2018р. у справі № 917/99/16, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" було відстрочено виконання судового рішення строком на 12 місяців.

Вказані судові рішення свідчать про те, що боржнику неодноразово надавалися відстрочки виконання судових рішень, проте це не призвело до погашення заборгованості перед кредиторами.

Рішенням суду у даній справі встановлено, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла ще в 2015 році, тобто борг не сплачений майже 2 роки.

Суд, зазначає, що надання відстрочки ще на 12 місяців матиме наслідком зупинення виконавчого провадження з виконання рішення суду у даній справі, і, як наслідок, ненадходження позивачу присуджених за рішенням коштів. Зазначене може призвести до ущемлення інтересів стягувача.

У рішенні, ухваленому 20 липня 2004 р. у справі «Шмалько проти України», Європейський суд з прав людини (далі — Суд) суд відзначив, що право на судовий розгляд, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якби держави допускали невиконання остаточних рішень національних судів. Незабезпечення особі можливості отримати повне виконання судового рішення на її користь є втручанням у право цієї особи на мирне володіння майном, яке передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі "Войтенко проти України" (заява N 18966/02) від 29 червня 2004 року суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1.

З огляду на викладене, відсутні підстави для надання відстрочки виконання судового рішення у даній справі.

Враховуючи викладене, у задоволені заяви про відстрочку виконання рішення по справі слід відмовити.

Також, суд відхиляє заяву в частині вимог про скасування чинності накладених арештів.

Як свідчать матеріали справи, господарським судом під час розгляду даної справи заходи забезпечення позову шляхом накладення арештів на майно чи кошти відповідача не застосовувалися.

Порядок та підстави зняття арешту з майна, накладеного у межах виконавчого провадження регулюється ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». В даній заяві боржник не наводить жодної правової підстави для зняття арешту з майна, не надає доказів накладення такого арешту.

Тому заява в цій частині є необґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 331, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення суду від 12.01.2017р. та про скасування чинності накладених арештів у справі № 917/1792/16 – відхилити.

2. Відмовити у відстрочці виконання рішення суду від 12.01.2017р. та скасуванні чинності накладених арештів у справі № 917/1792/16.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Ухвала може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги через відповідний суд згідно з підп.17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали підписано: 23.07.2018р.

Суддя Т. М. Безрук