Рішення № 75426317, 11.07.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/875/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.,

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.;

Розглянувши матеріали справи №916/875/18;

За позовом: Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ»;

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод»;

про стягнення;

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі: 27.04.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н, дата видачі: 30.03.2018;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» про стягнення 44938,65грн. інфляційних втрат та 10295,70грн. 3% річних, всього ціна позову складає 55234,35 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язань по договору поставки від 01.03.2010р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2018р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/875/18 за правилами загального позовного провадження.

20.06.2018р. від Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач частково заперечує з приводу задоволення позовних вимог.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, Приватне акціонерне товариство «Ізмаїльський виноробний завод» посилається на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки до стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік, а тому за розрахунком відповідача стягненню підлягає 18067,16грн інфляційних втрат та 4219,72грн. 3% річних.

04.07.2018р. від Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, позивач зазначає, що інфляційні нарахування та 3% річних, в розумінні ЦК України не є неустойкою (штрафом, пенею), а тому до спірних правовідносин не застосовуються положення про спеціальну позовну давність.

10.07.2018р. від Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» надійшло клопотання про зупинення провадження по справі № 916/875/18.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2018р. у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» №916/875/18 від 10.07.2018р. відмовлено; закрито підготовче провадження у справі № 916/875/18; призначено справу до судового розгляду по суті в даному засіданні суду.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.02.2017р. ухваленого у справі № 916/2463/15, яке відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017р. набрало законної сили 23.03.20107р. встановлено наступні обставини.

01 березня 2010 року між Приватним акціонерним товариством «Елопак-Фастів» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Ізмаїльський виноробний завод» (Покупець) було укладено Договір №117/10-SC-UKR/FST-DYA, у відповідності до п. п. 1.1, 1.4 якого Постачальник зобов’язується поставити Покупцю в обумовлені строки кришки ELO-CAP UE, а Покупець зобов’язується прийняти їх та оплатити. З метою спрощення виконання сторонами зобов’язань за договором, Покупець і Постачальник спільними зусиллями складають щомісячний прогноз на кожний календарний рік на поставку товару у кількості, котра буде необхідна Покупцю для власної виробничої мети.

Відповідно до п. п. 2.3, 3.1 договору №117/10-SC-UKR/FST-DYA від 01.03.2010р. кількість замовленого товару повинно бути рівним або кратним 90 тис. шт. Приймання товару по кількості, асортименту та якості зовнішнього виду товару і його упаковки здійснюється в момент передачі товару від ПАТ «Елопак-Фастів» або перевізника, уповноваженого Постачальником. В момент приймання товару Покупець зобов’язаний здійснити перевірку по кількості та якості зовнішнього виду товару та його упаковки.

Продавець гарантує, що вест товар, який поставляється за даним договором відповідає специфікаціям, узгодженими між сторонами (надалі – стандарти якості).( п. 4.1. Договору).

Згідно до п. 5.2. Договору, у разі якщо Покупець не дотримується строків по сплаті поставленого Товару, який зазначений у параграфі 7 Договору, Покупець сплатить Постачальнику штраф у розмірі 0,2% від вартості товару за кожен день прострочення оплати. Максимальна сума штрафу за даним пунктом 5.3. обмежується сумою, яка дорівнює 10% від вартості товару.

Відповідно до п. 5.3. Договору, всі штрафні санкції, наведені в п.п. 5.1.,5.2. даного договору, підлягають сплаті в разі направлення претензії у письмовій формі, а також відповідно окремого рахунку, який виставляється стороною, яка заявила рекламацію.

Строк сплати штрафних санкцій, наведений в п.п. 5.1.,5.2. даного договору, складає 10 робочих днів з моменту виставлення рахунку стороною, яка заявляє рекламацію. (п.5.4. Договору).

Положеннями п. п. 6.1, 13 договору №117/10-SC-UKR/FST-DYA від 01.03.2010р. передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2010р. Всі додатки до договору є невід’ємною частиною такого договору.

В подальшому додатковими угодами №1 від 30.12.2010р., №2 від 30.12.2011р., №4 від 31.12.2012р., №5 від 31.12.2013р. сторонами договору №117/10-SC-UKR/FST-DYA від 01.03.2010р. була продовжена дія договору на наступний календарний рік.

Відповідно до п. 7.1. Договору, ціни за 1000 штук кришки ELO-CAP UE білий колір складають: 168,06 грн. за 1000 шт., без ПДВ (еквівалент 15,50 євро) та 201,67 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 33,61 грн.

Ціна за товар може бути змінена при зміни офіціального курсу гривні до євро, встановленого НБУ а дату виставлення рахунку на сплату товару. Зміна ціни в такому разі відбувається пропорційно зміненому курсу гривні до євро, встановленого НБУ до офіційного курсу гривні до євро, зазначеному в п. 7.1. договору. (п. 7.2. Договору).

Положеннями п. 14.3. Договору сторони погодили, що у разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, любий спір чи недомовленості, які виникли між сторонами та відносяться к даному договору, чи які виниклі із нього, будуть розглянуті господарським судом відповідно до чинного законодавства України.

Так, на виконання умов укладеного між сторонами договору №117/10-SC-UKR/FST-DYA від 01.03.2010р. Постачальником - Приватним акціонерним товариством «Елопак-Фастів» було поставлено товар та виставлено рахунки на сплату, а Приватним акціонерним товариством «Ізмаїльський виноробний завод» прийнято наступний товар:

- 03.10.2014р. на суму 81962,28 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1683 від 03.10.2014р., довіреністю №200 від 02.10.2014р., рахунком на оплату №1576 від 03.10.2014р., копії яких наявні в матеріалах справи;

- 07.11.2014р. на суму 58311,36 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1909 від 07.11.2014р., довіреністю №0239 від 06.11.2014р., рахунком на оплату №1777 від 07.11.2014р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, у зв’язку з неналежним виконанням з боку Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» прийнятих на себе зобов’язань, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 140273,64 грн., яка станом на момент розгляду справи є непогашеною.

У відповідності до п. 7.5. Договору, всі платежі здійснюються покупцем на основі відповідних рахунків, які виставляє Продавець , шляхом безготівкового банківського перерахунку грошових коштів в українській гривні на рахунок Компанії ЕЛОПАК. Оплата проводиться на основі рахунків, які виставляє компанія ЕЛОПАК. Покупець зобов’язаний зазначити в кожному платіжному дорученні призначення платежу, яке повинно містити наступну інформацію: - тип товару (кришки ELO-CAP UE); - номер договору; - номер та дату документа, відповідно до якого здійснюється оплата. В разі зазначення Покупцем неточної інформації у платежі, Продавець не несе відповідальності за несвоєчасне виконання своїх зобов’язань.

Відповідно до п. 7.5.1. Договору, 50% вартості заказаної партії кришок сплачуються Покупцем на протязі 3-х робочих днів з моменту виставлення рахунку від Компанії ЕЛОПАК в гривні, з урахуванням п. 7.7., 7.7.1. Договору, але в будь-якому разі перед відвантаженням товару.

Останні 50% вартості заказаної партії кришок сплачується Покупцем на умовах товарного кредиту на протязі 30 календарних днів з моменту відвантаження та дати видаткової накладної. (п. 7.5.2. Договору).

Згідно до п. 7.5.3. Договору зазначено, що проценти за товарний кредит встановлюються у розмірі 1 грн., в.т.ч. ПДВ ставка 20% у розмірі 0,17 грн. за один календарний день розстрочки платежу, причому проценти починають нараховуватись з моменту відвантаження та дати видаткової накладної до повної оплати за даною видатковою накладною, а їх сплата проводиться в строки, встановлені відповідно до п.7.5.2. договору.

Отже, в межах справи №916/2463/15 стягнено з Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» (68640, Одеська область, Ізмаїльський район, селище міського типу Суворове, вул. Лиманська, буд. 18; код 00412033) на користь Приватного акціонерного товариства «Елопак-Фастів» (08500, Київська область, місто Фастів, вул. Великоснітинська, буд. 67; код 00418082) суму основного боргу у розмірі 140273 (сто сорок тисяч двісті сімдесят три) грн. 64 коп., неустойку у розмірі 14027 (чотирнадцять тисяч двадцять сім) грн.36 коп., інфляційні нарахування у розмірі 60561 (шістдесят тисяч п’ятсот шістдесят одна) грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 2979 (дві тисячі дев’ятсот сімдесят дев’ять) грн.76 коп., проценти за товарний кредит у розмірі 54127 (п’ятдесят чотири тисячі сто двадцять сім) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 5439 (п’ять тисяч чотириста тридцять дев’ять) 40 коп.».

13.02.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області ОСОБА_3, при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області по справі №916/2463/15 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з фактичною оплатою.

Факт повного виконання рішення по справі №916/2463/15 підтверджено оригіналом платіжного доручення №232 від 13.02.2018р.

Отже, враховуючи факт несвоєчасної оплати відповідачем суми основного боргу у розмірі 140273 (сто сорок тисяч двісті сімдесят три) грн. 64 коп. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, шляхом стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного між ними Договору №117/10-SC-UKR/FST-DYA від 01.03.2010р.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.02.2017р. ухваленого у справі № 916/2463/15, яке відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду Від 23.03.2017р. набрало законної сили 23.03.20107р. встановлено, що позивач скористався своїм правом для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а саме:

«Розрахунок 3% річних проведено за накладеною від 03.10.2014р. за період з 03.11.2014р. по 02.09.2015р., що становить 1839,10 грн. та накладеною від 07.11.2014р. за період з 08.12.2014р. по 02.09.2015р., що становить 1140,66 грн. Загальний розмір заборгованості зі сплати 3% річних становить 2979,76 грн.

Розрахунок інфляційних втрат проведено за накладеною від 03.10.2014р. за період з 03.11.2014р. по 30.06.2015р., що становить 36824,34 грн. та накладеною від 07.11.2014р. за період з 08.12.2014р. по 30.06.2015р., що становить 23736,01 грн. Загальний розмір заборгованості зі сплати інфляційних втрат становить 60561,25 грн.»

Дані обставини, як і розмір основної заборгованості у розмірі 140273,64грн. є приюдиційними в розумінні положень ст. 75 ГПК України, а тому не потребують доведенню в межах справи №916/875/18.

Предметом розгляду справи №916/875/18 є стягнення 3% річних за період з 03.09.2015р. по 12.02.2018р. та інфляційних втрат з липня 2015р. по січень 2018р.

Суд звертає увагу, що період нарахування інфляційних втрат та 3% річних не перетинається з періодом, по справі № 916/2463/15, що відповідає положенням чинного законодавства.

Крім цього, суд не приймає до уваги правову позицію відповідача з приводу того, що позивачем пропущено строк позовної давності виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1 роз’яснень, наданих пленумом Вищого господарського суду України в постанові «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 р. №14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно п. 3.4. зазначених роз’яснень, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 зазначених роз’яснень, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового праву та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 26.04.2017р. у справі № 918/329/16 застосування ст. 625 ЦК, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов’язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. До правових наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Верховний Суд в постанові від 11.04.2018р. у справі №910/6929/17 зазначив, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, посилання відповідача в відзиві на позовну заяву на пропуск позивачем строку спеціальної позовної давності (1 рік) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, оскільки інфляційні нарахування та три проценти річних, вимоги про стягнення яких заявлені позивачем, не є штрафними санкціями (неустойкою).

Крім цього, суд критично оцінює наданий відповідачем розрахунок, інфляційних нарахувань та 3 % річних, оскільки грошові зобов’язані перед позивачем за Договором №117/10-8САЖК/Р8Т-ОУА від 01.03.2010р. припинено 13.02.2018р. Отже, нарахування інфляційних нарахувань та 3 % річних за період з 13.02.2018р. по 14.05.2018р. не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі №6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Розрахунок 3% річних проведено за період з 03.09.2015р., по 12.02.2018р. на суму 140273,64грн., що складає 10295,70грн.

Розрахунок інфляційних втрат проведено з липня 2015р. по січень 2018р. (включно) на суму 140273,64грн., що складає 44938,65грн.

Розглянувши надані позивачем розрахунки, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, періоди нарахування не перетинаються з періодами, які позивач зазначив по справі №916/2463/15, а тому інфляційні витрати у розмірі 44938,65грн., та 3% річних у розмірі 10295,70грн. підлягають стягненню з Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» в редакції розрахунку позивача.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд вважає таким, що підлягає задоволенню позов Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача, згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» до Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» (вул. Лиманська, буд.18, Суворове, Ізмаїльський район, Одеська область, 68640, код ЄДРПОУ 00412033) на користь Приватного акціонерного товариства «ЕЛОПАК-ФАСТІВ» (вул. Великоснітинська, буд.67, Фастів, Київська область, 08500,код ЄДРПОУ 00418082) інфляційні витрати у розмірі 44938,65грн., 3% річних у розмірі 10295,70грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2018

Суддя О.Ю. Оборотова