Постанова № 75423988, 19.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3088/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року, (суддя Мар'єнко Л.М., повний текст складено 20.07.2018 р.) по справі № 820/3088/18

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України"

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства "Дослідницьке господарство" "Гонтарівка" Інститут товариства НААН на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 430447,22 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 р. відмовлено у задоволені позову.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на не виконання підприємством нормативу, встановленого ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим відповідач не може бути звільнений від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 вказаного закону.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що підприємство вживало необхідних заходів для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ДП Дослідницьке господарство" "Гонтарівка" подано до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2017 році становила 252 особи, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 3 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 10 осіб (а.с. 9).

Відповідач протягом 2017 року подавав до Вовчанського районного центру зайнятості звіти форми 3 - ПН про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями звітів та листом центру зайнятості (а.с. 15-40).

Позивач, вважаючи, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 7 осіб, звернувся до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 430447,22 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього

адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону України підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу наведених положень нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно здійснювати пошук інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року, 20.03.2018 року по справах № 825/695/17, № 817/652/17.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає хибними доводи позивача, що відповідач не дотримався норм чинного законодавства та не виконав норматив, встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тому не може бути звільненим від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, оскільки такі твердження спростовуються наявними у справі доказами та вищевикладеними обставинами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач не надав суду належні докази порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" .

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 по справі № 820/3088/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді О.В. Присяжнюк Г.Є. Бершов Повний текст постанови складено 20.07.2018 року