Постанова № 75423969, 20.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3000/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Бершова Г.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 року, суддя Єгупенко В.В., по справі № 820/3000/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України , Харківського обласного військового комісаріату

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018р. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 оформлене пунктом 8 протоколу № 34 від 30.03.2018.

Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Міністерство оборони України (далі відповідач), не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що правомірність рішення Міністерства Оборони, тому як відповідно до п.17 Порядку № 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, а тому Міністерство Оборони не є належним відповідачем по справі, оскільки МО СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, не здійснювало розрахунків при звільнені позивача з військової служби, а тому витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Крім того позивачем надано не повний пакет документів, а саме не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; також зазначає, що суд зобов'язавши відповідача прийняти рішення фактично втрутився в дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 в період з 27.10.1983 р. по 18.12.1985 р. проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР у складі військової частини 2066, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан з 31.07.1984р. по 14.12.1984р. в складі військової частини 2066, що підтверджується військовим квитком. (а.с. 10-11). На день звільнення з військової служби позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, каліцтв № 424 від 28.05.2009р. захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується витягом з протоколу (зворотна сторона а.с. 11).

12.08.2009 року позивачу встановлено вперше ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ХАР-07 № 001840 від 12.08.2009) (а.с. 9).

З 01.09.2017 року, під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок цієї причини, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА № 682182 від 14.08.2017р. (а.с. 13).

Позивач звернувся до Харківського ОВК із заявою та належними додатками стосовно призначення йому та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

30.03.2018 року комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення № 34, згідно п. 8 якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України (витяг з протоколу № 34 від 30.03.2018р.)(а.с.9)

Позивач вважаючи протиправною відмову, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, рішення Міністерства оборони України є неправомірним, оскільки відповідач діяв не в спосіб встановлений законом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 " Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно ст. 1 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закону № 2011-ХІІ) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 вказаного Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 23 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення зі служби.

Зазначена позиція узгоджується з висновками викладеними у рішенні Верховного Суду України від 18.11.2014р. по справі № 21-466а14, постанови Верховного Суду від 20.03.2018р. по справі № 276/322/17.

Судом встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було підтверджено довідками МСЕК.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність обов'язку здійснювати призначення і виплату позивачеві одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що прикордонні війська, у складі яких позивач проходив військову службу, не входять до структури Збройних Сил України та не відносяться до підпорядкування Міністерства оборони України, а тому останнє не зобов'язане нести витрати по виплаті позивачеві вказаної допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Позивача призвано на строкову службу наказом Міністра оборони СРСР, перебував він на військовому обліку в Близнюківському районному військкоматі Харківської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

Відповідно до п. п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. «Про військові формування на Україні» Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про правонаступництво», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно з п. 2 постанови КМУ від 02.01.1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах державного кордону України» Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Отже, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині Державна прикордонна служба України) у 1992 р. став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Враховуючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, та в силу ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням IІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

За таких обставин висновки Міністерства оборони України про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем всіх документів, а саме документів , що свідчать про обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, тому як відповідачем з цих підстав не приймалося рішення про відмову в призначені одноразової грошової допомоги позивачу.

Крім того, в апеляційній скарзі не наведено підстав не прийняття до уваги відповідачем витягу з протоколу Центральної військової- лікарської комісії Міністерства Ооборони України та довідки МСЕК.

Відповідно до п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Згідно п.21.21. Положення № 402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово- медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально- профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн (63-94-п), посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання захворювання позивачу, тому посилання апелянта на відсутність серед документів поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, документу про причини та обставини поранення є безпідставними, необґрунтованими та протиправними.

З приводу твердження відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли рішенням судів, що набрали законної сили, встановлено що ОСОБА_1 як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки судом вирішено спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 по справі № 820/3000/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк Г.Є. Бершов