Постанова № 75423922, 20.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4376/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

представника позивача Бєлановського В.П.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІ КОМ» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Сподарик Н.І.,

час ухвалення рішення - 11:32:24,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 26 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІ КОМ» звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2017 року № 0013211414 та № 0013241414.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку, у результаті якої контролюючим органом зроблено висновок про те, що ТзОВ "АГРІ КОМ" безпідставно відносило до складу витрат підприємства від'ємне значення курсових різниць, що виникало за рахунок заборгованості по угоді від 01 травня 2014 року про заміну сторін у договорі позики №б/н від 21 вересня 2009 року з ICECOM Handelesges.m.b.H. та ТОВ "Агро Радехів" в загальній сумі 300 000,00 євро та по угоді від 01 травня 2014 року про заміну сторін у договорі позики №б/н від 01 серпня 2008 року на суму 150 000,00 євро та, відповідно, нарахованими відсотками по даних угодах. Зазначає, що такий висновок контролюючого органу є хибними, оскільки від'ємне значення курсових різниць, що виникло за рахунок заборгованості по спірній господарській операції, було віднесено Товариством до складу витрат підприємства, у відповідності до стандартів бухгалтерського обліку та норм податкового законодавства.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 26 липня 2017 року № 0013211414 та № 0013241414.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витрати щодо сум втрат від курсових різниць є економічно обґрунтовані, а господарські операції щодо яких сформовані ці витрати, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, є вчинені, тобто такими, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань та відповідають змісту, відображеному позивачем в укладених договорах (угодах), а тому втручання в майнові права позивача та позбавлення його права на податкові вигоди було безпідставним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «АГРІ КОМ» лише бере на себе зобов'язання погасити борги ТзОВ «Агро Радехів» перед іноземним позичальником ICECOM Handelesges.m.b.H., однак зазначає, що у даному випадку не відбулося фактичного отримання позики для забезпечення ведення господарської діяльності. Також вважає, що дані витрати не можливо пов'язати з господарською діяльністю підприємства, оскільки з наданих позивачем документів не можливо встановити необхідність і доцільність використання вищенаведених витрат по даних боргових зобов'язаннях. Зазначає про те, що позивач безпідставно відносив до складу витрат підприємства від'ємне значення курсових різниць.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що в узагальнюючій податковій консультації щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 05 липня 2012 року № 574, викладено висновок, що перерахунок курсових різниць має обов'язково проводитися, навіть за заборгованістю, що не враховується у податковому обліку. Оскільки заборгованість у іноземній валюті перед іноземним позикодавцем являється монетарною статтею на кожну дату балансу, ці статті перераховувались по курсу НБУ на відповідну дату. Курсові різниці від такого перерахунку формували доходи та витрати Товариства у відповідному періоді в залежності від зміни валютного курсу. Ці доходи та витрати, відповідно до норм ПК України потрапляють до складу податкових доходів та витрат, що і було відображено Товариством у складі податкових декларацій.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «АГРІ КОМ» як юридична особа зареєстроване 27 березня 2008 року. На податковий облік позивача взято 28 березня 2008 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «АГРІ КОМ» було платником податку на прибуток, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску.

З матеріалів справи слідує, що в період із 14 червня 2017 року по 27 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області було проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «АГРІ КОМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 12 липня 2017 року №963/13-01-14-14/35785557, у якому зафіксовано, порушення податкового законодавства, допущені позивачем у своїй діяльності, одним з яких було порушення п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.139.1.1 п.139.1, п.п.139.1.9 п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями в редакції що діяла до 01 січня 2015 року), п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями в редакції що після 01 січня 2015 року) внаслідок неправомірного визначення показників податкової декларації з податку на прибуток (в частині визначення показників фінансової звітності), ТзОВ «АГРІ КОМ» завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 кв. 2017 року на 7802876,00 грн, що призвело до заниження податку на прибуток всього на 318224, 00 грн, в т. ч. за 2016 рік на 99719,00 грн та за 1 кв. 2017 року на 218505,00 грн.

На підставі даного висновку акту перевірки від 12 липня 2017 року №963/13-01-14-14/35785557 ГУ ДФС у Львівській області було винесено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2017 року №0013211414 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 397780,00 грн(у тому числі за податковим зобов'язанням 318224,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 79556,00 грн) та №0013241414 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 7802876,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені вищевказаним Кодексом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства, та не зазначені в переліку у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу, а визначальною ознакою для віднесення витрат до складу валових вважається безпосереднє використання реально придбаних товарів (робіт послуг) у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці і належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат.

Порядок врахування курсових різниць від операцій із іноземною валютою врегульовано підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 ст. 153 ПК.

Так, згідно з цим підпунктом визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

У пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» (надалі - П(С)БО-21), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, дано визначення наступним поняттям: курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Згідно з підпунктом а пункту 7 П(С)БО-21 на кожну дату балансу: монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу.

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу (пункт 8 П(С)БО-21).

Таким чином, монетарна стаття балансу - кредиторська заборгованість позивача за кредитом, яка виражена у іноземній валюті підлягає перерахунку на день її погашення або на дату балансу.

Провівши системний аналіз зазначених норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що збиток від курсової різниці (від'ємне значення курсових різниць) відноситься до складу витрат.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до договору позики №б/н від 01 серпня 2008 року, укладений між ICECOM Handelesges.m.b.H. (Позикодавець) та ТОВ «Агро Радехів» (Позичальник), Позикодавець надає Позичальнику у користування грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 150 000,00 Євро.

Згідно угоди про заміну сторони у договорі позики №б/н від 01.08.2008 року, що була укладена 01.05.2014 року між ТОВ «Агро Радехів» (Первісний позичальник), ТОВ «АГРІ КОМ» (Новий позичальник) та компанією ICE COM HandelsGmbH (Позикодавець) новий позичальник приймає всі права та обов'язки Первісного позичальника за договором позики №б/н від 01.08.2008 року.

Відповідно до договору позики №б/н від 21 вересня 2009 року, укладений між ICECOM Handelesges.m.b.H. (Позикодавець) та ТОВ «Агро Радехів» (Позичальник) Позикодавець надає Позичальнику у користування грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 300 000,00 Євро.

Згідно угоди про заміну сторони у договорі позики №б/н від 21.09.2009 року між ТОВ «Агро Радехів» (Первісний позичальник), ТОВ «АГРІ КОМ» (Новий позичальник) та компанією ICE COM HandelsGmbH (Позикодавець) Новий позичальник приймає всі права та обов'язки Первісного позичальника за договором позики №б/н від 21.09.2009 року.

У зв'язку з укладенням 01.05.2014 року ТОВ «Агро Радехів» (Первісним Позичальником), ТОВ «АГРІ КОМ» (Новим Позичальником) та компанією ICE COM HandelsGmbH (Позикодавцем) Угоди про заміну сторони у договорі позики №б/н від 01.08.2008 року, Новий Позичальник, на момент укладення цього Договору, одержує право вимоги від Первісного позичальника щодо сплати останнім на користь Нового Позичальника суми коштів у розмірі 3 016 674,97 грн. (договір №1 від 30 червня 2014 року, укладений між ТОВ «Агро Радехів» та ТОВ «АГРІ КОМ»)

У зв'язку з укладенням 01.05.2014 року ТОВ «Агро Радехів» (Первісним Позичальником), ТОВ «АГРІ КОМ» (Новим Позичальником) та компанією ICE COM HandelsGmbH (Позикодавцем) Угоди про заміну сторони у договорі позики №б/н від 21.09.2009 року, Новий Позичальник, на момент укладення цього Договору, одержує право вимоги від Первісного позичальника щодо сплати останнім на користь Нового Позичальника суми коштів у розмірі 5 543 505,51 грн ( договір №2 від 30 червня 2014 року, укладений між ТОВ «Агро Радехів» та ТОВ «АГРІ КОМ»)

Під час перевірки податковим органом було встановлено, що одержані від перерахунку заборгованості по основній сумі кредиту витрати у вигляді негативних курсових різниць, ТОВ «АГРІ КОМ» відносило до витрат підприємства.

Колегія суддів вважає такі дії позивача такими, що відповідають нормам Податкового кодексу, адже, матеріалами справи підтверджено, що кредитним договором визначено, що кредит погашається грошовими коштами, отже заборгованість за кредитом є монетарною статтею і курсова різниця за такою заборгованістю, що виникає за результатом перерахунку цієї заборгованості, включається до складу витрат по податку на прибуток на підставі статті 153 Податкового кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України не може бути притягнутий до відповідальності платник податку, який діяв на підставі узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

В матеріалах справи наявна узагальнююча податкова консультація щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, затверджена наказом Державної податкової служби від 05.07.2012 року № 574, яка підтверджує правомірність позиції позивача в даному спорі, що також було вірно взято до уваги судом першої інстанції.

Стосовно доводів апелянта про те, що позивач не міг відносити до витрат від'ємне значення курсових різниць з огляду на те, що за період з 2014 до 2017 року позивачем не здійснювалось погашення основної суми позики та відсотків по угодах від 01.05.2014 року про заміну сторони, колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Згідно п. З 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 р. N 137, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за N 392/3685 терміни, що використовуються в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: дата балансу - дата, на яку складений баланс підприємства. Звичайно датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про бухгалтерську облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 г. № 996-ХІУ звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Отже, курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, перераховуються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку за курсом валюти, який діяв 31.03, 30.06, 30.09, 31.12 відповідного року, а не після погашення кредиту.

Поряд з тим, на думку колегії суддів, будь-які докази про сплату заборгованості по кредиту не можуть бути доказами, підтверджуючими витрати підприємства у розумінні п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу, оскільки витрати підприємства в цьому випадку виникли лише у зв'язку з динамікою курсу гривні до євро у відповідних роках.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що контролюючим органом не оспорюються суми від'ємного значення курсових різниць за заборгованістю по кредиту, що виникла за результатом перерахунку заборгованості, включених до складу витрат з податку на прибуток підприємством.

Крім цього, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки апелянта про те, що сформовані позивачем витрати не можливо пов'язати з господарською діяльністю ТОВ «АГРІ КОМ» з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Зв'язок витрат платника податку з його господарською діяльністю, їх спрямованість на отримання прибутку, покращення показників господарської діяльності є основоположною умовою, за наявності якої законодавець дозволяє врахувати такі витрати в податковому обліку на зменшення об'єкту оподаткування.

У такий спосіб законодавець стимулює платника податку розвивати господарську діяльність та отримувати більший доход, забезпечуючи тим самим збільшення надходжень податку до бюджету. Якщо отриманий кредит використовується платником податку в цілях, які не пов'язані з його господарською діяльністю, пов'язані з операціями з отримання кредиту витрати платника податку (сплата відсотків, тощо) не відображаються в податковому обліку.

При цьому колегія суддів зазначає, що збиток (від'ємне значення курсових різниць) від перерахунку кредиту в іноземній валюті, який не використовується платником податку в господарській діяльності, не становить виняток з цього правила.

Провівши системний аналіз норм права в сфері податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що зв'язок витрат платника податку, незалежно від природи їх походження, із цілями господарської діяльності є загальним правилом, яке дозволяє враховувати витрати в податковому обліку.

При цьому норми Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», не змінює загальних принципів врахування тих чи інших витрат у складі податкового обліку, як-то обов'язковість зв'язку цих витрат із цілями господарської діяльності, оскільки бухгалтерський та податковий облік мають різну юридичну сутність, різні цілі, хоча другий і ґрунтується на показниках першого.

Частинами 3,4 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Так, з матеріалів справи слідує, що за період з 2014 до 2017 року позивачем не здійснювалось погашення основної суми позики та відсотків по угодах від 01.05.2014 року про заміну сторони.

В той же час в суді першої інстанції було надано виписки з банківського рахунку позивача у ПАТ «АЛЬФА-БАНК, що підтверджують розрахунки ТОВ «Агро Радехів» з ТОВ «АГРІ КОМ» на виконання договору №1 від 30.06.2014 року, та договору №2 від 30.06.2014 року.

Даний факт також підтверджується наданими в суді апеляційної інстанції актам звіряння взаємних розрахунків між позивачем і ТОВ «АГРО РАДЕХІВ» за період: січень 2015 року - травень 2018 року за вищевказаними договорами,

Крім цього в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено і не заперечувалось відповідачем те, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ТзОВ «АГРО РАДЕХІВ» повністю розрахувалось з ТОВ «АГРІ КОМ» за договором №1 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 01.08.2008р.) та за договором №2 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 21,09.2009р.).

Помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, на думку колегія суддів, ТОВ «АГРІ КОМ» одержало реальне фінансування для провадження своєї господарської діяльності, що підтверджує економічну доцільність (економічну вигоду) зазначених Угод, та безпосередньо пов'язаних з цими Угодами, вказаних витрат щодо від'ємного значення курсових різниць, а також їх безпосередній зв'язок з власною господарською діяльності Товариства.

Так, на запит суду апеляційної інстанції на підтвердження факту використання отриманих коштів за договором позики внаслідок укладення угод про заміну сторони у договорі позики від ТзОВ «АГРО РАДЕХІВ», у якості погашення заборгованості за договором №1 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 01.08.2008р.) та за договором №2 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 21.09.2009р.) були використані позивачем у його господарській діяльності у його господарській діяльності ТОВ «АГРІ КОМ» було надано наступні первинні документи: платіжне доручення №72, договір №25-02-15 від 25.02.15р., додаток №6 від 02.11.15р., видаткова накладна №18 від 03.03.16р, ВМД№37, платіжне доручення №74, рахунок №3 від 03.03.16р.. договір №UН/СRО-030316 від 03.03.16р., видаткова накладна №3 від 09.03.16р., платіжне доручення №76. рахунок №5 від 16.03.16р., договір №UH/CRO-160316 від 16.03.16р., видаткова накладна №6 від 16.03.16р., ВМД №34, платіжні доручення №184-185, рахунок №52 від 02.05.16р., акт про надання послуг №59 від 02.05.16р., рахунок №58 від 06.05.16р., акт про надання послуг №64 від 06.05.16р. та Договір №АК-040116 від 04.01.2016р., платіжні доручення №192-195 (на оплату заробітної плати працівникам за першу половину травня 2016р.), платіжне доручення №528, рахунок №31 від 26.09.16р., договір №250516 від 25.05.16р., додаток №3 від 26.09.16р., видаткова накладна №61 від 29.09.16р., ВМД №502, платіжне доручення №560, рахунок №79 від 06.10.16р., договір №25-02-15 від 25.02.15р., додаток №10 від 06.10.16р.. видаткова накладна №103 від 07.10.16р., видаткова накладна № 104 від 09.10.16р., ВМД №502, платіжне доручення №784, рахунок №18 від 19.10.16р., договір №15 від 19.10.16р., видаткова накладна №14 від 09.12.16р., ВМД №38477, платіжне доручення №790, рахунок №34 від 27.12.16р., договір №250516 від 25.05.16р., додаток №5 від 27.12.16р., видаткова накладна №54 від 22.08.17р., ВМД №107, платіжне доручення №820, рахунок №1 від 10.01.17р., договір №UH/ Ge- 100117 від 10.01.17р.. видаткові накладні №4 від 18.01.17р. і №5 від 19.01.17р., ВМД №2356, платіжне доручення №875, рахунок №2 від 02.02.17р., договір №UH/ Ge-020217 від 02.02.17р., видаткові накладні №10 від 02.02.17р., №11 від 07.02.17р.і №12 від 09.02.17р., ВМД №4250 і 4252, ВМД №5375 і 5378, платіжне доручення №971, рахунок №189 від 13.03.17р., видаткова накладна №100 від 15.03.17р., акт прийому-передачі б/н від 17.03.17р., товарно- транспортну накладну №42 від 17.03.17р., платіжне доручення №990, рахунок №2 від 02.02.17р., договір №UH/ Ge- 020217 від 02.02.17р., видаткові накладні №18 від 20.02.17р., ВМД №7278 і 27.02.17р., №7514. платіжне доручення №994, рахунок №2 від 02.02.17р., договір №UH/ Ge- 020217 від 02.02.17р., видаткові накладні №19 від 22.02.17р., №20 від 23.02.17р., додаються), який був експортований 21.02.17р. згідно ВМД №6633,6656, 24.02.17р. ВМД №7279 і 27.02.17р., 7522, 7529, платіжне доручення №1073, видаткова накладна №71 від 21.04.17р., договір №АДЛ-45 від 10.04.17р., платіжне доручення №1904, договір №АК-УО-002/18 від 05.04.18р., платіжне доручення №1939, договір №031017/1 від 03.10.17р., платіжне доручення №2010, договір №69-03/18 від 29.03.2018р., платіжні доручення на оплату заробітної плати №1961- 1964, №2025- 2028, платіжне доручення №1398. рахунок №9 від 23.08.17р., договір №АК-0-005/17 від 07.08.17р., видаткова накладна №63 від 04.09.17р., ВМД №107, платіжне доручення №1654, рахунок №15 від 24.10.17р„ договір №АК-0- 005/17 від 07.08.17р., видаткова накладна №71 від 24.10.17р., ВМД №434, платіжні доручення №1154, 1210, 1275, рахунок №93 від 19.05.17р., договір №'ГД-004/17 від 17.05.17р., видаткова накладна №124 від 19.05.17р., ВМД №45.

Такі первинні документи були сформовані за результатами господарських операції ТОВ «АГРІ КОМ» з ТОВ «Садеко Органік» (купівля та експорт пшениці), ТОВ «Успіх Органік» (купівля та експорт кукурудзи, ячменю, соняшника, ), ТОВ «ДСЛ Україна» (перевантаження вантажу і митне оформлення) ,TOB «АРТ СІД» (купівля та експорт пшениці), ТОВ «НВП «АЕРОМЕХ» (купівля сепаратора САД-40), ТОВ «Волинська фондова компанія» (купівля борони), СП ТзОВ «Автомобільний дім Львів» (купівля автомобіля Opel Movano), ТОВ «Абітек - Інжиніринг» (оплата за контейнер), СФГ «Ольга» ( купівля та експорт органічної пшениці), ТОВ «ТД «Елітне насіння» (купівля та експорт сої).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що розрахунки за зазначеними вище господарськими операціями відбувались у період надходження коштів від ТОВ «АГРО РАДЕХІВ» до ТОВ «АГРІ КОМ».

Колегія суддів приймає до уваги копії вищевказаних первинних та розрахункових документів позивача на підтвердження факту використання коштів, отриманих позивачем від ТОВ «АГРО РАДЕХІВ» за договором №1 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 01.08.2008р.) та за договором №2 від 30.06.2014р. (Угоди від 01.05.2014р. про заміну сторони у договорі позики №б/н від 21,09.2009р.) та вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту фактичних обставин справи слідує, що витрати щодо сум втрат від курсових різниць є економічно обґрунтовані, а господарські операції щодо яких сформовані ці витрати, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, є вчинені, тобто такими, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань та відповідають змісту, відображеному позивачем в укладених договорах (угодах).

Крім цього, доводи апелянта про те, що ТОВ «АГРО РАДЕХІВ» до ТОВ «АГРІ КОМ»є пов'язаними особами, на думку колегії суддів, не мають правового значення при вирішенні питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Такий підхід узгоджується також із практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, в п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ «АГРІ КОМ» про визнання протиправними та скасування рішення.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З 15 грудня 2017 року КАС України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги до суду першої інстанції такі документи: договір № 11 надання правової (правничої) допомоги від 22.06.2018 року, рахунок-фактуру № 19 від 1.06.2018 року до цього Договору щодо цієї правничою допомоги адвоката, акт про надання правової (правничої) допомоги від 19.07.2018 року та платіжне доручення щодо оплати позивачем цієї правничою допомоги адвоката.

При цьому, позивачем було подано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому серед іншого зазначалось про те, що у якості правової допомоги за вказаним Договором, адвокатом було здійснено підготовку до розгляду даної справи, у тому числі аналіз судової практики у подібного роду судових справах, написання го відзиву на апеляційну скаргу, а також Адвокатське бюро «БЄЛАНОВСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» здійснить представництво позивача у Львівському апеляційному адміністративному суді по даній справі.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту наданих позивачем доказів, зокрема з акту про надання правової (правничої допомоги) не можливо встановити затрачений час на складання апеляційної скарги та інших процесуальних документів, а також вчинених інших дій, на які посилався позивач. При цьому, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

Враховуючи те, що наданими до суду апеляційної інстанції документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для компенсації витрат позивача на правову допомогу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі № 813/4353/18 - без змін.

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІ КОМ» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. Я. Качмар