Постанова № 75423899, 16.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1680/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Бенедик А.П. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник відповідача Кудін В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018, суддя Єгупенко В.В., м. Харків, повний текст складено 31.05.18 по справі № 820/1680/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2017 № 0002671411, яке прийняте Головним управлінням ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0002671411 від 28.11.2017 є протиправним, оскільки таке рішення, на думку позивача, винесено на підставі помилкових висновків перевірки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 90 КАС України, п. 74.1 ст. 74, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6, ст. 198 ПК України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Головним Управлінням ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Схід-Теплоремонт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин за грудень 2016 року з ТОВ «Леон-Строй», податковий номер 40400574.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 19781/20-40-14-11-11/36988217 від 14.11.2017, в якому зазначено про порушення ТОВ «Схід-Теплоремонт» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 184557 грн., в т. ч. у грудні 2016 року на суму ПДВ 184557 грн. (а.с.27).

На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002671411 від 28.11.2017, яким ТОВ «Схід-Теплоремонт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на суму 236696,25 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 184557,00 грн. та за штрафними санкціями 46139,25 грн. (а.с.29).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що під час перевірки контролюючим органом та під час судового розгляду справи позивачем надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки №19781/20-40-14-11-11/36988217 від 14.11.2017, ГУ ДФС у Харківській області було направлено запит від 07.06.2017 № 6496/10/20-40-14-11-18 за фактами, що свідчать про недостовірність визначення ТОВ «Схід-Теплоремонт» даних по взаємовідносинах з ТОВ «Леон-Строй» за грудень 2016 року.

Перевіркою контролюючого органу встановлено, що у грудні 2016 року ТОВ «Схід-Теплоремонт» мало взаємовідносини з ТОВ «Леон-Строй» по придбанню товарів та послуг. Підприємством отримано видаткові накладні, рахунки фактури та податкові накладні на загальну суму 1107339,00 грн., у тому числі ПДВ 184556,5 грн.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За правилами частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Схід-Теплоремонт» та ТОВ «Леон-Строй» (податковий номер 40400574) укладено наступні договори: поставки №17/10-16 від 17.10.2016; про надання послуг № 18/10-16 від 18.10.2016; субпідряду №05/04-16 від 05.04.2016.

На виконання умов договорів було виписано первинні документи: акти виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні (а.с.88-241 - том № 1; а.с.1-46 - том № 2).

Під час перевірки контролюючим органом та під час судового розгляду справи позивачем були надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно спростував твердження податкового органу про те, що угода, укладена між ТОВ «Схід-Теплоремонт» та ТОВ «Леон-Строй» не була спрямована на якісне та своєчасне виконання зобов'язань перед замовником, а лише для збільшення витрат та зменшення податкового зобов'язання з ПДВ, оскільки воно не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 826/1398/14.

Стосовно твердження відповідача щодо оформлення ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Такий факт, як незазначення у товарно-транспортних накладних конкретних пунктів навантаження та розвантаження товару, у даному разі не може слугувати підставою для позбавлення товариства права на податковий кредит та на формування валових витрат. Оскільки, згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Відповідачем також не надано до суду доказів того, що вказані документи відносяться до документів суворої первинної звітності та обов'язково мають бути оформлені щодо кожної господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.02.2018 року по справі №813/1974/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідний вантаж фактично не був отриманий вантажоодержувачем. Суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи не подав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності факту перевезення та отримання придбаної продукції .

В умовах дії принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено перед судом правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року по справі 820/1680/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 820/1680/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)В.А. КалиновськийСудді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик І.С. Чалий Повний текст постанови складено 20.07.2018.