Постанова № 75423898, 18.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/256/18

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Час та місце ухвалення судового рішення « 13:00», м. Одеса

Повний текст судового рішення складений 12.03.2018р.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Крусян А.В.

суддів: Градовського Ю.М. , Лук'янчук О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18.01.2018р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №245 від 26.12.2017р. щодо відмови йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання розглянути його заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 посилається на те, що він є громадянином ОСОБА_2, через необхідність легалізувати своє перебування на території України, він у передбаченому законом порядку звернувся до міграційної служби з метою отримання статусу біженця. Однак, йому було в цьому безпідставно відмовлено, оскільки міграційною службою не проводився збір та аналіз інформації про його особу, країну походження та інших обставин вказаних в заяві.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2018р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.11.2013р. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., громадянин ОСОБА_2, сенегалець, авіасполученням м.Дакар (ОСОБА_2) - м.Стамбул (Туреччина) - м.Донецьк (Україна) прибув до України на підставі паспортів НОМЕР_1, НОМЕР_2 /а.с.117,120/ та студентської візи для навчання. Але, у 2014 році він навчання припинив та переїхав до м.Одеси, де працює на ринку « 7 км».

19.12.2013р. ОСОБА_2 була видана посвідка на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 до 06.11.2014р. /а.с.131-132/

14.12.2017р. ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав неможливості повернення на батьківщину в зв'язку з переслідуванням його за релігійною ознакою, побоюванням стати жертвою жертвоприношення. /а.с.50-56/

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.12.2017р. №245, на підставі висновку ГУДМС в Одеській області, відповідно до ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. /а.с.111-116/

Відповідно до зазначеного висновку від 26.12.2017р. по справі №2017ОD0197 міграційною службою було встановлено, що за результатами аналізу матеріалів особової справи заявника було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Отримані пояснення шукача захисту містять суттєві відмінності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Як спостерігається з інформації по країні походження, соціально-політична ситуація у ОСОБА_2 є стабільною, спостерігається зріст інвестицій та розвиток інфраструктури. Аналізом заяви, анкети та протоколу співбесіди шукача захисту встановлено, що під час перебування на Батьківщині, та перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні справи, дійшов до обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 вказаного Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч.6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Таким чином, відповідний орган ДМС приймає рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення такого питання, лише у випадках, визначених положеннями вищевказаного Закону.

Як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності позивачем зазначено те, що він прибув до України для навчання, в подальшому не повернувся до Батьківщини з підстав побоювання стати жертвою жертвоприношення, оскільки за повідомленням його матері, яка залишилася на Батьківщині, саме їх родина обрана для жертвоприношення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів особової справи №2017OD0197, позивач не входив до жодної політичної, релігійної чи громадської організації.

Під час співбесіди від 26.12.2017р. /а.с.94-104/ на питання про причини виїзду з країни громадянської належності позивач пояснив, що виїхав через нестабільність, щоб мати можливість навчатись у нормальній країні, де кращі умови життя. Разом з тим, особистих погроз він особисто не отримував, до нього насилля не застосовувалось.

Єдиною причиною звернення позивача до міграційної служби стало бажання тимчасової легалізації (арк.8 анкети від 14.12.2017р., арк.10 співбесіди від 26.12.2017р.).

Судом встановлено, що з моменту в'їзду в Україну (04.11.2013р.) до моменту звернення за міжнародним захистом (14.12.2017р.) позивач тривалий час перебував на території України нелегально, із заявами про оформлення документів для надання міжнародного захисту не звертався.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що звернення позивача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту та вказує на інші причини звернення (економічні, пошуки кращого життя тощо, бажання працевлаштування), аніж побоювання зазнати переслідувань в країні громадської належності.

Таким чином, оскільки позивач бажає легалізуватися на території України з метою кращого життя, його життю і здоров'ю на Батьківщині нічого не загрожує, тому він не підпадає під критерії біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, отже його заява є явно необґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та вирішив справу по суті правильно, тому рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Лук'янчук О.В.