Постанова № 75423867, 18.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/23399/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Ільченко Н.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 21.03.2018 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому суму компенсації втрати частини доходів за період з 23.10.2011 року по 31.08.2017 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії, яка утворилась внаслідок перерахунку пенсії, проведеного на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2012 року по справі №1522/9587/12.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що пенсійний орган, на виконання рішення суду від 22.10.2012 року, здійснив перерахунок та виплату йому пенсії лише у вересні 2017 року, у зв'язку з чим йому передбачена компенсація через втрату частини доходів у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплат».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 24.04.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2018 року та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її задоволення.

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

У вересні 2017 року Головним управлінням ПФУ в Одеській області, на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2012 року по справі №1522/9587/12, позивачу було виплачено суму недоотриманої пенсії - 34501,13 грн., що є донарахованою за період 23.10.2011 року по 31.08.2017 року.

У вересні 2017 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою нарахування та сплату йому суми компенсації втрати частини доходів за період з 23.10.2011 року по 31.08.2017 року.

Однак, ГУ ПФУ в Одеській області своїм листом №1152/Б-11 від 28.09.2017 року повідомило позивача, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а законні підстави для виплати компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, відсутні.

Не погоджуюсь з такими діями та рішеннями пенсійного фонду, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності спірних дій та бездіяльності відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно приписів ст.2 та ст.3 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під «доходами» у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, зазначені ст.ст.2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Слід вказати, що п.п1,2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Уряду від 21.02.2001р. №159, лише відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Так, у п.4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Також, у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку зазначено, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, постановою Приморського районного суду м.Одеси від 22.10.2012 року (справа №1522/9587/12) визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області, пов'язані із відмовою ОСОБА_1 у зверненні до Одеського обласного військового комісаріату з вимогою про надання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії у відповідності із постановою КМУ №45 від 13.02.2008 року та у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням встановлених військовослужбовцям розвідувальних органів Міністерства оборони України надбавок, згідно п.5 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням надбавок військовослужбовцям розвідувальних органів Міністерства оборони України встановлених пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 року, починаючи з 23.10.2011 р. з врахуванням виплачених сум.

Зазначена постанова суду 1-ї інстанції №1522/9587/12 набрала законної сили та підлягає безумовному виконанню.

Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи та підтверджується письмовими поясненнями як позивача так і відповідача, на виконання вказаної постанови суду 1-ї інстанції від 22.10.2012 року, доплата була здійснена лише тільки у вересні 2017 року.

Отже, оскільки тривале нарахування та виплата пенсії у меншому розмірі ніж передбачено Законом за минулі періоди сталося з вини пенсійного органу (відповідача) та фактично такий перерахунок та виплата були здійснені лише в вересні 2017 року, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Крім того, одночасно ще слід вказати у про те, що аналогічна правова позиція з даного спірного питання була викладена і Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 20.02.2018 року по справі №336/4675/17.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як слідує зі змісту п.п.21,24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»).

Отже, суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, деякі висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, у відповідності до ч.2 ст.9 та п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2012 року по справі №1522/9587/12 за період з 23.10.2011 року по 31.08.2017 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі постанови підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2012 року по справі №1522/9587/12 за період з 23.10.2011 року по 31.08.2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 18.07.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.В. Єщенко