Постанова № 75423624, 18.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Баличева М.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року Справа № 363/4652/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 квітня 2018 року у справі

за позовом ОСОБА_3

до Вишгородської міської ради Київської області

про визнання бездіяльності протиправною та

зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Вишгородської міської ради Київської області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправним ненадання відповідачем позивачу дозволу або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовною площею 0,01 га у м. Вишгороді;

- зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовною площею 0,01 га у м. Вишгороді.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов'язано відповідача у встановленому законом порядку розглянути заяву позивача від 31.07.2017 р. щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтованою площею 0,01 га у м. Вишгород.

В задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що в Україні існує велика кількість випадків, коли органи місцевого самоврядування, ухиляючись від виконання своїх обов'язків, роками надають на законні звернення громадян відповіді, що не мають правового смислу, а також зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповнота встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить його змінити, задовольнивши позовні вимоги та вирішивши питання про розподіл судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення частково, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.07.2017 р. позивачем до Вишгородської міської ради Київської області було подано заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтованою площею 0,01 га у м. Вишгород та відповідний пакет документів: копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки, графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки відповідно до генерального плану зонування територій м. Вишгород, графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки відповідно до публічної кадастрової карти України.

Зазначена заява отримана відповідачем того ж дня - 31.07.2017 р.

Листом від 03.11.2017 р. № 2-31/1088 Вишгородська міська рада Київської області повідомила позивача про те, що за результатами розгляду його заяви було підготовлено проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на території м. Вишгород. Зазначене питання було включено до порядку денного чергової ХХХ сесії Вишгородської міської ради VII скликання та розглянуто на пленарному засіданні, яке відбулося 20.10.2017 р.

Також у цьому листі зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача Вишгородською міською радою Київської області вищевказаний проект рішення не набрав достатньої кількості голосів для позитивного вирішення даного питання, вказане підтверджується протоколом про результати поіменного голосування.

Позивач, вважаючи протиправним ненадання йому відповідачем дозволу або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Колегія суддів встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та додані до неї документи не розглянуті відповідачем у порядку та спосіб, визначені законодавством, і вмотивоване рішення за результатами такого розгляду не прийнято, що обумовлює необхідність їх повторного розгляду у відповідності до нормативно врегульованої процедури.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що на стадії виниклих правовідносин вони є передчасними і суд не може підміняти органи владних повноважень, приймаючи замість них рішення з питань, які належать до їхньої компетенції.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Земельний кодекс України (далі - ЗК України), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 цієї статті). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 цієї статті).

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до чч. 6, 7 зазначеної статті ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, зокрема, із земель комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру виділення у власність громадян земельних ділянок, початковим етапом якої є прийняття компетентним органом місцевого самоврядування рішення про надання заявнику дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою для відведення земельної ділянки або рішення про відмову в наданні такого дозволу, що обов'язково має бути вмотивованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідачем не було прийнято мотивованого рішення за результатами розгляду заяви позивача від 31.07.2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовною площею 0,01 га у м. Вишгороді, а також порушено строк розгляду такої заяви.

При цьому, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем доказів зворотного не надано.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що сам лише факт винесення на розгляд сесії ради питання щодо надання позивачу вказаного дозволу не підтверджує дотримання законодавчо визначеної процедури розгляду.

Водночас, з листа, направленого відповідачем позивачу та реєстру результатів поіменного голосування /Т.1 а.с.11-12/, не вбачається з яких саме підстав позивачу було відмовлено в наданні запитуваного ним дозволу, яким чином перевірялися подані ним документи та чи взагалі така перевірка проводилася, як і не вбачається факту прийняття відповідного рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачем не реалізовані надані йому дискреційні повноваження щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 31.07.2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовною площею 0,01 га у м. Вишгороді.

Водночас, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, до суду апеляційної інстанції відповідачем надіслано копію рішення ради від 24.05.2018 р. № 39/28, тобто яке прийнято вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Однак, судом апеляційної інстанції здійснюється перевірка рішення суду першої інстанції за обставинами, які існували на момент його прийняття, а тому вказане рішення не приймається до уваги колегією суддів.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що вони винесено відповідачем у межах зовсім інших правовідносин, що не входять до предмету спору у цій справі та взагалі не існували на момент його виникнення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача розглянути заяву позивачу у порядку, визначеному законодавством, оскільки саме такий спосіб захисту відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним у ст. 2 КАС України, та є обґрунтованим і виваженим на стадії виниклих правовідносин.

Доводи апелянта про те, що в Україні існує велика кількість випадків, коли органи місцевого самоврядування, ухиляючись від виконання своїх обов'язків, роками надають на законні звернення громадян відповіді, що не мають правового смислу, а також зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не надають правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, колегія суддів приймає до уваги, але зазначає, що у відповідності до ст. 317 КАС України такі обставини не є правовою підставою для зміни рішення суду, а натомість згідно з положеннями ст. 252 КАС України можуть бути підставою для винесення додаткового судового рішення судом першої інстанції.

Такими чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 квітня 2018 року - без змін.

Крім того, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 19 липня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: