Постанова № 75423528, 18.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1581/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року по справі за адміністративним позовом першого заступника прокурора Чернігівської області Балєва Юрія Олександровича до Дочірнього підприємства «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» про стягнення плати за проїзд, -

ВСТАНОВИВ :

Перший заступник прокурора Чернігівської області Балєв Юрій Олександрович звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Дочірнього підприємства «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 22 639,18 грн., що еквівалентно сумі 748,44 євро.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи і не є спірним, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області 14.08.2017 проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки FORD, модель CARGO, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу, за результатами якого складено акт № 0002483 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 14.08.2017 та довідку до акту № 0002483 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 14.08.2017, в яких зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження.

На підставі вказаних документів складено розрахунок №0002483 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту №0002483 від 14.08.2017, згідно якого за перевищення нормативних параметрів відповідач повинен сплатити кошти в сумі 737,10 євро.

Також посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області 04.10.2017 проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки Камаз, модель 54115, реєстраційний номер НОМЕР_2, з причіпом FLOR CB 9858 ХТ, що належить відповідачу, за результатами якого складено акт № 0020506 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 04.10.2017 та довідку № 000015004 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 04.10.2017, в яких зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження (а.с. 20-21).

На підставі вказаних документів складено розрахунок № 0020506 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 0020506 від 04.10.2017, згідно якого за перевищення нормативних параметрів відповідач повинен сплатити кошти в сумі 11,34 євро (а.с.22).

Оскільки відповідачем в добровільному порядку вказані суми сплачено не було позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є належним відповідачем у справі.

Однак, колегія суддів не повною мірою погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб»єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Публічно-правовим спором за нормами КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. При цьому такі функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Проте, ані Конституцією України, ані законами України прокуратуру або інший суб»єкт владних повноважень не наділено правом звернення, саме, до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Крім того, за змістом ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06 червня 2018 року у справі №820/1203/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін свідчить про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і, відповідно до ч.1 ст.319 КАС України, є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом першого заступника прокурора Чернігівської області Балєва Юрія Олександровича до Дочірнього підприємства «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» про стягнення плати за проїзд - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.4 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: О.В.Епель

І.В.Федотов