Постанова № 75423382, 19.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 рокусправа № 804/832/17 (суддя - Боженко Н.В., м. Дніпро)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого- судді-доповідача Чередниченко В.Є.

суддів: Іванов С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі №804/832/17 за позовом комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне виробниче підприємство Кам'янської міської ради "Міськводоканал" 31 січня 2017 року звернулось до суду з позовом до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати рішення СДПІ з обслуговування великих платників податку у м.Дніпропетровську МГУ ДФС від 02.11.2016 року №0001505002 про застосування до КВП КМР "Міськводоканал" штрафних санкцій в сумі 1156893,94 грн. та нарахування пені в розмірі 113825,41 грн. за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на те, що позивач був обмежений у можливості своєчасно сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки останній у період з 23.12.2015 року по 21.04.2016 року мав заборгованість із заробітної плати, та виплачував її із запізненням, та як наслідок сплата єдиного соціального внеску здійснювалась одночасно з виплатою заробітної плати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що положеннями частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлений пріоритет виплат із заробітної плати, проте вказана норма не містить приписів стосовно звільнення особи від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Крім того, відповідно до вимог цього Закону фінансовий стан платника єдиного внеску не впливає на виплату єдиного внеску, а наявність у позивача заборгованості по заробітній платі не звільняє його від обов'язку сплати єдиного внеску у строки, визначені частиною 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що податковим органом вже приймалося рішення №0000505002 про застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 1156893,94 грн. за період з 23.12.2015 року по 21.04.2016 року та нараховано пеню у розмірі 113825,41 грн., тобто аналогічні суми штрафу та пені за аналогічні періоди. Зазначає про те, що зазначені рішення скасовані, а положення ПК України контролюючому органу не надають права двічі нараховувати штраф за одне й те саме порушення податкового законодавства платником податків. Крім того, зазначає про те, що на адресу позивача не надходило акта про встановлення порушень вимог щодо своєчасного перерахування єдиного внеску складеного за результатами камеральної перевірки.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представників відповідача які заперечували щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що відповідачем 22.07.2016 року проведено камеральну перевірку позивача з питання своєчасності сплати ЄСВ за період з 23.12.2015 року по 21.04.2016 року, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату підприємством єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 5784469,70 грн.

У зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ, СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС винесено Рішення від 20.05.2016 року за №0000505002 разом із розрахунком штрафних санкцій (т.1 а.с.13).

Не погодившись з вищевказаним рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Так, рішенням ДФС України від 23.08.2016 року №18183/6/99-99-11-02-02-25 скаргу позивача задоволено частково, а саме: скасовано рішення від 20.05.2016 року №0000505002 та зобов'язано винести нове відповідно до норм чинного законодавства (т.1 а.с. 14-15).

Підставою для скасування рішення від 20.05.2016 року №0000505002 стало те, що рішення СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС винесено не за встановленою формою відповідно до Інструкції №449.

На виконання рішення ДФС України 02 листопада 2016 року відповідачем прийнято рішення №0001505002 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 23.12.2015 року по 21.04.2016 року про сплату штрафу у розмірі 1156893,94 грн. та пені у розмірі 113825,41 грн. із розрахунком штрафних санкцій (т.1 а.с.16-18)

З вказаним рішенням контролюючого органу позивач не погодився та оскаржив його до Офісу великих платників ДФС України.

Рішенням № 9691/10/28-10-10-4-33 від 29.11.2016 року Офіс великих платників ДФС України скаргу КВП Кам'янської міської ради "Міськводоконал" залишив без розгляду, у зв'язку з порушення скаржником вимог п. 5 розділу І Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 року № 1124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 року за № 178/28308 (далі - Порядок).

Не погодившись з рішенням фіскального органу вищого рівня, 14.12.2016 року позивачем на адресу Державної фіскальної служби України було направлено скаргу на рішення Офісу великих платників ДФС України № 9691/10/28-10-10-4-33 від 29.11.2016 року та на рішення Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС №0001505002 від 02.11.2016 року.

За результатами розгляду зазначеної скарги, ДФС України було прийнято рішення № 631/6/99-99-11-02-25 від 16.01.2017 року про залишення скарги без розгляду, у зв'язку з порушенням вимог п. 5 розділу І Порядку.

Законність та обґрунтованість рішення відповідача від 02.11.2016 року №0001505002 є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі Закон № 2464-VI) визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (до яких відноситься позивач), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною 11 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464-VI).

У відповідності до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно з частиною 10 статті 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

В силу частини 13 статті 25 Закону № 2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно зі Звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за листопад, грудень 2015 року та січень, лютий, березень 2016 року позивачем самостійно нараховані суми єдиного внеску, що підлягали сплаті за листопад 2015 року у розмірі 1523262,13 грн., за грудень 2015 року у розмірі 1461459,84 грн., за січень 2016 року у розмірі 968892,13 грн., за лютий 2016 року у розмірі 911784,82 грн. та за березень 2016 року у розмірі 919070,86 грн., однак зазначені суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у законодавчо визначені строки позивачем сплачено не було.

Факт несвоєчасної сплати сум єдиного внеску позивачем не заперечується.

Вирішуючи спірні відносини, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що наявність у позивача заборгованості по заробітній платі не звільняє його від обов'язку сплати єдиного внеску у строки, визначені частиною 8 статті 9 Закону № 2464. Сплата єдиного внеску повинна відбуватись разом із виплатою заробітної плати, проте в будь-якому випадку не пізніше 20 числа місяця, що слідує за тим, в якому нарахований цей внесок.

Порушення встановлених Законом строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. Роботодавці зобов'язані сплачувати нарахований єдиний внесок у встановлений законодавством строк незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на які нараховується єдиний внесок. При цьому законодавство не ставить у залежність виконання обов'язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов, у тому числі від фінансового стану платника. Несвоєчасна виплата заробітної плати і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням чинного законодавства, за яке передбачена відповідальність.

Слід зазначити й про безпідставність доводів позивача в апеляційній скарзі на аналогічні суми штрафу та пені за аналогічні періоди в рішенні від 20.05.2016 року №0000505002, оскільки таке рішення було скасоване та прийнято нове рішення № 0001505002 від 02.11.2016 року, яке є предметом спору у цій справі.

Також, є безпідставними доводи позивача щодо протиправності рішення, що є предметом оскарження через не надіслання останньому акта перевірки, на підставі якого винесене спірне рішення, оскільки Інструкцією №449 не передбачено складання акта перевірки при винесенні рішення за порушення платниками п. 8 ст. 9 Закону №2464.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал" - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі №804/832/17 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 19 липня 2018 року.

Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко