Постанова № 75423129, 20.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м. Київ

Справа № 22-5746 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Миколаєць І.Ю.

Унікальний №759/2881/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистриб'юційна компанія» про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?я ;Голос України&q?ол; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &quро;Прикінцеві та перехідні положення&q?і ; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?оз;Перехідні положення&q?ні; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українська дистриб'юційна компанія» про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Просив суд зобов'язати відповідача повернути йому трудову книжку із записом про звільнення та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 786 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018 р. позов ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви зазначених в ухвалі суду.

На виконання вимог ухвали суду 05.04.2018 р. ОСОБА_1 було подано позовну заяву з додатками в новій редакції.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.04.2018 р. позовна заява ОСОБА_1 була визнана неподаною та повернута позивачу.

Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 04 червня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість, порушення норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано наявність в позовній заяві посилань на докази про наявність обґрунтованих позовних вимог, належне завірення копій всіх наявних у позивача оригіналів документів, окрім тих які перебувають у відповідача. Також судом першої інстанції проігноровано інформування здійснене позивачем щодо наявності в нього оригіналів тих чи інших доказів.

Наполягав, що ним належним чином були виконано усунення недоліків у справі, а тому в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути йому трудову книжку із записом про звільнення та стягнути з нього на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 786 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її форми та змісту ст. 175 ЦПК України. Зокрема, позивачем не було надано обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються; не зазначено доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не зазначено підстави звільнення від сплати судового збору; не завірені копії наданих доказів та не зазначено наявність у позивача оригіналів письмових доказів. Крім того, акцентовано увагу на необхідності заявлення клопотання про витребування відсутніх оригіналів доказів.

На виконання вимог ухвали позивачем у встановлений ухвалою суду строк було подано позовну заяву у новій редакції з урахуванням недоліків, визначених судом.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.04.2018 року позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було усунуто недоліки встановлені ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху, не в повному обсязі, а саме: не завірено та не зазначено доказів про наявність обґрунтованих позовних вимог, а також відсутнє звернення про їх витребування, та відсутність у позивача оригіналів доказів на які він посилається.

З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає встановленим у справі обставинам та зроблений із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог ст. ст. 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі.

Даною статтею також встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, в ухвалі від 12.03.2018 р., зазначив, що позивачем не зазначено доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У заяві поданій на виконання ухвали суду позивач вказує на те, що ним подані всі наявні в нього докази, із чіткою вказівкою наявності їх оригіналів безпосереднього у нього або у відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Аналіз вказаних положень свідчить про безпосереднє право особи надавати докази до суду на власний розсуд та звертатись до суду з клопотанням про їх витребування в порядку встановленим процесуальним законом.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з матеріалами справи при поданні уточненої позовної заяви позивачем були завірені всі копії документів, які відповідно до інформації наявної в позовній заяві містяться в нього в оригіналі.

Документи, оригінали яких перебувають у відповідача позивачем не засвідчувались, що здійснено у відповідності до положень ст. 95 ЦПК України.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції було помилково повернуто позовну заяву позивачу, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 379, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А.Пікуль