Постанова № 75423036, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Київ

Справа №756/533/16-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 18 липня 2018 року

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Павлишина П.О.

сторони: позивач ОСОБА_2

відповідачі ОСОБА_3

Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухваленого 05 лютого 2018 року суддею Шевчук А.В. в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва, повний текст рішення складено 21 лютого 2018 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ордеру недійсним визнання незаконним розпорядження,-

В С Т А Н О В И В:

Справа №756/533/16-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/3722/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А..В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення останнього.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 вересня 2015 року ОСОБА_2 отримав ордер НОМЕР_1 на житлове приміщення квартири АДРЕСА_1, оформив право власності та здійснив реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі. При цьому, ОСОБА_2 не зміг поселитися до квартири АДРЕСА_1 з огляду на те, що помешкання було безпідставно та самовільно зайняте ОСОБА_3. Оскільки ОСОБА_3 добровільно не звільняє квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 просив про задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 у квітні 2016 року подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ордеру АДРЕСА_1 від 25 вересня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1, виданого на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №490 від 22 вересня 2015 року недійсним.

Згодом, ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог у якій, крім іншого, просив визнати протиправним та скасувати розпорядження органу приватизації Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року №1667 про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 вказував, що проживає та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 1993 року на підставі рапорту керівника Оболонського РУГУ МВС України в м. Києві. За таких обставин, на момент видачі ордера 25 вересня 2015 року кімната в якій постійно проживав ОСОБА_3 не була вільною.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 551 (п'ятьсот п'ятдесят однієї) грн. 20 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ордеру недійсним - відмовити у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до Апеляційного суду м. Києва, ОСОБА_2 зазначив, що на квартирному обліку в Оболонській районній в м. Києві державній адміністрації ОСОБА_3 не перебував та не перебуває, будь-яка інформація щодо факту проживання ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 державній адміністрації відсутня, а Розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №490 від 22 вересня 2015 року та ордер серії НОМЕР_2 видано правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. З Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник, підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 самовільно без належної правової підстави зайняв спірне житлове приміщення, із незаконно зайнятої службової площу не виселяється, а тому на підставі ст.116 ЖК України підлягає виселенню. Оскаржувані ОСОБА_3 Розпорядження від 22 вересня 2015 року №490 Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва», яким надано зазначену житлову площі ОСОБА_2, Розпорядження органу приватизації державного житлового фонду №1667 від 09 листопада 2015 року про передачу у приватну власність спірної квартири, ордер серії НОМЕР_2 на вселення в квартиру АДРЕСА_1, є правомірними та видані в межах наданих законодавством повноважень, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Проте, апеляційний суд в складі колегії вважає, що вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до рішення Міськвиконкому від 15.12.1975 року кімната готельного типу АДРЕСА_1 рахувалася службовим житлом Мінського райвідділу внутрішніх справ м. Києва та на підставі рішення виконкому Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва №52 «Про надання службової житлової площі» від 23.02.1976 року використовувалась під гуртожиток для особового складу Мінського РВВС (а.с.9198).

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України у м. Києві (а.с.14), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. За вказаною адресою ОСОБА_3 відповідно до відмітки в паспорті громадянина України, оглянутого в судовому засіданні апеляційного суду м. Києва, зареєстрований 12 січня 1996 року (а.с.46).

Згідно листа Оболонського управління ГУ МВС України в м. Києві від 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 з 18 червня 1996 року по теперішній час перебуває на службі в органах внутрішніх справ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві і з 24 серпня 1998 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.59).

Засіданням житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м.Києві (протокол від 14 серпня 2015 року №9), було проведено розподіл житлової площі та встановлено порядок використання працівниками кімнат у гуртожитку на АДРЕСА_1 Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, також вирішено надати кімнату АДРЕСА_1, ОСОБА_2, що працює в органах внутрішніх справ з 18.06.199 року.

Розпорядженням Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року №490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва», затверджено спільне рішення адміністрації та житлово - побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 у зв'язку з тим що відпала потреба у використанні їх під гуртожиток, ОСОБА_2, одному, окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 10,25 кв.м. та 25 вересня 2015 року видано ордер НОМЕР_3.

29 вересня 2015 року ОСОБА_2 здійснив реєстрацію за новим місцем проживання.

09 листопада 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року №1667 про передачу у власність вказаної квартири ОСОБА_2

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

У статті 129 ЖК України зазначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2, виходив з того, що ОСОБА_3 не надано підтверджуючих документів про правомірність вселення в житлове приміщення, тому відсутні правові підстави для користування спірною квартирою.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

В статті 132 ЖК України зазначено, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що суд першої інстанції, помилково вважав, що підставою самоправного зайняття спірної квартири є відсутність у ОСОБА_3 ордера на вселення у спірне, при цьому не врахувавши та не перевіривши та не врахувавши наявність інших документів.

Так, як убачається з копії клопотання щодо встановлення телефону ОСОБА_3 як оперативному працівнику органів внутрішніх справ першого заступника начальника УБОП ГУ МВС України в м. Києві від 27 грудня 1997 року (а.с.47), зазначено, що ОСОБА_3 постійно проживає в АДРЕСА_1.

Також матеріали справи містять копії квитанцій про сплату комунальних послуг ОСОБА_3 за спірну квартиру, приписи ОСОБА_3 про існуючу заборгованість ОСОБА_3 як мешканцю АДРЕСА_1, довідка Відділу державного пожежного нагляду з обслуговування Оболонського району м. Києва, яка видана ОСОБА_3, як мешканцю АДРЕСА_1 про виникнення пожежі в АДРЕСА_1 та Акт про пожежу від 22 липня 2011 року.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що ОСОБА_3 правомірно, починаючи з січня 1996 року користувався житлом та достатньо свідчать про його триваючі зв'язки з квартирою АДРЕСА_1

Згідно ст. 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер на жиле приміщення виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

В той же час, члени житлово - побутової комісії, ухвалюючи рішення про надання спірної квартири, що відображено в протоколі №9 від 14 серпня 2015 року, не перевірили обставини проживання відповідача в спірній квартирі, акти обстеження квартири АДРЕСА_1 відсутні, оскільки на засіданні жилово - побутової комісії не оголошувались відповідно до змісту протоколу.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме -від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скаргу ОСОБА_3 підлягає задоволенню, оскільки висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, а відтак, у відповідності до вимог ст.376 ЦПК України рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволення позовних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3

У відповідності до ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають до стягнення судові витрати, понесені ОСОБА_3 при зверненні до суду із зустрічним позовом в сумі 1653 гривні 61 копійка та за подачу апеляційної скарги в сумі 3307 гривень 20 копійок.

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ордеру недійсним, скасування розпоряджень - задовольнити.

Визнати незаконним розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №490 від 22 вересня 2015 року в частині надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним ордер АДРЕСА_1 від 25 вересня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1, виданого на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №490 від 22 вересня 2015 року.

Визнати незаконним розпорядження органу приватизації Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року №1667 про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за подачу зустрічної позовної заяви в сумі 1653 гривні 61 копійку та судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 3307 гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М.Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І.Шкоріна