Постанова № 75423003, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/32235/17-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5284/2018

Головуючий у суді першої інстанції: МатійчукГ.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.,

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 15 лютого 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом, в якому просила:

- скасувати наказ Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (надалі -ДСЗ (ЦА)) від 10 травня 2017 року № 160-к «Про звільнення ОСОБА_2.» з 10 травня 2017 року;

- поновити на посаді заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторису з 10 травня 2017 року й стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язавши відповідача виплатити усі належні при звільненні суми, виходячи з посадового окладу, розміром 8 500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з 17 листопада 2003 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді заступника начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення. Високий рівень кваліфікації і продуктивності праці позивача підтверджується значним наявним досвідом роботи, починаючи з 1993 року, у тому числі на керівних посадах. Згідно наказу Державної служби зайнятості від 10 травня 2017 року № 160-к ОСОБА_2 звільнено з займаної посади на підставі п.6 ст.36 КЗпП України - з причин відмови від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Згідно з наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 06 березня 2017 року № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» з 06 березня 2017 року введено в дію нову структуру та штатний розпис Державної служби зайнятості (Центрального апарату). Пунктом 2 вказаного наказу всіх працівників, в тому числі і ОСОБА_2, попереджено про зміни в організації праці, при цьому позивача попередили про зміну істотних умов праці на четвертий день після введення у дію штатного розпису, оскільки вона перебувала у відрядженні, після чого запропоновано посаду провідного фахівця з аналізу ринку праці відділу статистики та аналізу Управління прогнозування, бюджетування та статистики ДСЗ (ЦА), від якої вона змушена була відмовитися, оскільки вказана посада не відповідала рівню її кваліфікації та продуктивності праці. Згодом позивачу було запропоновано посаду заступника начальника у цьому ж Управлінні, однак ця вакансія є тимчасовою, а тому позивач від неї відмовилася.

Зазначала, що за наслідками змін істотних умов праці після реорганізації, з урахуванням положень ст.42 КЗпП України, саме їй адміністрація повинна була запропонувати посаду заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторису, а не іншій особі - ОСОБА_3, яка має нижчу від неї, позивача, кваліфікацію та продуктивність праці.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на те, що судом не враховані обставини, які є важливими для вирішення справи по суті.

Зазначає, що районним судом не досліджено обставин справи та зроблено неправильний висновок про те, що при зміні в організації виробництва і праці у Державній службі зайнятості (Центрального апарату) не було скорочення штату працівників. Фактично таке скорочення було, а отже відповідач мав застосувати норми законодавства, які регламентують вивільнення працівників, як підстави звільнення, зокрема: ст. ст. 42, 42-1, 44 та п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 06 березня 2017 року № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» не передбачено зміни ані систем та розмірів оплати праці, ані режиму роботи, не встановлено неповний робочий час, не запроваджено суміщення професій, зміну розрядів тощо, а тому фактично зміни істотних умов праці не відбулися. Вказаним наказом введено в дію нові структуру та штатний розпис Державної служби зайнятості (Центрального апарату), скорочено штат працівників на 2 одиниці, а також ліквідовано (виведено із штату) ряд посад, у тому числі посаду позивача. Таким чином, ОСОБА_2 вже не мала змоги продовжувати роботу за тією ж посадою, а отже, її звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці є незаконним.

Скарга обґрунтована також тим, що відповідачем порушено процедуру щодо звільнення позивача, оскільки новий штатний розпис був введений у дію до попередження позивача про скорочення з посади, зокрема за два місяці і чотири дні до звільнення, а не після звільнення, що в порушення законодавства зумовило фактичну дію двох штатних розписів відповідача.

Окрім цього, відповідач до 10 травня 2017 року нараховував заробітну плату позивачу з посадовим окладом, передбаченим нечинним наказом Мінсоцполітики №1043, який вже не діяв з 31 березня 2017 року, при тому що був зобов'язаний видати наказ про встановлення посадового окладу позивачу у розмірі, передбаченому чинним наказом Мінсоцполітики № 447 для заступника начальника управління (в межах посади, яку обіймав позивач).

ОСОБА_2 просила скасувати рішення районного суду м. Києва та постановити нове, яким, з урахуванням уточнень до позовної заяви, поновити її на посаді, яку вона обіймала перед звільненням, визнати неправильне застосування судом норм матеріального права, остільки її посаду було скорочено внаслідок змін в організації виробництва і праці, що передбачено п.1 ст.40КЗпП України, а тому її звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України є незаконним, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням посадового окладу заступника начальника управління на час звільнення та надбавок і премій.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 17 листопада 2003 року перебувала у трудових відносинах з Державною службою зайнятості (Центрального апарату) та працювала на посаді заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторису (а.с.26-38 т.1).

Згідно наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 06 березня 2017 року № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату) з 06 березня 2017 року введено в дію нову структуру та штатний розпис Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (а.с.17 т.1).

Пунктом 2 вказаного Наказу, всіх працівників, в тому числі і позивача, попереджено про зміни в організації праці та зміну істотних умов праці.

Встановлено, що у зв'язку з затвердженням 06 березня 2017 року структури та штатного розпису Державної служби зайнятості (Центральний апарат) посаду заступника начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення було виведено (скорочено) (а.с.20 т.1).

Одночасно з попередженням про можливе наступне вивільнення позивачу була запропонована посада провідного фахівця з аналізу ринку праці відділу статистики та аналізу Управління прогнозування, бюджетування та статистики ДСЗ (ЦА) (а.с.24 т.1).

10 травня 2017 року ОСОБА_2 була запропонована посада заступника начальника відділу формування бюджету Управління прогнозування, бюджетування та статистики Державної служби зайнятості (Центральний апарат) (на період відпустки по вагітності та пологах основного працівника ОСОБА_4.) (а.с.74 т.1).

Крім того, ОСОБА_2 була попереджена, що у разі відмови від запропонованої посади у зв'язку із зміною істотних умов праці її буде звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП після закінчення двох місяців з моменту попередження.

Наказом № 160-к від 10 травня 2017 року ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с.16 т.1).

Згідно 4.3.2.1.2 Колективного договору Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2015-2017 роки у разі зміни умов оплати праці до моменту переведення працівників на нові умови оплати праці, виплата заробітної плати здійснюється на підставічинного трудового договору.

Встановлено, що розмір посадового окладу ОСОБА_2 на час звільнення складав 3480 грн., посаду, яку обіймала позивач, було виведено зі штатного розпису, тобто остання перебувала поза штатом й розмір її посадового окладу при розрахунку заробітної плати, яка підлягала їй виплаті, залишився незмінним, що відповідає нормам Колективного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що звільнення з посади ОСОБА_2 відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, а саме позивача було своєчасно попереджено про зміни в організації праці та зміну істотних умов праці, їй було запропоновано інші посади, від яких вона відмовилася, а переважного права в призначенні отже, відсутні правові підстави для скасування оспорюваного наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторису, з 10 травня 2017 року, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання виплатити усі належні при звільненні суми, виходячи з посадового окладу розміром 8 500 грн.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.

Твердження апеляційної скарги про незаконність звільнення ОСОБА_2 колегія суддів визнає безпідставними, враховуючи таке.

У зв'язку зі зміною структури відповідача, а також відповідно до підпункту 4 пункту 9 розділу III Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 15 грудня 2016 № 1543, зареєстрованого в Мін'юсті 28 грудня 2016 року за № 1723/29853 відповідач 06 березня 2017 видав наказ № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)», яким з 06 березня 2017 ввів в дію нову структуру та штатний розпис на 2017 рік (а.с.21 т.1).

Встановлено, що відповідно до Наказу № 18 та на виконання вимог ст. 49 КЗпП України начальнику відділу по роботі з персоналом ОСОБА_5 було доручено попередити під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення, працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв'язку із змінами в організації праці відповідача та змінами істотних умов праці, а також створено комісію з питань працевлаштування працівників, які вивільняються.

У зв'язку з затвердженням 06 березня 2017 структури та штатного розпису Центрального апарату Служби на 2017 рік та на виконання Наказу № 18 посаду заступника начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення було виведено.

В матеріалах справи не міститься доказів визнання Наказу № 18 нечинним, або оскарження позивачем вказаного наказу.

Встановлено, що з 05 березня 2017 року по 08 березня 2017 року ОСОБА_2перебувала у відрядженні (а.с.72 т.1), а 09 березня 2017 року позивача під особистий підпис було попереджено про зміни в організації праці, зміни істотних умов праці, а саме про те, що посаду, яку вона обіймала, виведено (а.с.24 т.1).

Одночасно із попередженням, позивачу в порядку працевлаштування було запропоновано посаду відповідного професійного спрямування провідного фахівця з аналізу ринку праці відділу статистики та аналізу Управління прогнозування, бюджетування та статистики

Також, ОСОБА_2була попереджена, що у разі відмови від запропонованої посади у зв'язку із зміною істотних умов праці її буде звільнено згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження.

У вказаному попередженні, з яким позивач була ознайомлена 09 березня 2017 року, остання зазначила, що відповідь надасть до 18:00 годин 09 березня 2017.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що до 05 травня 2017 року від позивача надходили згоди на переведення, або відмови від запропонованої роботи.

Встановлено, що тільки 05 травня 2017 року ОСОБА_2 надала відповідь, якою від запропонованої посади відмовилася.

З матеріалів справи також убачається, що 10 травня 2017 року відповідач знову запропонував позивачу роботу - на посаді заступника начальника відділу формування бюджету Управління прогнозування, бюджетування та статистики Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (на період відпустки по вагітності та пологах основного працівника), від якої вона того ж дня відмовилась (а.с.74 т.1).

Частинами 3, 4 статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо).

З матеріалів справи убачається, що позивач була звільнена через два місяці після персонального попередження у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, за п. 6 ст. 36 КЗпП України, з виплатою в день звільнення вихідної допомоги та інших сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач порушив вимоги ст. 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі також не знайшли свого підтвердження.

У процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку із змінами в організації праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України, тобто переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Так, у старій структурі відповідача, яка діяла до 06 березня 2017 року, було Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення (начальник Управління - ОСОБА_6, заступник начальника Управління - ОСОБА_2.), до складу якого входило чотири відділи:

відділ бухгалтерського обліку (начальник відділу - ОСОБА_11.);

відділ звітності (начальник відділу - ОСОБА_13.);

відділ економічного планування та кошторисів (начальник відділу - ОСОБА_12.);

відділ фінансових ресурсів (начальник відділу - ОСОБА_14.)

У подальшому, відповідно до нової структури, яку введено в дію з 06 березня 2017 року Наказом № 18, з одного раніше існуючого структурного підрозділу - Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення створено два окремих самостійних структурних підрозділи:

Відділ бухгалтерського обліку;

Управління фінансового забезпечення, яке, в свою чергу, складається з двох відділів: відділ економічного планування та кошторисів; відділ фінансових ресурсів.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 3 Наказу № 18 у Центральному апараті Служби було створено комісію з питань працевлаштування працівників, які вивільняються (далі - Комісія).

Відповідно до справи, на підставі п. 3 наказу № 18 від 03 березня 2017 року у центральному апараті Служби Зайнятості було створено комісію в складі семи працівників з питань працевлаштування осіб, які вивільняються (а.с.17,18 т.1).

Згідно витягу з протоколу № 2 від 06 березня 2017 року, на засіданні 06 березня 2017 року комісією вирішувалося питання працевлаштування працівників на посаду заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторисів й предметом обговорення було дві кандидатури на посаду : ОСОБА_2 та ОСОБА_3.(а.с.113-114 т.1).

Між тим, за результатами проведеного обговорення, враховуючи досвід роботи, рівень професійної компетентності, продуктивність праці, характеристики, Комісія рекомендувала керівнику на зазначену посаду призначити ОСОБА_3, а не позивача.

При цьому, колегія суддів враховує й п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до якого при здійсненні вивільнення власник або уповноважений ним орган має право в межах споріднених професій та посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не було використане, суд не вправі обговорювати питання про доцільність такої перестановки, перегрупування.

Отже, питання переводу працівників на іншу посаду є компетенцією власника або уповноваженого ним органу. Переважне право залишитися на роботі з'ясовується у разі проведення звільнення працівників і не стосується випадків переведення працівників за їх згодою власником чи уповноваженим ним органом в межах підприємства, установи, організації, в той час як матеріалами справи не доведено переваги позивача в призначенні на посаду заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторисів.

При цьому, перевіряючи законність ухваленого по справі рішення, колегія суддів враховує й зміст апеляційної скарги та пояснення позивача в суді апеляційної інстанції, відповідно до яких позивач нині не претендує на вказану посаду й просить поновить її на посаді, яку вона обіймала перед звільненням, в той час як такі дії суперечать положенням ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якого цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Твердження апеляційної скарги про те, що з 06 березня 2017 року в Державній службі зайнятості (Центральному апараті) діяли два штатних розписи, - безпідставні, остільки згідно наказу № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» з 06 березня 2017 року відповідач ввів в дію нову структуру та штатний розпис на 2017 рік.

При цьому, посилання позивача про те, що новий штатний розпис відповідач мав ввести в дію лише після звільнення працівників, яких було попереджено про наступне вивільнення, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Згідно з вимогами частин першої та третьої статті 49 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Отже, роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці має запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 було запропоновано дві вільні у Службі Зайнятості посади, від яких позивач відмовилася.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - це вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, і на яку не укладений трудовий договір.

Таким чином, в результаті введення нового штатного розпису з 06 березня 2017 року, відповідач виконав вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки таким чином виникла можливість наповнення штату відповідними фахівцями (вакантні посади відповідного професійного спрямування у новому штатному розписі).

Щодо тверджень апеляційної скарги про хибність здійсненого відповідачем розрахунку сум усіх належних ОСОБА_2 виплат при звільненні, оскільки, на думку позивача, він проведений з урахуванням її старого посадового окладу, розмір якого становив 3 480 грн., колегія суддів враховує наступне.

Як свідчать матеріали справи, 09 березня 2017 року позивач не надала згоду на переведення на запропоновану їй посаду й незважаючи на відсутність в новому штатному розписі її посади, але трудові відносини з нею продовжувались ще протягом гарантованого їй двомісячного строку після попередження про звільнення.

Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 28.01.2015 № 984/0/14-15/13 працівники, яких попереджено про наступне вивільнення, посади яких відсутні у новому штатному розписі, продовжують працювати ще не менше двох місяців і отримують заробітну плату. Виплата заробітної плати у даному випадку здійснюється на підставі положень чинного трудового договору, дію якого не припинено, тобто трудовий договір продовжується (копія листа - роз'яснення додана до матеріалів справи).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 частини 3.2.1.2 Колективного договору Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на 2015-2017 роки у разі змін умов оплати праці до моменту переведення працівників на нові умови оплати праці, виплата заробітної плати здійснюється на підставі чинного трудового договору (а.с.85-89 т.1).

Відповідно до витягу з наказу відповідача від 17 червня 2016 року № 187-к «Про переведення працівників Державної служби зайнятості (Центрального апарату)», ОСОБА_2 займала посаду заступника начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення з 17 червня 2016 року, розмір її посадового окладу складав 3 480 грн. на місяць (а.с.71 т.1).

Таким чином, протягом двох місяців з дня попередження позивача про наступне вивільнення, а саме з 09 березня 2017 року і по день звільнення 10 травня 2017 року, вона залишалася працівником відповідача і виплата заробітної плати їй здійснювалась на підставі чинного трудового договору.

При цьому, колегія суддів враховує й те, що наказом відповідача від 03 квітня 2017 року № 36 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на 2017 рік» у зв'язку із набранням чинності наказу Міністерства соціальної політики України від 22 березня 2017 року № 447 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості» з 31 березня 2017 року в дію вводився новий штатний розпис відповідача на 2017 рік з новими посадовими окладами.

Між тим, остільки посаду позивача було виведено, тобто вона перебувала поза штатом, розмір її посадового окладу залишився незмінним, що відповідає вищенаведеним положенням Колективного договору.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача щодо невірного проведеного відповідачем розрахунку сум усіх належних їй виплат при звільненні, оскільки розрахунок проведений з урахуванням її попереднього посадового окладу, розмір якого становив 3 480 грн.

Таким чином, звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства, тому підстав для поновлення її на роботі, а отже і оплати вимушеного прогулу, немає.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 змінено позовні вимоги в частині посади, на яку позивач просить її поновити, а також законність звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України й вважає, що трудовий договір підлягав припиненню за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України - у зв'язку змінами в організації виробництва і праці, а не з причин змін істотних умов праці.

Отже, в апеляційній скарзі ставиться питання про перегляд судового рішення з урахуванням змін, внесених позивачем до позовної заяви на стадії апеляційного розгляду, в той час як вказані обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, вони не досліджувалися судом, не отримали оцінку в судовому рішенні.

Позивач фактично змінює предмет і підстави позову на стадії апеляційного розгляду справи, що неприпустимо нормами ЦПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Суддя - доповідач :

Судді: