Ухвала суду № 75422117, 19.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3075/18

УХВАЛА

19 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Кушкань Т.В.;

представника позивача - ОСОБА_1;

представника відповідача - Білої Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65039, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 40108740) про визнання протиправним та скасування п.5 наказу від 18.05.2018 року № 1547, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65039, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 40108740) про визнання протиправним та скасування п.5 наказу від 18.05.2018 року № 1547.

18.07.2018 року через канцелярію суду від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшла заяву про закриття провадження у справі. Свою заяву представник відповідача мотивував тим, що направлення на атестування не є видом дисциплінарного стягнення, що не оспорює сам позивач, навпаки, видання наказу ГУНП в Одеській області № 1547 від 18.05.2018 року «Про покарання посадових осіб Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області» в частині, що стосується ОСОБА_3, не застосовано жодного із видів, передбачених Дисциплінарним статутом ОВС України, дисциплінарного стягнення. Тобто, видання наказу ГУНП в Одеській області № 1547 від 18.05.2018 року «Про покарання посадових осіб Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області» в частині направлення ОСОБА_3 на атестування не потягло для позивача жодних юридичних наслідків (посада, яку він обіймав, не змінилася, грошове забезпечення він отримує у тому ж розмірі, його статус поліцейського ніяким чином не змінився), а тому і порушення прав та законних інтересів щодо ОСОБА_3 з боку ГУНП в Одеській області проявлено не було. Враховуючи той факт, що права та законні інтереси позивача не були порушені Головним управлінням, ОСОБА_3 не набув права звертатися до суду в межах адміністративного судочинства, тому його позовна заява є безпідставною та необґрунтованою, а провадження повинно бути закрите. Таким чином, видання внутрішнього наказу ГУНП в Одеській області стосовно ОСОБА_3, який жодним чином не порушує права позивача, не породжує для останнього права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. На підставі вказаних обставин представник Головного управління Національної поліції в Одеській області просив суд закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану заяву та просив закрити провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти закриття провадження у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, суд прийшов до висновку, що в задоволенні заяви представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про закриття провадження у справі необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.п.1-2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована 11.09.1997 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Згідно з ч.6 ст.5 КАС України відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору по цій справі є законність п.5 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.05.2018 року № 1547 «Про покарання посадових осіб Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області», яким наказано інспектора сектору реагування патрульної поліції № 3 Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_3 направити на атестування для вирішення питання про звільнення зі служби з поліції через службову невідповідність.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, вказаний спір належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства Одеським окружним адміністративним судом.

Згідно з ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Суд зазначає, що вказані в заяві посилання представника відповідача не є підставою для закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 6, 19, 238, 239, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65039, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 40108740) про визнання протиправним та скасування п.5 наказу від 18.05.2018 року № 1547.

Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.

Повний текст ухвали складено 20 липня 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко