Рішення № 75422045, 20.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/2466/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебуває позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Золочівської міської ради Львівської області (далі - відповідач, Золочівська міська рада), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Золочівської міської ради Львівської області № 1243 від 19.04.2018 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва;

- зобов'язати Золочівську міську раду Львівської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 березня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 12 га у власність для ведення садівництва. Однак, як вказує позивач, рішенням сесії Золочівської міської ради № 1243 від 19.04.2018 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва. Позивач вказує, що відмова відповідача не містить посилань на норми Земельного кодексу України, якими регулюється порядок передачі ділянок у власність. Вважає, що безпідставна відмова передати ділянку у власність поза встановленим законом порядком, свідчить про зловживання відповідачем своїми повноваженнями, а відтак така відмова є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву суду не надав та жодних клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на те, що Золочівська міська рада Львівської області у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надала суду відзив на позов та не повідомила суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Суд встановив, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Золочівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 12 га у власність для ведення садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1

До клопотання додано викопіювання з кадастрової карти (плану) від 21.03.2018, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документа, що посвідчує особу, копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів.

19 квітня 2018 року рішенням № 24 сесії 7 демократичного скликання Золочівської міської ради «Про відмову у відведенні земельної ділянки» було відмовлено позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва з посилання на ст. 12 Земельного кодексу України.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає, що йому протиправно відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, тому звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 33 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, громадяни України мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва не більше 0,12 гектара.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із змісту наведених норм слідує, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, відповідач в оскаржуваному рішенні не зазначив жодної підстави для відмови у наданні дозволу.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідач повинен був надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або вмотивовану відмову у його наданні.

Втім, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, відповідач не вказує з яких підстав та чому позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, а відтак суд вважає, що відповідач всупереч частини 3 статті 123 Земельного кодексу України не надав позивачу вмотивовану відмову.

Також, суд враховує, що законодавцем (зокрема у ч.7 ст.118 ЗК України) передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, у ньому немає жодних посилань на підстави визначенні у статті 118 ЗК України, що свідчить про протиправність рішення відповідача.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При цьому частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на день звернення до суду) вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушуються права позивача.

До того ж, згідно позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

На думку суду, жодних вагомих, чітких та узгоджених доказів, які б вказували на правомірність та обґрунтованість спірного рішення відповідач не навів, натомість таке прийнято лише з формальних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання про правомірність рішення відповідача в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необхідно виходити з меж повноважень органів місцевого самоврядування в сфері розпорядження землями комунальної власності, визначених законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Золочівська міська рада при винесенні оскаржуваного рішення порушила вимоги статей 118, 122 та 123 ЗК України, тобто вийшла за межі своїх повноважень, оскільки право відступати від ЗК України та інших правових норм органам місцевого самоврядування не надано.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Позивачем у заяві про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено всі необхідні дані та обґрунтовано своє бажання реалізувати право на безоплатне отримання земельної ділянки. До заяви додано усі необхідні документи, у тому числі й графічні матеріали, на яких визначено територію в межах населеного пункту, де позивач бажав отримати земельну ділянку для реалізації своїх конституційних прав.

Таким чином, орган місцевого самоврядування діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, прийняв рішення необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, с порушенням принципу рівності громадян перед законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки, відповідач не довів правомірності своїх дій при прийнятті рішення, суд вважає вимогу позивача про визнання протиправним та скасувати рішення Золочівської міської ради Львівської області № 1243 від 19.04.2018 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва обґрунтованою і такою, яку належить задовольнити.

Що стосується вимоги позивача зобов'язати Золочівську міську раду Львівської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 то суд виходив з наступного.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання відповідача повторно, протягом місяця, розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з доданими до нього матеріалами.

Таким чином, вимога позивача щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивач про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1

Окрім того, суд наголошує, що при повторному розгляді заяви, відповідач в обов'язковому порядку повинен врахувати висновки цього судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 876/10217/17, від 26 червня 2018 року у справі №814/1755/17, від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, з врахування позиції Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Водночас, суд наголошує, що неподання відповідачем відзиву на позов, суд кваліфікує, як визнання позову у повному обсязі.

Відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Золочівської міської ради Львівської області (80700, Львівська область, м. Золочів, вул. Шашкевича, 22, код ЄДРПОУ 04055908) № 1243 від 19.04.2018 про відмову у наданні ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва.

Зобов'язати Золочівську міську раду Львівської області (80700, Львівська область, м. Золочів, вул. Шашкевича, 22, код ЄДРПОУ 04055908) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський