Рішення № 75421632, 18.07.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м.Житомир справа № 806/2255/18

категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шуляк Л.А.,

секретар судового засідання Алексюк Т.В.,

за участю: представника позивача Коцюка В.М.,

представника відповідача Іванкевича С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Султан плюс" про стягнення 20 426,97 грн.,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з Приватного підприємства "Султан плюс" на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 20 426,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2017 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості одна особа, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Ухвалою суду від 25.05.2018 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 25.06.2018 справу призначено до судового розгляду з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Додатково вказав, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, проте воно за своєю складністю та важкістю не відповідає рекомендаціям МСЕК.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву (а.с.40-43). Додатково вказав, що робоче місце, яке створено для працевлаштування інвалідів і про яке своєчасно повідомлено підприємством орган зайнятості населення, передбачає виконання функцій, які своєю складністю та важкістю можуть виконуватись інвалідом. Крім того, у 2018 році на дане робоче місце працевлаштовано інваліда.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що Приватне підприємство "Султан плюс" є юридичною особою, яке, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов'язано створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2017 року становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 39966,67 грн. (а.с.10).

Фондом 27.03.2018 направлено відповідачу претензію №04-67/228 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2017 році у сумі загальній сумі 19983,34 грн. (а.с. 12 та зворот).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 19983,34 грн. та пеню в сумі 443,63 грн. Таким чином, заборгованість з урахуванням пені складає 20426,97 грн. (а.с.11).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XIІ (далі - Закон №875-XIІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з п.п.3,5 розділу І названого Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Такі вимоги закону реалізуються відповідно до ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067 "Про зайнятість населення", згідно якої роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми №3-ПН протягом відповідного року.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.04.2017 (справа №817/724/16 (К/800/27680/16).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10 - ПІ), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) за 2017 рік склала 9 осіб і відповідно норматив робочих місць для інвалідів становить 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 особи.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем подано до Житомирського міського центру зайнятості населення звіт форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів (а.с.44-47), що є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.

У листі від 17.04.2018 №1070/02 Житомирського міського центру зайнятості населення вказано, що до центру надійшла 1 вакансія для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями - 03.03.2017 на посаду верстатника деревообробних верстатів. В період актуальності вакансій у 2017 році на обліку у Житомирському міському центрі зайнятості населення претенденти з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями, які відповідали б вимогам заявленої вакансії, були відсутні (а.с.22-23).

Слід звернути увагу, що у вказаному листі відсутня будь-яка інформація щодо невідповідності створеного робочого місця рекомендаціям МСЕК, встановлених для працевлаштування інвалідів. Позивачем також не надано будь-яких доказів зворотнього, а тому посилання позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Як зазначив представник відповідача в судовому засіданні, підприємство займається виробництвом дубових бочок і робота на посаді верстатника деревообробних верстатів не є важкою. Крім того, у 2018 році на вказане робоче місце було працевлаштовано інваліда.

Також судом встановлено, що Приватне підприємство "Султан плюс" уклало договір №72/1/17 від 16.01.2017 з ФОП Солопій Л.С. (Кадровий центр "Вакансія плюс") про надання послуг з підбору персоналу (а.с.48-50).

У повідомленні ФОП Солопій Л.С. (Кадровий центр "Вакансія плюс") від 10.07.2018 вказано, що в період актуальності вакансій у 2017 році на обліку у Житомирському Кадровому центрі "Вакансія плюс" претенденти з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями, які відповідали б вимогам заявленої вакансії, були відсутні (а.с.51).

Отже, відповідач самостійно здійснював пошук працівників з обмеженими можливостями.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2011р. №21-60а11 виклав правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Дану позицію підтримано й Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №807/545/17.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), самостійно здійснював пошук. Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, будь-яких зауважень до створеного робочого місця центром зайнятості не зазначалось. Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.А.Шуляк

Повне судове рішення складене 20 липня 2018 року