Постанова № 75420755, 19.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1449/18 Головуючий у 1-й інстанції: Плечищева О.В..

Є.У.№ 323/299/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Маковецької Олени Анатоліївни, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибанова Ольга Віталіївна, ОСОБА_7 про визнання рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно незаконним та скасування права власності на нерухоме майно,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в ході розгляду справи неодноразово доповнював, і, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив:

визнати незаконним рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно вимогам ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» на нерухоме майно: 2-кімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2;

визнати припиненими іпотечний кредит і Договір про іпотечний кредит № ZPT0GI0000002577 від 21 грудня 2007 року у зв'язку з повним виконанням ним як позичальником зобов'язання з повернення кредиту;

внести до державного реєстру дані про припинення іпотеки;

скасувати рішення приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Маковецької О.А. № 32122140 від 31 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ КБ «ПриватБанк».

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначав, що 21 грудня 2007 року уклав з ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є відповідач, договір про іпотечний кредит № ZPT0GI0000002577, згідно якому Банк надав йому кредит у розмірі 60 000 грн. з виплатою 15% річних, а він зобов'язався щомісячно до 25 числа здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами на суму не менше 1 433, 97 грн.

Він як позичальник своєчасно виконував всі умови договору і до 21 грудня 2012 року повністю повернув кредит і сплатив усі відсотки. Проте Банк в односторонньому порядку без повідомлення позичальника збільшив відсоткову ставку за кредитом з 21 липня 2008 року до 25,08% річних, а з 01 лютого 2009 року - до 30% річних.

Кредитні зобов'язання забезпечені іпотекою належної йому на праві власності двокімнатної квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2

У 2009 році відповідач звертався до суду з позовом про стягнення з нього поточної заборгованості за іпотечним договором, проте судовими рішеннями у задоволенні позову йому було відмовлено.

20 серпня 2016 року він отримав повідомленні від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Грибанової О.В. про існування за вищевказаним кредитним договором станом на 15 серпня 2016 р. заборгованості на суму 235 449,13 грн., яку необхідно сплатити в тридцятиденний строк, а також його повідомлено про те, що Банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку».

31 жовтня 2016 року приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маковецька О.А. на підставі заяви кредитора здійснила державну реєстрацію права власності на іпотечне майна за ПАТ КБ «Приватбанк».

Посилаючись на те, що повністю виконав всі зобов'язання за кредитним договором, не був обізнаний про підвищення відсоткової ставки, в іпотечному договорі відсутній п.29, на який послався нотаріус як на підставу припинення його права власності на іпотечне майно, на порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат», пропуск Банком строку позовної давності, просив про задоволення позову.

У письмових запереченнях на позовну заяву приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маковецька О.А. зазначала, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за кредитором була проведена нею із дотриманням вимог Законів України «Про нотаріат», «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.3 п.5 якого якими передбачалося, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться державним нотаріусом незалежно від місцезнаходження нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації кредитор надав їй копію письмової вимоги про усунення порушень від 15.08.2016 року, надісланої боржникові ОСОБА_3, поштове повідомлення про отримання 19.08.2016 року ОСОБА_3 письмової вимоги банку; іпотечний договір, в якому міститься іпотечне застереження; технічний паспорт на квартиру; висновок про вартість майна; довідку про розмір заборгованості. Просила відмовити позивачеві у задоволенні позову (а.с.73-74).

Банк письмових заперечень проти позову не подавав.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення № 32122140 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Маковецької О.А. про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_2, за Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав кредитні зобов'язання належним чином, повністю погасив кредит, позивач неправомірно збільшив відсоткову ставку, пропустив строк позовної давності. Наданий Банком розрахунок заборгованості суперечить розрахунку, який надавався раніше в іншій справі. Відтак рішення Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є незаконними, договір про іпотечний кредит - припиненим.

Позивач з рішенням суду погодився і в апеляційному порядку його не оскаржував.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Банк зазначає, що в іпотечному договорі є застереження про право банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Банк належним чином повідомив ОСОБА_3 про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, останній у 30-денний строк заборгованість не погасив, а тому приватний нотаріус правомірно здійснив державну реєстрацію про перехід права власності на іпотечне майно до кредитора. Станом на час набуття Банком права власності на іпотечне майно заборгованість позичальника становила 235 449, 13 грн. На думку відповідача, суд безпідставно застосував строки позовної давності, оскільки є невиконане судове рішення про стягнення з позивача кредитної заборгованості. За положенням ст.267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.Умови іпотечного договору не передбачають право Банку набувати предмет іпотеки у власність в позасудовому порядку, судовим рішенням від 26 жовтня 2009 року у спорі між тими ж сторонами встановлено, що Банк неправомірно підвищив відсоткову ставку у 2008-2009р.р., у зв'язку із чим вимоги Банку про стягнення заборгованості, що існувала станом на жовтень 2009 року були залишені без задоволення. Погоджується з висновками суду про пропуск Банком строку позовної давності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення - скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначає три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого э ПАТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №№ ZPT0GI0000002577про надання йому кредиту в розмірі 60 000 грн. з виплатою відсотків 15% річних, а також інших платежів в порядку та на умовах, визначених договором, на строк до 21 грудня 2012 року для поліпшення якості квартири, розташованої в АДРЕСА_2 (а.с.10).

Позичальник зобов'язався щомісячно до 25 числа кожного місця здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтентними платежами в сумі не менше 1433, 97 грн.. Сума щомісячного ануїтентного платежу розраховується за формулою, зазначеною у п.2.4 договору.

Пунктом 8.9 кредитного договору сторони передбачили можливість встановлення нового розміру відсоткової ставки у разі настання будь-якої із обставин: порушення позичальником кредитної дисципліни; погіршення фінансового стану позичальника; здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті; підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (по ставкам НБУ); підвищення ставки більше ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковим кредитом «овернайт» . Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених договором, кредитор може збільшити відсоткову ставку шляхом повідомлення позичальника не пізніше 14 днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа. У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього пункту договору новим розміром відсоткової ставки позичальник у строк не пізніше 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу кредитору свою незгоду із такою новою ставкою. У разі отримання кредитором від позичальника такого письмового повідомлення договір вважається розірваним датою, яка у повідомленні була визначена як дата початку нової ставки.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 54,2 кв. м., житловою площею 28,4 кв. м., яка належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 01 серпня 1997 року за реєстровим № 1089.

Пунктом 4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у разі настання строку виконання зобов'язань вони не будуть виконані (виконані неналежним чином). Проведення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду. Даний пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; прийняття предметі іпотеки у власність в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.6 - 7 зворот).

Зазначені договори є чинними.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

За рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. проведено державну реєстрацію права власності спірної квартири.

Заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подано 25 жовтня 2016 року ОСОБА_7, яка за довіреністю від 14 вересня 2016 року діяла від імені ПАТ КБ «ПриватБанк» та мала права подавати відповідну заяву (повідомлення) про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав іншого речового права (припинення іпотеки), заяву про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав обтяження речового права (припинення заборони, іпотеки), отримувати картки прийому заяв, рішення щодо державної реєстрації, інформацію з Державного реєстру речових прав тощо та здійснювати інші, пов'язані з цим дії, (в тому числі підписувати всі, пов'язані з цим документи).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що право власності зареєстровано на підставі договору іпотеки.

Як вбачається із матеріалів справи письмова вимога, передбачена ст. 37 Закону України «Про іпотеку», була надіслана ОСОБА_3 15 серпня 2016 року, яку отримано ним особисто 19 серпня 2016 року. Згідно письмової вимоги розмір заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором становить 235 449, 13 грн.

Письмових заперечень щодо розміру заборгованості ОСОБА_3 нотаріусу не було спрямовано.

Відповідно до витягу із особистого рахунку позичальника станом на серпень 2016 року заборгованість за кредитом становила 236 710, 01 грн.: прострочене тіло кредиту 42 127, 59 грн., прострочені відсотки 70 170, 06 грн., пеня 124 412 грн. (а.с.114-118, 121-122).

Заочним рішенням Індустріальногог районного суду міста Дніпропетровська від 11.03.2014 року з ОСОБА_3 на користь Банку стягнуто 120 111 грн. Відкрито виконавче провадження.

На час розгляду апеляційної скарги вказане заочне рішення скасовано за заявою боржника, справу призначено до розгляду на загальних підставах.

Відповідно до витягу із особистого рахунку позичальника вся заборгованість за тілом кредиту і відсотками погашена 30.11.2016 року за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Посилання ОСОБА_3 на те, що заборгованість за кредитним договором погашена ним своєчасно ще у грудні 2012 року, що підтверджується фотокопіями відповідних грошових переказів і судовим рішенням від 26 жовтня 2009 року, яким Банку було відмовлено у погашенні заборгованості за кредитом, що існувала станом на 01.07.2009 року, є неспроможними.

Як вбачається із тексту судового рішення, частково скасованого судом апеляційної інстанції, Банку було відмовлено у достроковому стягненні всієї кредитної заборгованості в порядку ст.1050 ч.2 ЦПК України. Проте вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання частково недійсними умов кредитного договору про порядок збільшення відсоткової ставки за договором були залишені без задоволення (а.с.17-18).

Посилання позивача і його представників на те, що нотаріусом порушено Закон України «Про нотаріат» щодо порядку вчинення нотаріальної дії стосовно нерухомості не за місцем її знаходження, є неспроможними. Статтею 3 п.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачалося, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться державним нотаріусом незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Доводи позивача і його представників про пропуск банком строку позовної давності також безпідставні, оскільки, як вбачається із зібраних у справі письмових доказів до грудня 2012 року позичальник частково виконував умови кредитного договору, у лютому 2014 року Банк позивався до позичальника про стягнення заборгованості за кредитом і справа на сьогодні знаходиться в провадженні іншого суду, державна реєстрація про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя здійснена у жовтні 2016 року. За вказаних обставин строки, передбачені ст. ст.256 257 ЦК України у відповідності до ст. 264 ЦК України переривалися.

Аналізуючи зазначене, судова колегія вважає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції безпідставно скасував реєстрацію спірної квартири, яку проведено з додержанням норм чинного законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст.141 ч.13 ЦПК України з позивача на користь Банку підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у сумі 960 грн.

Керуючись ст. ст.367, 374 ч.1 п.2, 376,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2017 року по цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Маковецької Олени Анатоліївни, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибанова Ольга Віталіївна, ОСОБА_7 про визнання рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно незаконним та скасування права власності на нерухоме майно залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 960 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень) компенсації судових витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанов складено 20 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: