Постанова № 75420689, 18.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/502/2018(м)

265/6416/17

Головуючий в 1 інстанції Міхєєва І.М.

Суддя-доповідач Попова С.А.

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Кочегарової Л.М., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Брежнєва Д.О.,

розглянувши відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2018 року, ухваленого у складі судді Міхєєвої І.М.,

по цивільній справі

за позовом Маріупольської міської ради

до ОСОБА_2

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Маріупольська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої нею земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, площею 0,0010га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, та приведення її до придатного для використання стану шляхом демонтажу торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1». Позивач посилається на складення управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради акту від 04.08.2017р., яким зафіксовано порушення відповідачем вимог земельного законодавства (ст.ст. 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України), що полягає у самовільному зайнятті відповідачем та використанні вказаної земельної ділянки, оскільки радою рішення про передачу у власність або надання у користування відповідачу цієї земельної ділянки не приймалось, правовстановлюючі документи на ділянку відсутні. Направлена на адресу відповідача вказівка (попередження) від 04.08.2017р. року № 105/2017 про необхідність усунення виявлених порушень у наданий десятиденний термін не виконана. Це потягло складення повторного акту від 19.08.2017р. про невиконання вимог попередження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2018 року позов Маріупольської міської ради задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0010 га, яка використовується під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», та привести її у придатний до використання стан шляхом демонтажу торгівельного павільйону. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради судовий збір в сумі 1600грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати та постановити новее рішення, яким відмовити у задоволенні позову міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника Маріупольської міської ради - Зінов’єва І.Г., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, в результаті перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради 04.08.2017р. встановлено порушення ОСОБА_2 вимог законодавства, що полягає у самовільному зайнятті нею та використанні під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельної ділянки загальною площею 0,0010га із земель житлової та громадської забудови за адресою АДРЕСА_1. За наслідками виявленого порушення складено акт від 04.08.2017р. і відповідачу внесено вказівку (попередження) № 105/2017 про усунення порушення (а.с. 5-7).

У запропонований десятиденний термін порушення не усунуті - земельна ділянка не звільнена та не приведена у придатний для використання стан, про що Управління земельних відносин Маріупольської міської ради складено повторний акт від 19.08.2017р. (а.с. 8).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведення факту використання відповідачем земельної ділянки з земель житлової та громадської забудови під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» без правовстановлюючих документів на неї, всупереч інтересам територіальної громади м. Маріуполя, що є порушенням вимог земельного законодавства і тягне наслідок у вигляді відповідальності, унормованої ст. 212 ЗК України, у вигляді зобов'язання в судовому порядку звільнити займану земельну ділянку і привести її в придатний для використання стан.

З такими висновками не можна погодитись, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 13 Конституції України від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

В ст.ст. 142, 143 Конституції України задекларовано, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є земля, що є у власності територіальних громад міст, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. За ст. 145 Основного Закону держави права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.

За змістом п. «а» ч. 1 ст. 12, ст. 83 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад, що є комунальною власністю.

За приписами ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використаннями та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В сенсі заявлених позовних вимог, заявлених Маріупольською міською радою, в адміністративному підпорядкуванні якої знаходиться вказана земельна ділянка, підлягає дослідженню питання: а чи встановлювався торгівельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1» на спірній земельній ділянці площею 0,0010га саме відповідачем ОСОБА_2; а чи фактично використовується земельна ділянка без правових підстав з функціонуванням вказаного торгівельного павільону і здійсненням продажу продукції, і чи здійснюється ця діяльність саме ОСОБА_2

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що вона не повинна відповідати за даним позовом, оскільки суд не встановив, що саме вона збудувала на спірній земельній ділянці торгівельний павільйон і використовує його.

Як з'ясовано, 26.06.2017р. ОСОБА_2 подала до голови міської ради заяву про надання дозволу на розробку технічної документації з відведення у користування на правах оренди земельної ділянки площею 0,0012га для обслуговування будівлі торгівлі (а.с. 9, 105).

Рішеням Маріупольської міської ради від 25.10.2017р. № 7/22-2110 відповідачеві відмовлено у надання дозволу на розробку проекту землеустрою (а.с. 108).

В суді апеляційної інстанції представник Маріупольської міської ради пояснив, що в актах і вказівці (попередженні) про порушення земельного законодавства були внесені відомості про експлуатацію торгівельного павільйону відповідачем ОСОБА_2, виходячи із поданої нею у червні 2017 року заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення цієї земельної ділянки. Паспортні дані відповідача, дата народження, ІПН, номер телефону були внесені до цих актів з тих матеріалів, що долучались до заяви ОСОБА_2 від 26.06.2017р.

Ухвалюючи рішення із зобов'язанням відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд врахував наявні докази, зокрема, акти і вказівку (попередження), якими встановлено порушення відповідаче вимог земельного законодавства у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки (5-8), заяву ОСОБА_2 від 26.06.2017р. про надання дозволу на розробку технічної документації з відведення у користування на правах оренди земельної ділянки площею 0,0012га для обслуговування будівлі торгівлі (а.с. 9, 105).

Втім, з огляду на конструкцію ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використаннями та охороною земель» в ході судового розгляду підлягало доведенню вчинення відповідачем будь-яких дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки.

Проте, як віднаходить апеляційний суд, висловлений в заяві від 26.06.2017р. намір відповідача отримати дозвіл на розробку проектної документації з відведення у користування земельної ділянки в майбутньому не є безумовним свідченням того, що ОСОБА_2 де-факто експлуатує торгівельний павільйон. Інших будь-яких доказів, що переконливо стверджують про факт експлуатації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не здобуто ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Навпаки, в суді апеляційної інстанції відповідач підтримала викладені доводи апеляційної скарги, а саме, що торгівельний павільйон на спірній земельній ділянці встановлювався її чоловіком - ОСОБА_4; саме на його ім'я ще в 2005 році видавались дозвільні технічні документи з водопостачання, складались акти дотримання санітарного законодавства, де вказано, що кіоск належить ОСОБА_4 на правах оренди; складався у квітні 2007 року Маріупольським міським управлінням земельних ресурсів розрахунок орендної плати; саме на ім'я ОСОБА_4, як особи, що самовільно встановила торгівельний кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2» на спірній земельній ділянці, у червні 2017 року складався протокол № 000924 (про адміністративне порушення) з приводу порушення земельного законодавства - відомостей, що даний протокол є нечинним, скасований немає (а.с. 73-79).

Однак, як з'ясовано з пояснень представника позивача, Маріупольська міська рада не позивалась із позовом про звільнення земельної ділянки, зайнятої торгівельним кіоском, безпосередньо до ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_2 в апеляційної суді заначила, що вона, хоча і перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 (а.с. 79), однак, не проживає разом із чоловіком, не веде з ним спільного господарства. Торгівельний павільйон встановлювався чоловіком ОСОБА_4 і експлуатується ним. Вона не має відношення до павільйону і спірної земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні докази, що земельна ділянка з розміщеним на ній торгівельним павільйоном використовується ОСОБА_5 Складені у відношенні неї акти від 04.08.2017р. і 19.08.2017р. та вказівка (попередження), оформлені представниками Управління земельних відносин Маріупольської міської ради, не підписані ані ОСОБА_2, ані іншими особами (напр., працівниками торгівельного павільйону), що підтвердили б або спростували факт використання земельної ділянки саме ОСОБА_2

В ході судового розгляду так і не здобуто відомостей, що саме відповідачем ОСОБА_2 встановлено на спірній земельній ділянці торгівельний павільйон.

Тож, апеляційним судом стосовно ОСОБА_2 встановлена відсутність ймовірної приналежності їй спірних обов'язків у даному спорі, вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд мав ухвалити судове рішення. На ці обставини суд першої інстанції в достатньому обсязі не зважив.

За таких обставин, колегія доходить до висновку, що Маріупольською міською радою в розумінні ч. 2 ст. 51 ЦПК України пред'явлені вимоги до особи, яка не має перед позивачем обов'язку, що випливав би із спірного правовідношення.

Згідно із ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Оскільки не доведено факту, що ОСОБА_2 порушує права позивача, використовує без законних підстав спірну земельну ділянку, як слушно наведено у апеляційній скарзі, то на неї за судовим рішенням не може бути покладена цивільно-правова відповідальність у вигляді зобов'язання вчинити спектр дій з демонтажу торгівельного павільйону, що знаходиться на цій земельній ділянці.

З зібраних матеріалів вбачаються ознаки того, що обов'язок відповідати за даним позовом належить іншій особі.

Оскільки суд апеляційної інстанції не має повноважень залучати на стадії апеляційного розгляду належного відповідача, замінювати сторону належною стороною (окрім правонаступництва), то, колегія суддів ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову Маріупольської міської ради, пред'явленого до ОСОБА_2

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, що з'ясовались під час апеляційного перегляду справи, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення згідно із вищенаведеного мотивування.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0010га, та приведення її до придатного для використання стану шляхом демонтажу торгівельного павільйону - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20.07.2018р.

Головуючий С.А.Попова

Судді: Л.М.Кочегарова

Т.Б.Ткаченко