Постанова № 7541745, 21.01.2010, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2010 року справа № 2а-1596/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Ушакова Т.С.

при секретарі судового засідання Юрченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення рішення,

за участю представників сторін:

від позивача - Колотович Д.О., довіреність від 14.12.2009 року,

відповідача Бачура О.В., довіреність від 11.01.2010 року № 2/10,

прокурор Нетикша С.М., посвідчення № 771,

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомленнярішення № 0000962360/0 від 10.12.2009 року, згідно якого було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивача за податковими деклараціями за серпень 2008 року в сумі 85784 грн., за вересень 2008 року в сумі 42 936 грн., за листопад 2008 року в сумі 741 425 грн., за грудень 2008 року в сумі 21573 грн. у загальному розмірі податку - 891718 грн.

В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача з огляду на приписи статей 1 пункту 1.8., статті 7 пункту 7.3. підпункту 7.3.1. та пункту 7.7. підпункту 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

В судове засідання надійшла заява Прокурора Ленінського району м. Луганська про вступ прокурора до участі у справі без самостійних вимог на предмет спору. Зазначену заяву судом задоволено.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» (далі ТОВ «Восточна енергетична компанія») здійснює підприємницьку діяльність на підставі Статуту підприємства, свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 № 179463 від 05.11.2007 року, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, довідки № 365 від 08.11.2007 року про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП у Ленінської міжрайонній державній податковій інспекції м. Луганська та свідоцтва № 100078033 про реєстрацію платника податку на додану вартість із присвоєнням індивідуального податкового номеру 349423912362 від 11.04.2007 року.

З матеріалів справи слід, що позивачем на виконання вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року, Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року та Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» № 166 від 30.05.1997 року, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 року за N 250/2054 до відповідача були подані наступні податкові декларації:

- податкова декларація по податку на додану вартість за серпень 2008 року, що зареєстрована у відповідача за вхідним № 84023 від 22.09.2008 року, відповідно до рядку 25.1. якої та розрахунку суми бюджетного відшкодування позивачем була заявлена сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі 85784 грн.;

- податкова декларація по податку на додану вартість за вересень 2008 року, що зареєстрована у відповідача за № 97552 від 20.10.2008 року, відповідно до рядку 25.1. якої та розрахунку суми бюджетного відшкодування позивачем була заявлена сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі 42936 грн.;

- податкова декларація по податку на додану вартість за листопад 2008 року, що зареєстрована у відповідача за № 123359 від 22.12.2008 року, відповідно до рядку 25.1. якої та розрахунку суми бюджетного відшкодування позивачем була заявлена сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі 961641 грн.;

- податкова декларація по податку на додану вартість за грудень 2008 року, що зареєстрована у відповідача за № 135833 від 20.01.2009 року, відповідно до рядку 25.1. якої та розрахунку суми бюджетного відшкодування позивачем була заявлена сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі 22838 грн.

05.03.2009 року посадовими особами відповідача була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ «Восточна енергетична компанія» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з серпня по грудень 2008 року, в результаті якої складено акт перевірки № 194/23-616/34942390, згідно якого було визначено, що перевіркою не можливо підтвердити заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за визначеними податковими деклараціями з підстав відслідкування ланцюга за наказом Державної податкової адміністрації України № 350 від 18.08.2005 року.

Відповідно до п. 3 акт перевірки № 194/23-616/34942390 не встановлено укладення позивачем нікчемних (недійсних) правочинів та взаємовідносин із підприємствами, установчі документи яких визнані у судовому порядку недійсними та порушень ведення бухгалтерського та податкового обліку також не виявлено.

Судом встановлено, що 10.12.2009 року посадовими особами відповідача була проведена друга виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з серпня по грудень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1118/23-616/34942390, відповідно до якого відповідач дійшов до висновку, що в порушення приписів пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.3.1. п. 7.3. статті 7, п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7, п.п. 7.2.4. п. 7.2. статті 7, п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7, п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 та п. 1.3. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 року позивачем завищено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за серпень 2008 року в сумі 85784 грн., за вересень 2008 року в сумі 42 936 грн., за листопад 2008 року в сумі 741 425 грн., за грудень 2008 року в сумі 21573 грн., а усього на загальну суму 891718 грн. та прийняв відповідне податкове повідомлення рішення № 0000962360/0 від 10.12.2009 року про зменшення суми бюджетного відшкодування позивача по податку на додану вартість у загальної сумі 891 718 грн.

Відповідач в обґрунтування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення, що оскаржується, зазначає, що відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 18 серпня 2005 року № 350 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість» неможливо підтвердити увесь ланцюг постачання до виробника у третьом звені.

Судом встановлено, що згідно аркуша 5 акту перевірки № 1118 при перевіренні формування податкового кредиту за липень 2008 року, який був включений до бюджетного відшкодування за серпень 2008 рік, відповідач дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем приписів норм пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.3.1. п. 7.3. , п.п. 7.2.3., п.п. 7.2.4., п.п. 7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з огляду на не підтвердження постачання продукції від продавця Державного підприємства «Вуглезбагачення» м.Донецьк суми податку на додану вартість, що складає 66577,67 грн., які є фактично другою ланкою у ланцюгу виробництва вугілля.

Відповідно до договору ТОВ «Восточна енергетична компанія» із Державним підприємством «Вуглезбагачення» м. Донецьк № 23/11 від 23.11.2007 року, Додатку № 1 та Актів приймання передання вугільної продукції від 28.12.2007 року позивач отримав вугільну продукцію та здійснив її оплату та відповідно отримав податкові накладні за № 20 від 05.12.2007 року № 21 від 17.12.2007 року, № 22 від 25.12.20007 року, № 23 від 28.12.2007 року, № 1 від 08.02.2008 року, які були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 31 від 05.12.2007 року на суму 60000 грн., № 28 від 18.12.2007 року на суму 25000 грн., № 39 від 21.12.2007 року на суму 60000 грн., № 40 від 24.12.2007 року на суму 190000 грн., № 41 на суму 120000 грн., № 40 від 24.12.2007 року на суму 190000 грн., № 41 від 28.12.2007 року на суму 120000 грн.

Суд вважає, що жодна із зазначених відповідачем норм Закону України «Про податок на додану вартість» не визначає, як підставу для зменшення суми бюджетного відшкодування не отримання зустрічних перевірок по ланцюгу постачання товару (тобто до виробника) та не відповідає дійсним обставинам справи, а відсутність надання ДП «Вуглезбагачення» м. Донецьк даних до Державної податкової інспекції у м. Красний Луч Луганської області не є підставою для зменшення бюджетного відшкодування позивача.

Крім того, суд вважає, посилання відповідача, що зроблені на аркуші 6 Акту перевірки № 1118 при перевіренні формування податкового кредиту за липень 2008 року, який був включений до бюджетного відшкодування за серпень 2008 рік щодо порушення позивачем приписів норм пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 з огляду на не підтвердження постачання вугілля від продавця ТОВ «Данапріс» м. Київ суми ПДВ, що складає 19107 грн. за податковою накладною № 207 від 29.12.2007 року на загальну суму 114642 грн., також не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 22/11/2007 від 22.11.2007 року, згідно якого позивачу були надані товарно-експедиційні послуги при перевезенні у вагонах вугілля з відправленням з м. Красний Луч до м. Керч, Актом приймання виконаних робіт від 31.12.2007 року на суму 114642 грн., вказаної податковою накладною і податковими накладними на 6 арк., та відповідною сплатою - платіжним дорученням № 39 від 21.12.2007р. на суму 60000 грн. та № 11 від 16.01.2008 року на суму 54642 грн. та актами виконаних робіт № 4 від 30.06.2008 року, актом № 5 від 31.07.2008 року, № 6 від 31.08.2008 року, № 7 від 30.09.2008 року, № 8 від 31.10.2008 року. Обґрунтуванням зменшення суми бюджетного відшкодування за серпень 2008 року на вказану суму відповідач посилається лише на відсутність у нього даних щодо походження вугілля, а ні як не надання визначених послуг, наявність яких повністю доведено позивачем.

Приписами пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, та строки проведення розрахунків, яка розраховується як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (п.п. 7.7.1. п. 7.1. ст. 7 Закону), що у даному випадку дотримано позивачем у повному обсязі.

Судом встановлено, що при перевірці формування податкового кредиту за серпень 2008 року, який був включений до бюджетного відшкодування за вересень 2008 рік відповідач дійшов безпідставного висновку щодо порушення позивачем приписів норм пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.3.1. п. 7.3., п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з огляду на те, що Приватне підприємство «Аніва» м. Київ, що поставило позивачу вугілля за податковими накладними № 23 від 26.02.2008 року, № 24 від 28.02.2008 року, № 22 від 26.02.2008 року, № 20 від 15.02.2008 року, № 21 від 15.02.2008 року на загальну суму ПДВ 39158 грн. не є виробником вугілля, а є посередником та з огляду на те, що відносно виробника вказаного вугілля - КП «Промкомплектація» не надійшла зустрічна перевірка від Державної податкової інспекції у м. Лисичанську.

Суд вважає, що зазначений висновок відповідача суперечить приписам пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та спростовується договором постачання № 22/01 від 22.01.2008 року, Додатком № 1 від 22.01.2008 року, видатковими накладними № РН-0000013 від 15.02.2008 року, № РН-0000014 від 15.02.2008 року, РН-0000017 від 26.02.2008 року, № РН-0000018 від 26.02.2008 року, податковою накладною № 20 від 15.02.2008 ркоу на суму 37377,60 (6229,60 - ПДВ) грн, № 21 від 15.02.2008 року на суму 79355,52 (13355,92 - ПДВ) грн., № 22 від 26.02.2008 ркоу на суму 40827,84 (6804,64 - ПДВ) грн., № 23 від 26.02.2008 року на сум у- 76192,80 (12698,80 - ПДВ) грн., № 24 від 28.02.2008 року на суму 1246,24 (207,71 - ПДВ) грн.

Безпідставним є також висновки відповідача, щодо непідтвердженості суми податкового кредиту у розмірі 3778 грн. із посиланням на інших постачальників, які взагалі не визначені.

Крім того, суд вважає, що не відповідають дійсності висновки відповідача, що зроблені на арк. 10 - 18 Акту перевірки № 1118 на загальну суму податкового кредиту 610642,00 грн. В підтвердження викладеного відповідач посилається на те, що визначена сума податкового кредиту, яка була отримана за господарською угодою між позивачем та Приватним підприємством «Малік» м. Маріуполь, не може входити до бюджетного відшкодування по ПДВ з огляду на те, що постачальник вугілля ПП «Малік» - не є виробником, а лише посередником, а виробники ж вугілля: ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Макси-мет» м. Донецьк на суму податкового кредиту 159988 грн., ТОВ «Промресурс» м. Шахтарськ на суму ПДВ 83047 грн., ТОВ «ТФ Уномакс» м.Алчевськ на суму ПДВ 30533 грн., ТОВ «Магвист» м. Маріуполь на суму ПДВ - 337074 грн. - також є посередниками, а не виробниками продукції. Виробниками цієї продукції є - ТОВ «Техно-Контакт» м. Макіївка, ТОВ «Вуглересурс» м. Торез, ПП «Торуголь» м. Торез, ТОВ «Енергоуголь» м.Торез, ТОВ «Антрацит» м. Торез, ПП ОСОБА_3 - за яким не надано підтверджуючи документи на усе поставлене вугілля до ПП «Малік».

Однак судом встановлено, що на час здійснення перевірки, як і на час розгляду справи у суді, відповідач мав в наявності первинні документи позивача, які у повному обсязі підтверджують формування податкового кредиту, а саме: контракт № 08/05 укладений між ТОВ «Восточна енергетична компанія» та ПП «Малік» від 10.06.2008 року, Додатки № 1 8 до цього контракту, товарні накладні (із відмітками залізниці про відправлення вантажу) на 26 аркушах, податкові накладні на 19 аркушах та платіжні доручення:

- № 82 від 27.07.2008 року на суму 400000 грн. (66666,67 грн. - ПДВ),

- № 88 від 05.08.2008 року на суму 150000 грн. (25000 грн. - ПДВ),

- № 91 від 08.08.2008 року на суму 200000 грн. (33 333,33 грн. - ПДВ),

- № 97 від 13.08.2008 року на суму 400000 грн. (66666,67 грн. - ПДВ),

- № 114 від 21.08.2008 року на суму 200000 грн. (33333,33 грн. - ПДВ),

- № 121 від 12.09.2008 року на суму 200000 грн. (33333,33 грн. - ПДВ),

- № 136 від 26.09.2008 року на суму 450000 грн. (75000 грн. - ПДВ),

- № 139 від 02.10.2008 року на суму 15000 грн. (2500 грн. - ПДВ),

- № 140 від 03.10.2008 року на суму 490000 грн. (81666,67 грн. - ПДВ),

- № 141 від 10.10.2008 року на суму 450000 грн. (75000 грн. - ПДВ),

- № 147 від 17.10.2008 року на суму 300000 грн. (50000 грн. - ПДВ),

- № 156 від 22.10.2008 року на суму 500000 грн. (83333,33 грн. - ПДВ),

- № 172 від 05.11.2008 року на суму 700000 грн. (116666,67 грн. - ПДВ).

Суд вважає, що при перевіренні формування податкового кредиту за жовтень 2008 року, який був включений до бюджетного відшкодування за листопад 2008 рік, відповідач дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем приписів норм пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з огляду на не підтвердження постачання послуг від продавця ТОВ «Данапріс» м. Київ суми ПДВ, що складає 130783 грн., яке взагалі не було обґрунтовано та є порушенням статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судом встановлено, що у підтвердження викладеного позивачем надано відповідні податкові накладні, що сформували податковий кредит за жовтень та листопад 2008 року та увійшли до податкової декларації за листопад 2008 року та відповідну їх оплату, а саме - Договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 22/11/2007 від 22.11.2007 року, згідно якого позивачу були надані товарно-експедиційні послуги при перевезенні у вагонах вугілля з відправленням з м.Красний Луч до м. Керч, Акт приймання виконаних робіт від 31.12.2007 року на суму 114 642,00 грн., податкові накладні на 6 арк., та відповідно сплатою - платіжні доручення № 39 від 21.12.2007 року на суму 60000 грн. та № 11 від 16.01.2008 року на суму 54642 грн., № 38 від 02.06.2008р. на суму 18000 грн., № 62 від 24.06.2008 року на суму 70000 грн., № 70 від 07.07.2008 року на суму 67360 грн., № 83 від 25.07.2009 року на суму 65000 грн., № 87 від 05.08.2008 року на суму 65000 грн., № 96 від 13.08.2008 року на суму 65000 грн., № 127 від 17.09.2008 року на суму 45000 грн., № 135 від 26.09.2008 року на суму 50000 грн. та акти виконаних робіт № 4 від 30.06.2008 року, № 5 від 31.07.2008 року, № 6 від 31.08.2008 року, № 7 від 30.09.2008 року, № 8 від 31.10.2008 року.

Крім того, суд вважає, що відповідач при перевірці формування податкового кредиту за жовтень 2008 року, який був включений до бюджетного відшкодування за листопад 2008 рік, дійшов хибного висновку щодо порушення позивачем приписів норм пункту 1.8. статті 1, п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 з огляду на не підтвердження постачання услуг від продавця ТОВ «Данапріс» м. Київ суми ПДВ, що складає 21 573,00 грн., в підтвердження якого позивачем надані усі податкові накладні і документи про сплату цих сум.

Визначені припущення відповідача про порушення позивачем норм п.п. 7.7.2. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який є спеціальним законом про оподаткування податку на додану вартість, базуються на невірному застосуванню норм чинного податкового законодавства, є необґрунтованими та незаконними, виходячи з наступного.

Пунктом 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року передбачено, що базою оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Підпунктом 7.7.2. пункту 7..7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, що фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Суд вважає, що докази фактичної сплати податку на додану вартість, що увійшов до складу серпня грудня 2008 року, є надані позивачем угоди, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення про сплату сум у звітному періоді, наявність яких підтверджено відповідачем при складанні Акту перевірки № 1118, так надані суду як доказ правомірності віднесення визначених сум до податкового кредиту за серпня грудня 2008 року.

Таким чином, судом встановлено, що виходячи з вимог п. 1.8. статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем фактично було сплачено до державного бюджету суми податку на додану вартість, які відображені у визначених податкових деклараціях та заявлені до відшкодування на загальну суму бюджетного відшкодування за серпня грудня 2008 року у розмірі 891718 грн.

Крім того, відповідно до пункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна, яка видана продавцем покупцю є підставою для нарахування сум податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивач має у наявності усі визначені податкові накладні, що оформлені у встановленому законодаством порядку та не визнані недійсними.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, яка розраховується як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпункт 7.7.4. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповдно до підпункту 7.7.5. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних.

Цією ж нормою встановлено, що податковий орган зобовязаний у пятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом пяти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Згідно підпункту 7.7.10. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України та встановлює, що забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо непідтвердження надходження сум податку на додану вартість до бюджету за результатами зустрічних перевірок відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 18 серпня 2005 року № 350 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість», оскільки зазначений наказ Державної податкової адміністрації України не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, і тому не має юридичної сили. Одже він суперечить нормам Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 12997 року, оскільки останній не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок.

Судом встановлено, що незаконність Наказу Державної податкової адміністрації України № 350 визнало і Мінистерство юстиції України, яке своїми листами від 20.07.2009 року за №1286-09-24, від 17.08.2009 року за №27653-24, від 05.10.2009 року за №24-7/200 вимагає від Державної податкової адміністрації України скасування Наказу № 350 як такого, що є недійсним без державної реєстрації в Міністерстві ютиції України, та який містить нові правові норми.

Листом від 01.09.2009 року за №10593/5/23-2016 Державна податкова адміністрація України проінформувала Міністерство юстиції про підготовку документа про скасування Наказу № 350.

Крім того, на Наказ Державної податкової адміністрації України №350 Генеральна Прокуратура України винесла протест ( лист від 30.09.2009р. № 07/2/1-211вих-09).

Суд вважає, що право на відшкодування відємної різниці є матеріальним правом позивача. Несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року та у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиноюю національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини, у тому числі у Рішенні Європейського суду від 09.01.2007 року у справі „Інтерсплав проти України”.

Таким чином, суд вважає, що у позивача правомірно виникло право на бюджетне відшкодування по податку а додану вартість за податковими деклараціями за серпень 2008 року у розмірі 85784 грн., за вересень 2008 року у сумі - 42936 грн., за листопад 2008 року у сумі 961641 грн., грудень 2008 року у сумі - 22838 грн. які і були включені до податкового повідомлення рішення № 0000962360/0 від 10.12.2009 року, що оскаржується, тому позовні вимоги ТОВ «Восточна енергетична компанія» підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську про скасування податкового повідомлення рішення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення рішення № 0000962360/0 від 10.12.2009 року, що було прийняте Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Луганську, згідно якого було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» (91031, м.Луганськ, вул. Оборонна, 24, ЄДРПОУ № 34942390) за серпень 2008 року в сумі 85784 грн., за вересень 2008 року в сумі 42 936 грн., за листопад 2008 року в сумі 741 425 грн., за грудень 2008 року в сумі 21573 грн. у загальному розмірі податку - 891718 грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточна енергетична компанія» витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 25 січня 2010 року.

СУДДЯ Т.С. УШАКОВ