Постанова № 75416470, 18.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/9498/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1185/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю позивача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології імені ОСОБА_6» Національної академії медичних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року,

встановив:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології імені ОСОБА_6» Національної академії медичних наук України (далі – Інститут) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_4 зазначив, що він працював в Інституті на посаді заступника директора з адміністративно-господарської частини. Наказом №170/2-н від 16 липня 2015 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні Інститут не виплатив йому заробітну плату за липень 2015 року в розмірі 7 904 грн 92 коп., а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

За таких обставин ОСОБА_4 просив суд стягнути з Інституту на свою користь 7 904 грн 92 коп. заробітної плати та 68 348 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Інституту на користь ОСОБА_4 7 904 грн 08 коп. заробітної плати. В решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням цього суду від 26 серпня 2016 року стягнуто з Інституту на користь держави 79 грн 07 коп. судового збору.

Суд виходив з того, що при звільненні ОСОБА_4 не отримав усіх сум, які належали йому від Інституту, разом із тим, вина відповідача у невиплаті цих коштів не доведена, тому Інститут не повинен нести відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у день звільнення позивач перебував на роботі та одержав належно оформлену трудову книжку, натомість, Інститут не здійснив розрахунок із ним, а висновок суду про відсутність вини відповідача у невиплаті коштів є необґрунтованим.

ОСОБА_4 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Інституту на його користь 7 904 грн 08 коп. заробітної плати, тому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині судове рішення не переглядається.

Інститут подав відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що в день звільнення ОСОБА_4 не звертався до нього за розрахунком, а тому позов останнього про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним, до того ж, ці вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню через сплив позовної давності.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже справа підлягає перегляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі з’ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, неправильно витлумачив норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України та не дотримався положень ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи).

У зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права оскаржуване рішення суду в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд також має змінити розподіл судових витрат.

Встановлено, що з 2 грудня 2014 року ОСОБА_4 працював в Інституті на посаді заступника директора з адміністративно-господарської частини. Наказом від 16 липня 2015 року №170/2-н його звільнено з роботи з 16 липня 2015 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

При звільненні Інститут не виплатив позивачеві 7 904 грн 92 коп. заборгованості з заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки та виплат соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені йому в день звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні цього обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази у справі достовірно вказують на те, що Інститут не провів з позивачем розрахунку у день його звільнення. В той день (16 липня 2015 року) ОСОБА_4 перебував на роботі та одержав належно оформлену трудову книжку. Лише 12 грудня 2016 року Інститут перерахував останньому суму розрахунку при звільненні.

Письмові докази у справі, зокрема: листи Інституту від 19 лютого 2016 року №356, від 14 квітня 2016 року №727, від 27 травня 2016 року №997, адресовані позивачеві, про депонування неотриманих ним коштів розрахунку при звільненні (т. 1 а.с. 30-32, 44-46, 55, 60; т. 2 а.с. 19-21); довідки Інституту від 24 травня 2016 року №954 і №957 про те, що ОСОБА_4 був повідомлений про нарахування коштів, однак не звертався до каси Інституту за розрахунком (т. 1 а.с. 20, 21, 47, 48); довідка Інституту від 26 вересня 2016 року №1576 про знаходження грошових коштів у касі на день звільнення позивача з роботи (т. 1 а.с. 129-130; т. 2 а.с. 44); платіжні відомості та касові книги за липень 2015 року (т. 1 а.с. 133-140, 164-167; т. 2 а.с. 25-28), з яких слідує, що розрахункові кошти були нараховані ОСОБА_4, знаходилися в касі Інституту та були перераховані на депонентний рахунок; пояснювальна записка бухгалтера ОСОБА_7 про депонування неотриманих позивачем коштів (т. 1 а.с. 169); платіжні відомості щодо одержання ОСОБА_4 заробітної плати в касі Інституту за період з грудня 2014 року до липня 2015 року (т. 1 а.с. 196-209; т. 2 а.с. 29-41), - достовірно не вказують на те, що нездійснення розрахунку з ОСОБА_4 сталося не з вини Інституту. Достатніх та об’єктивних доказів на підтвердження відсутності своєї вини у невиплаті ОСОБА_4 розрахункових коштів відповідач суду не надав.

Отже з вини Інституту мала місце затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_4, тому наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, не давши належної оцінки дослідженим доказам, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позов ОСОБА_4 в цій частині є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Посилання Інституту на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не ґрунтується на законі.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (справа № 1-5/2012), в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

На час звернення ОСОБА_4 з позовом до суду (29 квітня 2016 року) Інститут не розрахувався з останнім, а розрахункові кошти бути перераховані позивачеві лише 12 грудня 2016 року, тому ОСОБА_4 не пропустив строк звернення до суду з позовом.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що в силу ст. 117 КЗпП з відповідача на користь ОСОБА_4 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Між сторонами відсутній спір про розміри належних ОСОБА_4 сум, а тому Інститут має сплатити позивачеві середній заробіток за період з 17 липня 2015 року до 12 грудня 2016 року (355 робочих днів) в повному обсязі, оскільки відсутні правові підстави для зменшення розміру цього відшкодування.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з подальшими змінами).

Згідно довідки про доходи від 26 вересня 2016 року №1578 (т. 1 а.с. 131) заробітна плата ОСОБА_4 за останніх два календарних місяця, що передували звільненню (травень, червень 2015 року; за 27 робочих днів) склала 9 850 грн 92 коп. (6475,10+3375,82). Отже середньоденний заробіток ОСОБА_4 становить 364 грн 85 коп. (9850,92:27), а середній заробіток позивача за весь період затримки розрахунку – 129 521 грн 75 коп. (364,85х355).

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), з Інституту на користь ОСОБА_4 слід стягнути 68 348 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Довідка Інституту від 10 жовтня 2016 року №1640 (т. 1 а.с. 161; т. 2 а.с. 45) про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 за два повних місяця перед звільненням склала 328 грн 28 коп., не містить відповідного розрахунку, а тому апеляційний суд на підставі ст. 77 ЦПК України не бере цей доказ до уваги.

Позов ОСОБА_4 задоволено, внаслідок чого з Інституту в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 762 грн 52 коп. ((7904,08+68348,01):100).

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2016 року в частині розміру судового збору змінити.

Позов задовольнити.

Стягнути з Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології імені ОСОБА_6» Національної академії медичних наук України (місцезнаходження – 03680, місто Київ, вулиця Героїв Севастополя, 30; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 02011953) на користь ОСОБА_4 (місце проживання – 29016, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) 68 348 гривень 01 копійку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов’язкових платежів).

Стягнути з Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології імені ОСОБА_6» Національної академії медичних наук України (місцезнаходження – 03680, місто Київ, вулиця Героїв Севастополя, 30; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 02011953) на користь держави (отримувач: Управління Казначейства у Хмельницькому районі/Хмельницький район (22030101), код отримувача (ЄДРПОУ) 38045535, р/р 31218206022490, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; призначення платежу: *;101; Судовий збір, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області, код класифікації доходів 22030101) 762 гривні 52 копійки судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 55