Ухвала суду № 75416010, 17.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/891/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 22 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів: Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І.

секретар Попова М.В., Торопенко Н.М.

за участю:

представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року, ухваленого суддею Морозовим В.В. (повний текст рішення виготовлено 28 липня 2017 року), у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання , -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_5 звернулася в судуз позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 з вимогою визнання договору дарування будинку та земельної ділянки за адресою с.Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області по вул. Шевченка, 6 удаваним та розірвання договору довічного утримання, мотивуючи свої вимоги тим, що вона помилялася стосовно обставин указаного договору, які мають істотне значення, а саме передаючи будинок племіннику ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_7 вважала, що у договорі зазначені умови її довічного утримання, про які вони усно домовились.

Позивач вказувала, що є людиною похилого віку, за станом здоров’я обмежена у руховій активності, тому потребує сторонньої допомоги, чоловік її давно помер, сім’ї та близьких родичів вона не має, тому надавати їй допомогу нікому. На початку 2010 року відповідачі запропонували їй довічне утримання, за що вона пообіцяла передати їм у власність домоволодіння та земельну ділянку. Для цього відповідач допоміг їй отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, а також технічний паспорт на будинок. 05.08.2011 року між позивачем та відповідачами було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом. Через похилий вік, слабкий зір та здоров’я, тексту договору позивач не вивчала, вважаючи, що у ньому зазначені умови її довічного утримання, про які вони домовились усно, так як вона їм довіряла як своїм родичам. До укладання договорів дарування, на стадії їх підготовки та збору необхідних документів, відповідачі декілька раз приїздили до неї, привозили продукти харчування та допомагали по дому, але після їх укладення у серпні 2011 року, відповідачі до позивача не приїздили, її долею не цікавились, будь-якої допомоги по господарству не надавали. Від сусідів по селу вона дізналась, що в інтернеті розміщено оголошення про продаж відповідачами її будинку. Згодом від працівників Будищенської сільської ради вона дізналась, що 05.08.2011 року було укладено договір не довічного утримання, а договори дарування будинку та земельної ділянки. Оскільки відповідачі не виконували своїх обов’язків по утриманню позивача, вона була змушена звернутись за допомогою до Територіального центру соціального обслуговування. З березня 2014 року працівниця територіального центру регулярно відвідує позивача, надає допомогу у веденні домашнього господарства, придбанні продуктів харчування, облаштуванні її побуту.

Позивач просила визнати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою вул. Шевченка, 6 у с. Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області, які укладені 05.08.2011 року – удаваними, та такими що є фактично договором довічного утримання, через невиконання набувачами своїх обов’язків по її утриманню, визнати за нею право власності на вказаний будинок та земельну ділянку.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, вважаючи рішення незаконним, постановленим при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить апеляційну скаргу задовольнити.

В обгрунтування апеляційних вимог апелянтом зазначено, що суд першої інстанції не встановив коли саме почався перебіг позовної давності, вказавши у рішенні, що нібито позивачу стало відомо про порушене право у 2011 році, але більш точної дати не зазначено.

Вказує, що в дійсності вона дізналася про порушення свого права на початку жовтня 2013 року про що свідчить подана нею позовна заява до суду 03 жовтня 2013 року, яка була нею подана відразу після виявлення нею порушеного права та заява від 28 листопада 2013 року до сільського голови про скасування заповіту від 06 серпня 1997 року на користь ОСОБА_6

Вважає, що строк позовної давності нею не пропущений, а тому, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Відповідачами відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено з інших підстав.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 8 Перехідних Положень ЦПК України, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно до п. 9 Перехідних Положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.

У відповідності до вимог ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив із того, що про порушення свого права позивач дізналася у 2011 році, а з позовом до суду звернулася лише у 2016 року, тому встановивши, що ОСОБА_5 при укладені договорів дарування розраховувала на догляд і утримання зі сторони відповідачів, що свідчить про її бажання укласти договори довічного утримання, відмовив у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем позовної давності, встановленої ч.1 ст.257 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що позивачка була власником житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,18 га, по вул. Шевченка, 6 у с. Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області ( а. с. 24, 26 ).

06 березня 1997 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно з яким все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що за законом вона матиме право, вона заповіла своєму племіннику ОСОБА_6 (а. с. 25).

Згідно договору дарування житлового будинку від 05 серпня 2011 року, який зареєстрований в реєстрі № 2979 позивач подарувала відповідачам житловий будинок з надвірними спорудами по вул. Шевченка, 6 в с. Єлизаветівка Черкаського району (а. с. 7).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 серпня 2011 року, який зареєстровано у реєстрі за № 2982 позивач подарувала відповідачам земельну ділянку площею 0.18 га по вул. Шевченка, 6 в с. Єлизаветівка, Черкаського району( а. с. 8).

Звертаючись до суду із даним позовом позивачка вказувала на те, що в дійсності мала намір укласти договір довічного утримання, і на цій підставі звернулася до суду з цим позовом, посилаючись на положення статей 229, 235 ЦК України.

Так, відповідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 774 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язуєится забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.

За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов'язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.

Разом з тим, як вбачається з показів свідка ОСОБА_9, після укладення оспорюваного договору позивачка продовжувала проживати у спірному будинку і передача останнього фактично не відбулася, що підтверджує реальні наміри позивачки на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Однак при ухваленні рішення зазначена обставина судом не була врахована.

На думку колегії суддів Добриніна Н.О. у силу свого похилого віку, якій на момент укладення договорів дарування виповнилося 88 років, яка за станом здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, маючи необхідність у сторонній допомозі та отримуючи таку допомогу від Територіального центру соціального обслуговування з березня 2014 року по червень 2016 року відповідно до договору про соціальне обслуговування одинокого громадянина з третьою групою рухової активності відділенням соціальної допомоги вдома та журналу обліку надання соціальної допомоги (а. с. 9- 23), укладаючи із відповідачами договори дарування належних їй на праві власності земельної ділянки та житлового будинку, діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачі будуть доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення між нею та відповідачами.

Така ж позицій фактично і в суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до посвідчення серії Г № 043492 позивач є членом сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни (а. с. 11).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що про порушене право позивачу стало відомо у 2011 році та відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, згідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлено, що спірні договори дарування було укладено 05 серпня 2011 року. Позивач вказує, що в дійсності вона дізналася про порушення свого права на початку жовтня 2013 року про що свідчить подана нею позовна заява до суду 03 жовтня 2013 року, яка була нею подана відразу після виявлення нею порушеного права та заява від 28 листопада 2013 року до сільського голови про скасування заповіту від 06 серпня 1997 року на користь ОСОБА_6

Колегія суддів погоджується з даним твердженням позивача та вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений. Оскільки з даним позовом до суду вона звернулась 06 червня 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги пояснень представника позивача щодо обізнаності позивача про порушене право у 2011 році, оскільки саме позивач є достовірно обізнаною особою в цьому питанні.

З огляду на викладене, оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, у відповідності до вимог ст.376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року, підлягає до задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання скасовує та ухвалює нове.

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання задовольняє.

Визнає договір дарування земельної ділянки та договір дарування жилого будинку, що були посвідчені 05 серпня 2011 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_8 – удаваними, вчиненими для приховання договору довічного утримання та розірвати ці договори дарування жилого будинку та земельної ділянки як такі, що є удаваними, та є фактично договором довічного утримання, через невиконання набувачами своїх обов’язків по утриманню ОСОБА_5О та визнати за нею право власності на жилий будинок № 6 по вул Шевченка в с. Єлизаветівка та присадибну земельну ділянку площею 0.18 га.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв‘язку із задоволенням апеляційної скарги та задоволенням позовних вимог у справі з відповідачів на користь держави (оскільки позивач при зверненні до суду звільнена від сплати судового збору) слід стягнути судовий збір, який складає 1378 грн., з відповідачів, відповідно стягнути із кожного судовий збір в сумі 689 грн., який підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року, ухваленого суддею Морозовим В. В. ( повний текст рішення виготовлено 28 липня 2017 року) у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання – скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання задовольнити.

Визнати договір дарування земельної ділянки та договір дарування жилого будинку, що були посвідчені 05 серпня 2011 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_8 – удаваними, вчиненими для приховання договору довічного утримання та розірвати ці договори дарування жилого будинку та земельної ділянки як такі, що є удаваними, та є фактично договором довічного утримання, через невиконання набувачами своїх обов’язків по утриманню ОСОБА_5О та визнати за нею право власності на жилий будинок № 6 по вул Шевченка в с. Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області та присадибну земельну ділянку площею 0.18 га.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір в сумі 689 грн. з кожного, перерахувавши його на спеціальний рахунок Державного бюджету України.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Судді Пономаренко В.В.

ОСОБА_10

ОСОБА_11