Ухвала суду № 75415998, 19.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1025/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі судді:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

за участю секретаря

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 11 квітня 2018 року, постановленого під головуванням судді Троян Т.Є., у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2017 року -

в с т а н о в и в :

В серпні 2017 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 жовтня 2011 року між нею та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року розірвано.

11 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Позивач вказує, що договір дарування укладений між відповідачами є удаваним та вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу.

Поскільки в період перебування шлюбу вона з ОСОБА_6 вирішили придбати квартиру АДРЕСА_2, яку вони знайшли через оголошення в газеті «От і До».

Позивач зазначає, що між сторонами у справі було досягнуто згоди щодо купівлі-продажу вказаної квартири за суму 10 200 доларів США. Для оплати вказаної квартири подружжям були використані спільні кошти. Оформленням вказаної квартири займався ОСОБА_6, проте замість укладення договору купівлі-продажу відповідачі уклали договір дарування.

Також зазначає, що на підтвердження укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_7 11.03.2016 року була надана розписка про отримання коштів в сумі 10 200 доларів США в рахунок оплати за квартиру .

Крім того, між відповідачами не існує жодних близьких особистих відносин.

Також в період шлюбу позивача і ОСОБА_6 ними було придбано автомобіля ВАЗ 21101, днз СА 2361 АК, на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2016 року.

Як зазначає позивач, через деякий час на прохання ОСОБА_6, 11.06.2017 року було укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля , за яким ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_6 автомобіль, проте коштів за вказаним договором купівлі-продажу не отримувала. Тому вважає, що зазначений автомобіль був спільному сумісною власністю подружжя і вона має на 1/2 частину ринкової вартості вказаного автомобіля, що становить 39 580 грн.

Також вказує, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_6 та ведення спільного господарства було придбано багато речей, частину яких просить виділити їй у власність на загальну суму 32 326 грн. 30 коп.

Враховуючи наведене, ОСОБА_8 просила суд визнати договір дарування від 11 березня 2016 року № 1411, за яким ОСОБА_7О подарував ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 удаваним з метою приховання договору купівлі-продажу; визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_6; в порядку поділу майна подружжя : визнати за ОСОБА_8 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4; виділити ОСОБА_8 холодильник з нижньою морозилкою марки Snaige вартістю 8 703 грн. 20 коп., пральну машинку марки LG вартістю 9 323 грн. 20 коп., диван «Угол «Фараон» вартістю 14 300 грн.; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 компенсацію вартості відчуженого автомобіля у розмірі 39 580 грн. та стягнути судові витрати.

28 листопада 2017 року ОСОБА_8 надала суду заяву про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_6 набули у власність два злитки банківського золота вагою по 10 г кожен., вартість яких станом на 30.10.2017 року , становить 10 939 грн. 50 коп. Тому просить суд в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_6 на її користь 10 939 грн. 50 коп., як вартість прихованого від поділу одного злитку банківського золота вагою 10 грамів.

З таких підстав ОСОБА_8 просила суд визнати договір дарування від 11 березня 2016 року № 1411, за яким ОСОБА_7О подарував ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 удаваним з метою приховання договору купівлі-продажу; визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_6; в порядку поділу майна подружжя : визнати за ОСОБА_8 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4; виділити ОСОБА_8 холодильник з нижньою морозилкою марки Snaige вартістю 8 703 грн. 20 коп., пральну машинку марки LG вартістю 9 323 грн. 20 коп., диван «Угол «Фараон» вартістю 14 300 грн.; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 компенсацію вартості відчуженого автомобіля у розмірі 39 580 грн. та стягнути з ОСОБА_6 на її користь 10 939 грн. 50 коп. як вартість прихованого від поділу одного злитку банківського золота вагою 10 грамів та судові витрати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано договір дарування від 11 березня 2016 року укладений між ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_6 – з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 1411, відповідно до умов якого ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_6 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_5 – удаваним.

Визнано договір дарування від 11 квітня 2016 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договором купівлі-продажу.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на ? ідеальну частку квартири АДРЕСА_6 в порядку поділу майна, що є об’єктом права спільної власності подружжя.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судові витрати в загальному розмірі 1 374 грн. 53 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_8 – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати як незаконне, необґрунтоване, постановлене при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення , яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при постановленні рішення 11 квітня 2018 року суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивачем не надано доказів щодо наявності джерел надходження коштів на придбання квартири, оскільки подружжя не мало коштів для придбання спірної квартири, вказані грошові кошти в сумі 1 500 доларів США не є достатньою сумою для купівлі квартири.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати як незаконне, постановлене при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення , яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої прийшов до хибного висновку, що знайомство між відповідачами пов’язане виключно із укладенням угоди та ґрунтується виключно на показах свідків.

У відзиві представник ОСОБА_8 – ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи рішення обґрунтованим, законним, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення по наступних підставах:

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 і ОСОБА_6 перебували у шлюбі.

Подружжя проживало частково у батьків відповідача, а згодом у матері позивачки.

ОСОБА_8 зазначала, що в березні 2016 року в газеті «От і До» подружжя знайшло оголошення про продаж квартири за ціною 11 000 доларів США та домовилися з ОСОБА_7 про придбання квартири за ціною 10 200 доларів США.

У травні 2016 році переїхали проживати у спірну квартиру.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснили, що вони позичали кошти в розмірі 1 500 доларів США ОСОБА_8 для придбання квартири, які остання повернула їм через місяць.

Відповідач ОСОБА_7 пояснив, що спочатку мав намір продати квартиру і дійсно давав оголошення про продаж квартири.

Оголошення в газеті «От і До» було опубліковано у випуску № 9 (1030) від 02.03.2016 року.

11.03.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної сторони на захист своїх цивільних прав у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановлених законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією із засад (принципів) цивільного законодавства, визначених у ст. 3 ЦК України є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають , але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідальність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, взявши до уваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме розміщення в засобах масової інформації власником квартири ОСОБА_7 оголошення про продаж квартири, укладення через 9 днів після опублікування в газеті оголошення про реалізації квартири, надання в порядку ОСОБА_8 коштів в розмірі 3 000 доларів США з метою придбання нерухомого майна, оголошення в засобах масової інформації на наступний день оголошення про продаж автомобіля ОСОБА_6, відсутність будь-яких родинних чи дружніх відносин між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в різних населених пунктах на великій відстані один від одного, недоведеність факту догляду ОСОБА_6 постійного догляду за батьком ОСОБА_13 суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договір дарування квартири АДРЕСА_2 удаваним правочином із метою приховання договору купівлі-продажу.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 11 квітня 2018 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді: